28/03/2010
0Збагнути природу, а, тим паче, її тваринний світ, надзвичайно складно. І зрозуміло, чому: надто вже багатогранна її структура, яка в кінцевому результаті напряму пов’язана із надокучливим людським фактором. Він усюди – на землі, в небесах та в океані. Але що до нього має просте, на перший погляд, мисливство? Те просте заняття, яким мільйони років займалося людство і яке так само в усі часи виручало його? Запитання із актуальних, зважаючи, що ми підійшли до того рубежа, коли з мисливством треба або назавжди прощатися, або бити в усі дзвони про його спасіння.
– Упевнений, що ви навряд чи поділяєте мою тривогу з приводу, але цікаво, як ви дивитеся на проблему, яка, безсумнівно, існує? – адресую запитання першому заступнику начальника обласного управління лісового та мисливського господарства, головному лісничому Валерію Кашпору.
– А де, скажіть, трапляється без проблем? Але якщо чесно, то не поділяю вашої тривоги і маю на цей рахунок свої конкретні зауваження. Насамперед нагадаю: після важкої сніжної зими 1996 року чисельність дичини суттєво зросла. І про це переконливо засвідчила бодай остання таксація (підрахунок) звірини в мисливських угіддях краю, а також результати полювання минулого сезону. Зауважте: цьому сприяло те, що всі угіддя закріплені за постійними користувачами. їх на терені краю 17, в тому числі ті, що напряму підпорядковані нашому управлінню.
– Валерію Миколайовичу, все пізнається в порівнянні. Згадаймо 70-80-ті роки, коли тієї звірини не те, що було, образно кажучи, неміряно, але вистачало і за відстрілочними картками, і за ліцензіями та ще й на промислову заготівлю дичини. А зараз? Дехто з моїх колег по мисливству за цілий сезон не добув жоднісінького трофею. Значить, дійшли?
– Ну, це ви вже занадто. Я б таких, з дозволу сказати, мисливців і мисливцями не назвав. У військових, пригадуєте, як називають невдах: «а ніяк». Ще раз озвучу результати останньої таксації. Так ось: кількість парнокопитної дичини збільшилась на 13 відсотків. Хочеш успішно полювати – умій на законних правах і влучно відстрілятися. Збільшення зафіксоване і по зайцю-русаку, кількість якого обчислюється на рівні минулих років, на які ви так ностальгійно зсилаєтеся. Але є проблема з водоплавною дичиною, якій не дають життя всілякого ґатунку орендарі ставків та озерів. Ми дійшли й до них. Є відповідне розпорядження, яке зобов’язує орендарів чітко дотримуватися строків наповнення водойм до початку гніздування птиці. А спалювати і викошувати очерети можна тільки восени і в особливих випадках. Перші результати роботи дали обнадійливі плоди, бо водоплавної дичини суттєво прибавляється. Одне слово, хоч і не без труднощів, але орендарів поставили на місце, зобов’язуючи їх дотримувати порядку, який існував у всі часи.
– Сьогодні багато дискутують про доцільність полювання в Україні взагалі, дехто ставить питання руба – заборонити його раз і назавжди. Рубати з плеча завжди легко, а ви як ставитеся до таких пропозицій?
– Так стверджують тільки ті посадовці, які не думають, що говорять. Ми вже начулися від таких про те, що в лісника треба відібрати сокиру, агронома – плуг чи сівалку, а в мисливця – рушницю. Послухаємо таких, як вони, то хто, скажіть, взимку підвозитиме і підгодовуватиме дичину кормами в лісах? Отож-бо. У цьому плані дуже втішно, що згідно із останніми змінами до законодавства єгерська служба наділяється конкретними повноваженнями і в статусі прирівнюється до працівників лісової охорони. Маючи при цьому всі права складати протоколи на порушників і притягувати їх до відповідальності.
– На мою думку, найбільшою бідою для дикої фауни є наше безкультур’я, споживацьке ставлення до надбань природи, коли кожен мріє обов’язково відстріляти і взяти.
– А я, погодьтеся, абсолютно іншої думки з цього приводу. Ви ж самі добре знаєте, що сьогоднішній мисливець далеко не той, який нам уявляється з минулих часів. Ні, і ще раз ні. Не всі вони (а це переважна більшість) вирушають в угіддя, аби будь-що підстрелити та добути. Адже сьогоднішній мисливець не бідний, він більш-менш забезпечений, тому в основі його виходу на полювання – передусім живе спілкування з природою, товаришами, у результаті чого губиться момент споживання.
– Заняття полюванням не з дешевих. І тим не менше, власників мисливської зброї стає дедалі більше. Якщо ще в недалекому минулому на те чи інше село припадало по кілька мисливців, то зараз – це десятки і десятки. Була б моя воля – я б до мінімуму обмежив їх число, хоча одними заборонами ладу тут ніколи не навести.
– Бути чи не бути мисливцем – то, зрозумійте, абсолютне конституційне право кожного громадянина України. Та, безперечно, в одному з вами згоден, що вже сьогодні рішуче потрібно покласти край використанню нарізної мисливської зброї.
– Ви маєте рацію. Ну не можна дозволяти збільшувати радіус стрільби з 50 метрів до кілометра і більше, бо в такий хижацький спосіб згубимо і знищимо все живе. І буде добре, коли цьому покладемо край. Валерію Миколайовичу, вам не здається, що мисливство, як сфера нашої діяльності, втрачає через те, що ним усі опікуються: і громадські організації (як, наприклад, УТМР), і природоохоронці, і правоохоронці, і всілякі «зелені»?
– А хіба кашу медом зіпсуєш? Нехай займаються, аби був лад, і перевіряючі повсякчас діяли воєдино.
– У людей, як у людей (це я про закордон): кожний ствол на особливому рахунку. А в нас куди не подивись – купа незареєстрованої зброї, яка ще й ночами часто стріляє. Чому, на ваш погляд, так кволо ведеться кампанія щодо її вилучення?
– Це ви собі так думаєте. Я ж засвідчую, що на Буковині здійснюється якнайсерйозніша боротьба з наявністю та використанням незареєстрованої мисливської зброї, в чому є повне розуміння з міліцією та іншими правоохоронними органами. Виведення на чисту воду браконьєрів, що підступно вбили зубра, – яскраве свідчення цьому.
– Я – не скептик, однак у зв’язку з впливом людини на природу чомусь не вбачаю доброго майбутнього для мисливства, беручи до уваги те, що освоюються вже й найвіддаленіші, і найзаповідніші зони довкілля. Так і напрошується питання: куди ж подітися зайцям?
– Знову розвію ваші сумніви: ні зайцю, ні іншим представникам дикої фауни загрози зникнення немає. Більше того, як я зауважував, окремих видів дичини прибавляється. І цікавий такий факт: з «Червоної книги» вилучається борсук, на якого наступного мисливського сезону відкривається полювання. Одне слово, не все втрачено в мисливських угіддях краю. І чим будемо дружнішими і щирішими до багатств рідної природи, тим комфортніше почуватиметься людина на її терені.
