27/02/2010
0Об охране природы и лесоразведении в Южной Корее, а также многом другом, – в путевом очерке опытнейшего "журналиста-лесника" Николая Пуговицы. М.П.
Мугунхва, або троянда Шарона, яка цвіте з ранньої весни до пізньої осені, – квітка-символ Південної Кореї. Надзвичайно життєстійка, не боїться хвороб, шкідників. Назва квітки походить від назви кореня "мугун", що означає безсмертя. У цьому слові віддзеркалюється нетлінна корейська історія, рішучість, наполегливість народу.
Білий фон національного прапора також є свідченням чистосердечності і миролюбності корейців. А розташоване всередині прапора коло символізує ідею вічного Всесвіту й східної філософії. Коло оточують чотири триграми, кожна втілює одну з чотирьох стихій: небо, землю, вогонь, воду.
МОВ ПТАХ ФЕНІКС
Існує притча про виникнення корейського народу, засновника нації – хороброго Тангуна. Його батько – син Неба Хванун -вирішив оселитися на Землі: корейська земля і тисячі років назад була настільки прекрасною, що навіть боги воліли тут жити. Хванун учив людей різним наукам і ремеслам, за порадами зверталися навіть звірі. Якось до нього прийшли ведмедиця й тигр з проханням перетворити їх на людей. Хванун погодився, але за умови, що ті сто днів проведуть у темній печері, харчуючись лише тим, що він їм дасть, – 20 зубків часнику й пучок полину. У тигра невдовзі терпець урвався, а ведмедиця випробування витримала. Хванун перетворив її на чарівну жінку. Через деякий час засумувала вона від самоти й знову звернулася до Хвануна з проханням подарувати їй дитину. Він одружився на ній, і незабаром у них народився син, якого назвали Тангун Вангом. Коли він виріс, 2333 року до нашої ери заснував королівство Ко Сосон (Древній Сосон) – першу державу на півострові. Успішне правління Тангуна чарівним способом тривало понад тисячоліття.
Така легенда. Сьогодні Корейський півострів – це дві країни. Демілітаризованою зоною по лінії трохи південніше 38-ї паралелі відділені Республіка Корея (Південна Корея) і КНДР (Північна Корея), утворені в 1948 р., за три роки після звільнення від колоніального гніту Японії. У 1950-53 рр. між ними відбулася кровопролитна війна, яка почалася з масового вторгнення північної армії на південь. У жорстокій бійні загинули мільйони людей – війна завершилася підписанням перемир’я 27 лютого 1953 р.
Століттями проти своєї волі Південна Корея була втягнута в численні воєнні ігри, але вистояла, економічно зміцніла і перетворилась на одного з "азійських тигрів". Це невелика країна (площа близько 99,5 кв. км, населення 48,6 млн чол.), але дуже колоритна. Дивовижне переплетіння національних традицій, які йдуть з глибокої давнини, та символів сучасного благополуччя роблять її надзвичайно цікавою. Тут є все: мальовничі гори й річкові долини, розкішні морські узбережжя й унікальні острови, а ще, безумовно, дбайливо збережені екзотичні храми, древні пам’ятники. Своєю цільною культурою корейці зобов’язані конфуціанству, своїй мові, гідності. Не останню роль у творенні власної ідентичності відіграли і вражаючі ландшафти. Підтвердження того – у творах митців, у художній естетиці, для якої традиційно важливим є принцип гармонії з довкіллям. На багатьох полотнах живописців представлені сливове дерево, хризантема, орхідея, бамбук – чотири благородні рослини уособлюють чотири доброчесності.
Країна буквально тоне в зелені. Ще коли підлітаєш до Сеула, з літака бачиш: край гірський. Під крилом лайнера пропливають хребти і поодинокі гори, а між ними затиснуті долини й невеликі смужки полів. Недаремно кажуть, що півострів схожий "на море в сильний шторм". Усі гори (а вони займають 70 відсотків території) покриті лісом. І ніде (ніде!) не проглядаються лисі схили – кажу це без найменшого перебільшення, бо за 17 днів проїхав республіку вздовж і впоперек, мав можливість спостерігати природу в різних куточках. 17 днів відрядження на далекий півострів пролетіли мов 17 митей. І то були щасливі миті – серед суцільної краси.
"Країною тихого ранку" назвав Корею індійський поет Рабіндранат Тагор. "Країною ранкової свіжості" називають свою батьківщину самі корейці. Вона не може не дивувати й не захоплювати. Надто коли уявити, який жалюгідний вигляд мала ще півстоліття тому. Суцільні руїни, голі-голісінькі гори -такою побачив я післявоєнну Корею в документальних фільмах, які продемонстрували в сеульському університеті Кукмін.
