Буде алея Байтали

Живи, добро звершай! Та нагород за це не вимагай!

Прекрасне Поділля – край заповідних лісів, голубих рік і широких ланів. Це один із найпривабливіших куточків України, який має чи не найвигідніше географічне розташування. Поділля – гостинний і багатий край. І серед цього багатства розташоване мальовниче село Пеньківка, яке розкинулось на пологих узгір’ях, на сході і на південному сході, впритул до лісу. Решта території межує з полем.

Історія села – це історія, прожита не одним поколінням. Назва села Пеньківка, за переказами старожилів, походить від пеньків вирубаного лісу. Це підтверджується наявністю зрубів 20 – 30-х pp. XIX століття, що залишилися поряд із лісопильним заводом. А в межах села, біля вокзалу, збереглась унікальна ділянка пралісу ( близько 2 га ), який ласкаво називають «Лісок».

Цікавий факт: чому в селі Пеньківка станція носить назву «Ярошенка»? За проектом, залізничну станцію планувалося збудувати поряд із селом Ярошинка, що на 4 км. північніше Пеньківки. Але заповзятий місцевий поміщик Адам Сабанський наполегливо домагався перенесення станції ближче до своїх угідь. Він і підкупив проектантів залізниці (середина XIX ст.), щоб перенесли станцію у Пеньківку. Несуттєво змінилася і сама назва станції «Ярошенка» замість «Ярошинка».

Першими поселенцями села були старообрядці, які оселилися тут у XVII столітті. Значна частина росіян-старообрядців живе і тепер по вулиці Чернеччина (нині Щорса). Назва вулиці походила від того, що на ній мешкали черниці, які жили при монастирі, котрий був розміщений поруч із каплицею (храмом) старообрядців, яка до сьогодні не загубила свого місця.

Неповторне враження справляє навесні багате біло-рожеве розмаїття квітучих плодових садів на пагорбах присадибних ділянок тутешніх мешканців.

Серед села на кільканадцяти гектарах його найвищої частини закладено поміщицький парк зі штучними насипами й захоплюючими спорудами. Та особливу увагу привертають численні насадження завезених декоративних дерев і мистецьки створені композиції груп рослин.

Але яке ж село без школи? Сказав мудрець:

– Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай,

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізня від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара,

Людина починається з добра!

Після відміни кріпаччини у селі Пеньківка було засновано церковно-приходську школу на 2 класи , у якій навчалось 20 учнів і працювало двоє вчителів. Згодом кількість учнів та вчителів збільшилась, і в 1930 році було відкрито семирічну школу, в якій навчалось 280 учнів. Йшли роки, мінялись учні, учителі, дирекція, а також часи. Школа прагнула оновлення, і у 1973 році діти змогли перейти навчатися у нове приміщення, яке було побудоване з допомогою місцевого радгоспу «Сад Поділля». Нею керував Свитко М.І. Не можна навчити дитину, не виховуючи в неї кращих людських рис. В школі постійно проводиться виховна робота по багатьох напрямках, в т. ч. по екологічному вихованню. Це і випуск стінгазет, і гуртки «Юний натураліст», «Зелений патруль», діє екологічна агітбригада, систематично проводяться виховні години щодо збереження природи.

Всі ці заходи спрямовані на те, щоб привити дітям любов до природи, до навколишнього середовища. Адже поле і ліс, пташина і звір – це жива природа, яка потребує нашої турботи.

Ліс завжди приваблював людей доброзичливих і життєлюбних.

Він весною звеселяє,

Влітку прохолоду має,

Восени годує,

Взимку жар дарує.

Хто не знає, скільки добра та багатства дарує нам ліс? Можна сміливо стверджувати: ліс дає людині саме життя, дає красу, в яку неможливо не закохатись. І тому багато учнів Пеньківської СЗШ теж закохані в ліс, в його красу, в кришталево чисте повітря, спів птахів, шепіт трав і шум дерев.

Після закінчення школи випускники не залишають ліс, прагнуть його зберегти для наступних поколінь. Це Пльонцак М., Сніховський В., Горбатюк С., Лішко В., Сайчук В., Чорний А., Байтала В.Д. Ці люди внесли значний вклад в розвиток лісового господарства. На особливому рахунку Байтала Василь Дем’янович. Він у 1939 році вступив до Київського лісогосподарського інституту (початок другої світової війни) і закінчив у січні 1944 р.

Пройшовши лихоліття війни, Василь Дем’яновичу приїхав до Харкова, де став інженером Харківського лісгоспу. Багато працював, навчав підростаюче покоління берегти ліс, допомагав його саджати, викохувати, оберігати від шкідників. Завдяки наполегливій праці, витримці і силі волі він досяг найвищої планки у своєму житті – його призначають у 1966 р. першим заступником Міністра лісового господарства , а у 1980 р. – Міністром лісового господарства, на цій посаді працював до 1987 p.. Згодом був радником Президії ПАН України з питань лісу. Василь Дем’янович не забував рідної школи: завжди допомагав при здійсненні ремонту, відгукувався на всі прохання з боку дирекції школи. І тому при сприянні земляцтва , Жмеринського держлісгоспу, Шаргородської РДА, дирекції школи весною 2007 р. було відкрито та встановлено на будівлі школи меморіальну дошку Байталі Василю Дем ‘яновичу.

В знак вшанування односельчанами Василя Дем’яновича учнівський і вчительський колективи на чолі з директором школи Чепкою Галиною Володимирівною, при сприянні місцевого лісництва, сільського голови Тарасовської Л. Г. планують під час проведення з 21 березня по 17 квітня Всеукраїнської акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках» висадити на території школи алею пам’яті і слави на честь нашого замляка.