02/03/2010
0Затятим мисливцем мешканець села Березичі, що на Любешівщині, Анатолій Михальчук (на фото) себе не вважає. Мисливство для нього – то стан душі, спілкування з природою, яку любить понад усе. А ще – любить чоловік куховарити, знає секрети мисливської кухні
Отой ліс, старезні сосни, за якими ховався у дитинстві, граючись з хлопцями у «війну», не раз снився йому на справжній війні, в Афганістані, з якої, дякувати Богу, повернувся живим і здоровим. Анатолій з дитинства любив ліс, бо ж він був годувальником. Змалечку ходив по ягоди, гриби. А підріс – захопився полюванням. Правда, його тішить не стільки результат, трофеї, скільки сам процес спілкування з природою, друзями.
Найцікавіше, каже, вистежувати здобич. Це такий азарт, що словами не передати. А стріляти у сидячу качку йому не цікаво. Особливо любить чоловік полювати взимку, коли ліс вкритий білим покривалом, помереженим слідами звірів чи птахів, і така тиша, що тріск гілки здається пострілом. У зимовому лісі, далеко від цивілізації, він відчуває себе частинкою природи і, буває, задивившись на ту казкову красу, забуває натиснути на курок рушниці. Нерідко виходить на полювання з фотоапаратом чи відеокамерою у супроводі Рижика, собаки «дворянської» породи, ловить звірину в об’єктив.
До речі, Анатолій Терентійович готує впольовану здобич сам. Вважає, що то чоловіча справа. Та й любить куховарити. Навчився ще у студентські роки. Не доводилось бігати по їдальнях, готував сам ще й товаришів підгодовував.
Правильно і смачно приготувати дичину – то мистецтво. Тож поцікавилась в Анатолія Терентійовича, як це роблять мисливці.
– Впольовану птицю нерідко відразу готують на вогнищі,- каже. – Особливо вона смакує під чарку і мисливські небилиці. Найпростіше і найшвидше запекти водоплавну птицю в глині. Общипану і випотрошену тушку натирають зверху і всередині сіллю (влітку обгортають ще й листям лопуха), обмазують глиною. Викладають на шар золи, що залишилася від вогнища, на годину-півтори. Після цього перевертають і знову засипають жаровинням на годину, щоб допеклась. Коли птиця готова, глиняну кірку розбивають. З дичиною, яка має червоне м’ясо,- бекас, дупель – чинять трохи інакше. В необщипану, але випотрошену, тушку кладуть шматочок масла або сала, сіль. Отвір зашивають нитками чи стеблами трави, обмазують глиною і кладуть в багаття. Про готовність свідчитиме потріскування висохлої глини. Коли дістають тушку з вогнища, розбивають глину (пір’я обпаде разом з нею), насаджують на палицю і злегка обсмажують на вогні.
На природі дичину мисливці готують швидше, бо ж апетит уже нагуляли і не хочуть довго поратися з нею. А ось вдома цей процес триваліший. Якщо це болотна птиця, то її спочатку треба обскубати, обсмалити, випотрошити, промити водою і покласти на дві-три години у холодну воду, щоб м’ясо було м’яким. Найчастіше, каже пан Анатолій, дичину смажать, тушкують чи запікають. М’ясо диких тварин кладуть у маринад. Влітку воно там має лежати дві-три доби, взимку – тиждень. Готують маринад так: на кілограм-півтора м’яса потрібно літр води, 3 столові ложки оцту, кілька горошин чорного перцю і запашного, кілька лаврових листків, корінь петрушки, по 2 морквини і цибулини.
Крім кулінарії та мисливства, є в Анатолія Терентійовича ще одне хобі – виготовлення чучел. Навички таксидерміста здобув у Шацькому технікумі, а вдосконалював у Березівському лісництві, що на Рівненщині. Там трохи працював. І студентів у місцевому технікумі вчив таксидермії.
– А в Біловезькій Пущі я проходив практику,- розповідає чоловік. – Там зробив свої найбільші роботи – чучела косулі, лося.
Його роботи – звірі у повен ріст, є у Березівському лісництві, а стіни батьківської хати прикрашають голова косулі, роги оленя.
Тепер пан Анатолій виготовляє в основному чучела дрібних птахів. Вони невеликі, то й мороки менше. А ось звірів – складніше. Та й часу на них йде більше – до місяця. Головне, каже пан Анатолій, у таксидермії – правильно зняти шкіру, очистити її від м’язів, протруїти. Тоді вже можна приступати до виготовлення манекена з пінопласту чи іншого матеріалу, одягати на нього шкіру. Манекен набиває ватою, вставляє очі, зуби – і роботі кінець.
Анатолій Терентійович нині на пенсії, тож має вдосталь часу і на полювання, і на рибалку, яку також полюбляє. Своїми спостереженнями за природою, поведінкою птахів, роздумами про долю волинського лісу, рецептами мисливських страв і цікавими придибенціями, які трапляються на полюванні, він не раз ділився з читачами районних і всеукраїнських газет.
– Зараз,- розповідає пан Анатолій,- працюю над книжкою, в якій будуть розділи про особливості полювання на хижих звірів, болотну птицю, рецепти страв з дичини, а також цікаві анекдоти. Книга поки що в рукописному варіанті. Тож автор шукає спонсорів, щоб її видати.
РЕЦЕПТИ МИСЛИВСЬКИХ СТРАВ ВІД АНАТОЛІЯ МИХАЛЬЧУКА
ШУРПА ІЗ КАЧКИ
Підготовлену тушку розділити на 5-6 шматочків, у казанок влити розтоплене масло (склянка на кілограм качки). Розігріти його на вогні і підсмажити м’ясо качки до золотистого кольору. Обсмажити 3-4 головки дрібно нарізаної цибулі й всипати її у казанок. Після цього покласти овочі – моркву, буряк, редьку. Тушкувати, помішуючи, 20-25 хвилин. Залити усе водою і варити майже годину. За 15 хвилин до готовності посолити за смаком і додати спеції, 4-5 середніх картоплин. Страва готова, коли картопля розвариться.
РАГУ ІЗ ЗАЙЦЯ
Промиту і вимочену тушку порізати на шматочки, варити, додавши спеції, сіль за смаком, 2 цибулини. Коли м’ясо добре прокипить, у казанок покласти 7-8 нарізаних середніх картоплин і варити до готовності.
ШАШЛИК ІЗ ДИЧИНИ
Приготувати цю страву можна із м’яса і печінки копитних тварин. Якщо будете це робити у польових умовах, то пан Анатолій радить взяти із собою оцет або кілька лимонів. Вирізку або м’якоть задньої ноги промити, нарізати шматочками, скласти у глибоку посудину і посипати сіллю та перцем. Потім додати дрібно нарізаної цибулі, залити оцтом або лимонним соком, перемішати і поставити маринуватися під закритою кришкою на 2-3 години. Після цього м’ясо нанизати на шампури вперемішку з кільцями цибулі й готувати 20-30 хвилин.