– Протягом століть місцеве населення безконтрольно вирубувало ліси, – коментував моторошні кадри кінохроніки професор Сунг Гул Хонг. – Деревина служила основним засобом опалення, а коли врахувати, що зими в нас навіть на півдні дуже суворі, то сокира не знала перепочинку. Незагойних ран землі завдали й 35-річна японська окупація, Друга світова та Корейська війни – ліси по-хижацьки винищували. Прогресувала ерозія, частішали повені. У сезон дощів повністю затоплювало значні території, і вода довго не відступала.
– Кардинально змінюватися картина почала на початку 60-х років минулого століття, коли президентом став Пак Джон Хі, – продовжував вчений. – За період його правління (1961 -1979 рр.) були впроваджені сміливі реформи, і невдовзі світ заговорив про "корейське економічне диво". Південна Корея скинула з себе імідж відсталої держави, твердо зайняла місце серед розвинутих країн. Президент зробив спробу повернути націю обличчям до екології – одним із пріоритетів розвитку назвав лісовідновлення. Ініціював навіть встановлення спеціального Дня посадки дерев, який дотепер відзначається 5 квітня. Це був не просто день, коли всіх змушували працювати. Це було і є свято, в якому беруть участь старі й малі. Саджанці вирощують лісові підприємства, а люди їх садять. За Пак Джон Хі проголосили політику "зеленого пояса", тобто окреслили території навколо всіх населених пунктів, а також і в них самих, де не можна нічого будувати. Ті землі взяла під охорону держава й віддає лише під природні об’єкти – лісопарки, сквери, гаї, сади, водойми, центри екології боліт, центри екологічного досвіду тощо…
Кампанія лісорозведення дала свої плоди, особливо в боротьбі з ерозією грунту. Коли ж вести мову про відновлення продуктивності первинних лісових екосистем, то тут успіхи скромніші. Але чому дивуватися: переважна більшість зелених масивів віком лише 30 – 40 років. Ліси зосереджені переважно в гірській східній частині й належать до двох зон – широколистяних і субтропічних. Неабиякий подив викликав у мене їхній породний склад: часто-густо здавалося, що мандрую десь по Україні, її дібровами, борами, гаями… Судіть самі. Серед порід помірного поясу домінують дуби, щоправда, тих видів, яких у нас нема – монгольський, мінливий, пилчастий, зубчастий. Разом з ними ростуть ясени, клени, берези (японська і ребриста), липа, в’яз, граб, невеликими групами трапляються каштани. У долинах можна побачити плантації тополі, вільхи, яблуні, кущі шипшини, жимолості, бузку, ліан. А от вище поясу широколистяних поширені хвойні – кедр корейський, сосна густоцвіткова, ялина корейська, ялиця, тис. Ділянки субтропічних лісів теж представлені місцевими екзотами. Найціннішою породою вважається сосна корейська. Загалом флора нараховує понад чотири тисячі різновидів – і це при тому, що минулого століття були вщент вирубані чи випалені війною гігантські масиви. Із тварин у лісах водяться плямисті олені, козулі, дикі свині, лисиці, ізюбри, колонки, видри, білки, часом можна натрапити на леопардів, рисей, уссурійських і білогрудих ведмедів.
Рослинний і тваринний світ півострова багатий. Привільно у тутешніх лісах і звірам, і птахам. Та й самі ліси здорові, доглянуті. Корейці навчилися плекати їх, мають власні технології та ноу-хау. Вже й інші країни звертаються по кваліфіковану допомогу: торік начальник Управління лісового господарства республіки Ха Йон Чже їздив до Камбоджі, яка попросила посприяти у відновленні вирубаних насаджень району храмового комплексу древньої столиці держави кхмерів Ангора. Сам комплекс Ангор-Ват займає площу 200 га – це найбільша культова споруда на Землі. Нині спільний проект втілюється в життя.
У країні діє потужна наукова мережа. Неподалік Сеульського інституту лісівництва ще 1922 р. заклали дендрарій Хонин, тоді ж заснували експериментальну лісову базу. На схилах гір Чхончжансан розташовані дев’ять потужних розсадників (хвойний, листяний, кущовий), три ботанічних сади (лікарських рослин, водяних рослин). Завважте: у межах великого мегаполіса! Сюди не закрита дорога і для пересічних сеульців та гостей столиці – завжди багато охочих ознайомитися з експонатами Наукового музею лісівництва, почерпнути корисну інформацію про загадкове і сповнене таємниць життя зеленого друга, про останні новинки лісової промисловості. Сама будівля музею також є своєрідним експонатом, оскільки зведена лише з місцевих лісоматеріалів. У ньому три постійні виставкові і одна спеціалізована зали, для відвідувачів дендрарію обладнані місця відпочинку.
Тут людно будь-якої пори року. І не лише тут. Відпочити, набратися здоров’я, збагатитися знаннями про дику природу рідного краю кожен бажаючий може, навіть не виїжджаючи з великого міста.
