18/03/2010
0Вона знає все про ліс, розуміє найменші зміни його настрою, чує його ніжну магічну мелодію, яка наповнює її серце великою любов’ю до цього багатства природи. Вона любить ліс у будь-яку пору року: коли він вкритий щедрою осінньою позолотою чи стоїть у зимовій задумі, чи вітає світ першими листочками свого пробудження…
Ще до недавнього часу Ольга Іванівна Шкодич була єдиною жінкою на Черкащині, яка обіймала посаду головного лісничого. Професія, яка зазвичай належить чоловікам, не надавала жодних привилеїв, та й вона не з тих, хто дозволяє собі хоч на мить розслабитися. Ольга Іванівна звикла тримати руку на пульсі життя рідного підприємства, знає, що відбувається навіть у найвіддаленіших підрозділах.
Головний лісничий, заступник директора ДП «Смілянський лісгосп» О.І.Шкодич – спеціаліст високого рівня, про що й доводить на кожному кроці. Це визнають її колеги та керівництво. Щоб стати авторитетним фахівцем, необхідно було пройти велику школу життя, дослухатися до настанов старших колег. Як говорить Ольга Іванівна, їй завжди таланило на добрих людей, які допомагали та підтримували, бо такою вона сама йде до інших – зі щирою душею та відкритим серцем.
МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА
Мабуть, наші долі і справді пишуть небеса, бо недарма ж судилось народитися Ользі Іванівні серед незбагненних за своєю красою краєвидів Закарпаття, бо саме туди після війни життя закинуло її батьків-черкащан. Напевно, дитяче серце ще тоді підкорила незворушна могутність віковічних лісів і полонила його назавжди.
У далекому селі Ворохта, що на Івано-Франківщині, саме тут маленька Олечка зробила свої перші кроки, саме тут загубилися у росянистих смарагдових травах її сліди. Та коли дівчинці виповнилося чотири роки, батьки вирішили повернутися до рідного краю. Ватутіне стало її маленькою батьківщиною, де вона знайшла друзів, пішла до школи, дорослішала і особливо не задумувалася над майбутнім, тому що воно здавалося якимось недосяжним.
НОСТАЛЬГІЯ
Та ось вже й тужливий вальс злетів над шкільними березами, легким смутком торкнувся душі і пішов у минуле. Не зчулася Олечка, як стала студенткою Воронезького лісотехнічного інституту.
Вчилася добре, натхненно готувалася до семінарів, для яких ретельно добирала матеріали в бібліотеці. Тішила своїми виступами суворих викладачів, була взірцем для інших.
Роки навчання швидко минули і за розподілом дівчина потрапила до Амурської області, де доторкнулася до історичної події – будівництва БАМу. Два роки пропрацювала в Амурському управлінні лісового господарства на посаді інженера лісового господарства. Перша робота була цікавою, але, звісно, зі своїми труднощами, тому доводилося самостійно знаходити виважені рішення.
Про ностальгію Ольга Іванівна знає не з чужих слів, а з власного досвіду, бо так і не змогла звикнути до суворого тайгового клімату, рахувала дні, коли вже настане час повернутися додому.
НАДІЙНЕ ЧОЛОВІКОВЕ ПЛЕЧЕ
Зробивши перший крок на рідну землю, відчула, як радісно затріпотіло серце – то ось воно, яке щастя! Бути вдома, бачити рідні обличчя… Так багато хотілося розповістти, поділитися враженнями та спогадами.
Не встигли емоції вщухнути, як у свій вир захопила робота в Кам’янському лісгоспі. Ніби нічого незвичайного, але починала свій трудовий день з радістю та натхненням.
Тут Ольга Іванівна зустріла свого майбутнього чоловіка Степана Федотовича, який працював лісничим Комсомольського лісництва. Разом почали писати новий розділ у своїй книзі буття. Міцне та надійне чоловікове плече Ольга Іванівна відчуває скрізь, адже він завжди поряд, куди б не закидала їх доля. Ось і зараз він теж працює поруч головним спеціалістом з охорони праці.
Подружжя Шкодичів виховало двох чудових дітей. Їхня гордість та надія – донька Яна вчитель англійської мови, син Олександр – майстер Сунківського лісництва, закінчив магістратуру Національного аграрного університету.
КОЛИ ЛІС НАРОДЖУЄТЬСЯ
Стрімко летіли дні, а доля все розкладала свої чудернацькі пасьянси, посилаючи іспит за іспитом. Новину про те, що головним лісничим ДП «Смілянський лісгосп» призначена жінка, працівники, а це здебільшого чоловічий колектив, сприйняли з повагою, бо вже чули, що вона – незаперечний професіонал, яка відмінно знає лісову справу.
Змінивши посаду та місце роботи, звісно, додалося обов’язків та відповідальності, але працювати в чоловічому колективі, як стверджує Ольга Іванівна, зовсім не складно, бо колеги не дозволяють забути про те, що вона передусім жінка. Тактовне і шанобливе ставлення головний лісничий відчуває щомиті, на кожному кроці.
ДП «Смілянський лісгосп», яке очолює директор Ю.Ю.Сегеда, сміливо застосовує на практиці сучасні методи європейських країн, одним із яких є вирощування посівного матеріалу із закритою кореневою системою – у касетах. Ольга Іванівна підтримує новаторські ідеї директора, бо розуміє, що за ними майбутнє. Це й справді останнє слово у лісівництві, але не багато лісгоспів України йдуть на експеримент, відмовляючись від вже звичних, традиційних методів вирощування. На сьогодні смілянські лісівники є першопрохідцями в Черкаській області, які крок за кроком набувають досвіду. Очікування виправдовуються результатами, бо сіянці із касет показали стовідсоткове приживання та кращий приріст.
Коли Ольга Іванівна розповідає про свою щоденну роботу, в її очах помітно спалахують радісні вогники, які розповідають про велику любов до своєї справи.
– Головне для кожного лісівника, – говорить О.І.Шкодич, – створити, доглянути та виростити новий молодий ліс. Для цього, в залежності від віку стиглості різних порід дерев має пройти 80, 100, 120 років, тому ми повинні подбати, аби наступним поколінням дісталися високопродуктивні лісові культури, адже ми самі зараз користуємося надбанням наших дідів-прадідів.
Так і минають робочі будні жінки, яка присвятила понад 30 років свого життя лісовій справі. Вона вкладає частинку себе, коли ліс народжується, віддає усі сили його захисту та охороні, намагається пробудити у зчерствілих людських душах хоч краплину тієї любові до природного скарбу, яка живе в її серці.
