27/02/2010
0«Гоп-па, гоп-па, заганяй його, заганяй!» – кричать «гучки». Їх так називають, бо вони – гукають. Лякають тварин, аби ті вибігли зі своїх схованок. Налякані тварини тікають від шуму. Прямо на екологів та журналістів вашого «Міста».
Директор лісгоспу Іван Івацко, перед тим, як розставити нас по місцях, попередив, щоб не знімали назву лісництва. Мовляв, браконьєри читають газети і дивляться телевізор, – знатимуть, де шукати тварин.
«Гоп-гоп, бачу, бачу оленя, гоп-гоп» – вигукує чоловічий голос. До гаміру додався стукіт палиці об дерева.
Між густими деревами, метрів за 50 на кілька секунд майнула руда пляма і пронеслась повз по діагоналі. За кілька хвилин вийшов і сам «гучок». Він повільно підходить, спираючись на палицю, якою щойно гупав по деревах. Шапка здвинута на потилицю, по розчервонілому обличчю стікає піт, куртка розщебнута: «не замерзли? Може, рукавички дати?» «Ні, дякую. А Ви не змерзли?» «Та де там, жарко. Я щось занадто тепло вдягнувся. Оленя бачили?» «Не знаю, олень чи козуля» «А куди побіг?» «Туди», вказую рукою направо. «От, чує ж людину…»
Протоптаними слідами наближається Іван Івацко. Одразу питає, чи бачили звірів. Підходять колеги – бачили зайця. А навколо – мереживо незрозуміло чиїх слідів. Лісник оглядає їх, хитаючи головою: «звірі нас почули, тільки ми сюди прийшли. Сніг глибокий, хлопці повільно пересувалися, тварини встигли зорієнтуватися куди тікати. Може, надушився хтось крепко?», – і запитально дивиться на мене. «Ні, не душилася», – кажу. – «Значить, просто почули».
Біля годівничок неподалік натоптано слідами. Сіно пахне літом і в зимньому повітрі цей запах здається домашнім і теплим. Іван Дмитрович показує, як влаштовані соляні стовпчики. Для оленя чи козулі взимку сіль необхідна.
– Такої зими, як ця, ми звичайно звірів підгодовуємо – і сіном, і сіллю, – розповідає Іван Дмитрович. – Влітку нша проблема. Козуля тримається місця. А от олені виходять до людських городів. Було жалілися люди. Тут на полях садять так: три рядки картоплі, потім буряк, знову три рядки картоплі. І олень якщо стає на рядок буряка, то весь його випасує. Приходили люди, казали, що стрілятимуть. А ми їм кажемо: стріляти не маєте права, собак спускайте. Вони собаку спускали, той вертався за півгодини з язиком на плечах, а олень за 20 хвилин знову на полі пасеться. Як оленів сюди завозили, то ставили паркани три метри висотою. І де вони ділись? У мене вдома садок, то я від зайців сіткою огороджую. Яка тут компенсація? Ми ж не можемо цілі сутки тварин від городів відганяти.
Взимку у лісі видно на відстані приблизно 200-300 метрів. Влітку – лише 20-30 метрів. Так не лише косулю, а й браконьєра не завжди помітиш.
– Який з себе браконьєр? Ну, якщо думаєте, що він страшний, на вовка схожий, то глибоко помиляєтеся, – пояснює Іван Дмитрович. – Сьогодні він йде з сокирою, дрова ліснику допомогти рубати, і бачить сліди. А ввечері – вже браконьєрить. Ще побільшало машин-всюдиходів. За такими нашими машинами не угнатися. Доганяли цього року таких, то вони по пеньках пішли добре. Думаю, запам»ятають тепер добре, – те полювання не коштує тих збитків.
На 1,5 тис. га угідь лісогосподарства неподалік Вінниці, де ми були, проживає 15 кабанів, понад 60 козуль. Завезені й олені. Щоправда, дозволу на їх відстріл ще не дають – розмножують. Ну і звісно лисиці із зайцями.
