06/03/2010
0Він знаходиться у селищі Видне, на трасі до аеропорту, у півкілометрі від обласної лікарні. Хто памятає такий? Нажаль, тільки небайдужа громадська організація, яка своїм коштом відремонтувала споруду у 2004-му, та двічі на рік прибирається навколо за допомоги молоді, яка ще бачить у суботниках якусь романтику. Біля меморіалу з тих пір щорічно до дня перемоги відвідувачі, квіти, пам’ять. Але у 2008-му році там було закладено нову вулицю – її навіть нарекли «Меморіальною». Перші ж держакти та продажі стались вже за 20 днів – терміни нечувані в кризовий час у бюроктаритній країні. З тих пір котеджі підступають метр за метром. Цілком реальна загроза – будівництво цілої вулиці на кістках. Можуть скористатись ситуацієї, поки памятник ще не паспортизовано та не внесено до держреєстру.
Так маркшейдери позначили 25 метрів від меморіалу. Тут має бути вулиця Дмітрія Садовнікова, мабуть доброї людини, але і йому навряд чи сподобалось би мати власну вулицю на погості.
Меморіальний комплекс «Не забудемо, не пробачимо» було споруджено одразу після війни в пам’ять про події 1942 року, коли більше трьох тисяч мирних жителів Ворошиловграду розстріляли тут, у протитанковому рві. Його у 1941-му для захисту міста від німців копали сорок тисяч людей.
Вадим Табакін, депутат Луганської обласної ради: «Сейчас проблема в следующем: город расширяется, расширяется в этом и в Краснодонском направлениях, и идет расширение поселков Видный-1 и Видный-2. На сегодняшний день есть несколько близлежащих улиц, которые в общем-то грозят тому, что памятник в один прекрасный день будет находиться под чьим-то очаровательным забором».
Археолог Олександр Гізай каже: судячи з досліджень документів центрального архіву Міноборони, в цій землі лежать кістки не тільки трьох з лишком тисяч розстрілянихз мирних жителів, а й більше тисячі «зниклих без вісті» бійців радянської армії.
Олександр Гізай, керівник військово-патріотичного об’єднання «Каскад»: «Согласно украинских законов, согласование на строительство окончательно должно решено быть после подписания заинтересованных, будем говорить, учреждений. То есть, после того, как будет дано разрешение управления культуры и специалистов-археологов. Согласование было подписано, но специалисты тут не работали».
Володимир Вселюкський, голова єврейської общини Луганська: «В преддверие такого праздника – 65 Великой Победы, мы считаем метры – вот 25 метров от мемориала… Об этом вообще не должно быть речи. На мой взгляд, тут должна быть парковая зона, должно быть место, о котором знают луганчане. А факт на сегодня такой что мемориал «Не забудем, не простим» – первую часть мы уже забыли. Мы забыли, где это место, что это за место – и от этого очень печально».
Не в захваті від такого розширення обласного центру і лісівники. Вони теж у числі тих, хто чекає-не дочекається довгостраждального генплану Луганська. Кажуть: протестів можна було б уникнути на раз-два: мерії треба було перш за все думати, а не робити.
Іван Нетяга, лісівник Луганського лісництва: «В 70-х годах прошлого столетия нашими лесоводами был окружен этот памятник лесными насаждениями, то есть, создали зеленую зону. Сейчас город вплотную подступает как к таким вот памятникам, так и к нашим насаждениям. То есть, вплотную к нашему лесу, иногда даже заходя в лесные насаждения. Выдаются участки без нашего согласования, и строятся».
За прикладами далеко ходити не треба. Метрів сто – досить. Комусь замало площі трьох ділянок по 6 соток, так він і метрів сорок у лісгоспу прихопив. В райвиконкомі кажуть, що судитимуться із забудовником. А ще кажуть, що пам’ятнику нічого не загрожує.
Володимир Молотов, начальник відділу земельних відносин Ленінської в Луганську райради: «Охранная зона мемориала определена решением исполнительного комитета Ворошиловградского городского совета народных депутатов от 21.07.87 № 254, и определена двадцатипятиметровая зона около мемориала. Есть обращение, исполком Ленинского районного совета совместно с землеустроительными предприятиями нашего города (вы, кстати, были в этот момент, когда велись геодезические съемки по определению координат зеленой зоны вокруг мемориала)».
От тільки бояться лісівники, депутати та члени єврейської общини, що тим, хто будуватиметься, березові чи металеві кілочки не будуть якимось обмеженням.
А це – зворотній бік чагарнику та лісополоси над протитанковим ровом. Тут, згідно плану, каже Вадим Табакін, може виникнути вулиця Васілія Блаженого. Йому б до речі, теж навряд чи захотілось найменувати кілька котеджів, збудованих на кістках безневинно вбитих. Але йому доведеться терпіти. Та й хто з тих, хто захоче оселитись на братській могилі, буде памятати, хто такий Васілій Блажений.
Хто і як не забуває і не прощає – видно хоча б з того, як будівельним сміттям завалена балка – колишній протитанковий рів. При чому можна легко здогадатись, що це будівельне сміття не везли з центра Луганська.