НА МІСЦІ ЗВАЛИЩ – КВІТКОВІ ЛУКИ
Пройшовши пішки від витоку до гирла Чхонгечхон (про долю цієї маленької сеульської річки та її київської сестри Либеді "Урядовий кур’єр" розповідав 26. ХІІ. 2009 р.), я опинився на березі блакитного символу корейської столиці – річки Ханган, в яку Чхонгечхон впадає. Сів на прогулянковий катер і не міг відвести очей від баченого зліва та справа. Мимоволі порівнював пейзажі з рідними придніпровськими, і було гірко на душі.
До нашого Славути – артерії загальнодержавного значення -далеко не скрізь підійдеш, бо до самого врізу води забудований товстосумами. Несмак, жадібність, байдужість правлять бал. Спотворюються неповторні риси Києва, нищиться унікальна атмосфера його та околиць. Чого не скажеш про Сеул. Обіруч величного Хангану – численні парки зі спортивними спорудами: футбольними та бейсбольними полями, баскетбольними і волейбольними майданчиками, тенісними кортами, плавальними басейнами. Тут створено всі умови для занять водними лижами, велосипедним та парусним спортом, греблею, риболовлею. А в українській столиці навіть Клуб юних моряків вигнали за одну ніч із Жукового острова. І хіба тільки моряків? Саму природу виганяють з островів, з урочищ Верблюд, Горбачиха, багатьох інших, де живе чимало тварин і птахів, занесених до Червоної книги. Дарма, що вчені-екологи добиваються створення там заповідних зон. Розважальні комплекси й готелі для крутіїв важливіші.
Але то так, до слова, бо мова не про наші болі. У Сеулі теж є аналоги київському Жуковому острову, як от Памсон площею 270 тис. кв. м. Там гніздяться до півсотні видів перелітних і зимуючих птахів – і ніхто не сміє бодай потривожити їхнього спокою. Спостерігати за ними – будь ласка: у міському парку на острові Йоийдо встановили сильні біноклі і ними можна користуватися безкоштовно. А ще для бажаючих проклали екскурсійний маршрут – орнітологічний. Двічі на день від пристані Йоийдо відходить прогулянковий катер, який має на нижній палубі пасажирського салону великі вікна для кругового огляду. За гіда щовівторка і щочетверга виступає місцева знаменитість – професор-орнітолог інституту Кьонхі Юн Му Бу, в інші дні тижня з обов’язками успішно справляються його учні. Знайомство з пернатим царством річки Ханган триває майже годину, особливу популярність орнітологічні екскурсії мають у школярів, студентської молоді.
Що ще мене приємно вразило в далекій азійській країні -чистота на вулицях, у парках, скверах, на водних об’єктах. Я пройшов уздовж річечки Чхонгечхон 11 кілометрів пішки і лише в одному місці побачив у воді пластикову пляшку. Точніше, побачив у руках маленької кореянки, яка виловила її і, здивована, несла татусеві, який сидів на березі. Отой дитячий подив встиг зафіксувати на фотоплівку і тепер, переглядаючи знімки, сам дивуюся, наскільки екологічно грамотними ростуть корейські діти.
Розумної, правильної поведінки серед природи вчать, образно кажучи, з пелюшок. Насамперед батьки – власним прикладом. У Сеулі, інших містах не викинеш сміття куди заманеться або попередньо не розфасувавши його. Кожен знає: штраф за це -до тисячі (!) доларів. Не кинеш на землю недопалка, бо теж доведеться заплатити штраф, і немалий – майже 42 долари. За минулий рік міська казна столиці отримала 8,5 млн дол., які внесли оштрафовані курці. Така стратегія боротьби за чистоту міста дає свої плоди – кількість порушників різко зменшилася. Але тут не лише борються за чистоту – тут і сприяють чистоті. Тим, хто палить, наприклад, безкоштовно роздають кишенькові попільнички, в людних місцях встановлюють урни для недопалків. І всілякими способами вчать, як слід поводитися з відходами. Навіть музей сміття відкрили в місті Теджон: експозиції присвячені предметам побуту та офісного устаткування, які можна переробити й утилізувати.
Добрим прикладом для України міг би слугувати сеульський досвід перетворення сміттєвих гір на квітучі луки. Дві такі гори виросли за чверть століття неподалік траси, що веде з колишнього міжнародного аеропорту Кімпхо. Неважко уявити, які емоції вони викликали в людей, котрі оселилися неподалік. А віднедавна від звалищ не залишилося й сліду. Їх засипали товстим шаром землі, закріпили пластиковими сітками, засіяли садовою ромашкою та ковилем, засадили кущами. Проклали вздовж і впоперек пішохідні доріжки, спорудили традиційні бесідки із солом’яними дахами та дерев’яними підлогами, встановили кам’яні колонки з питною водою – вона, звісно, не зі сміттєвих надр надходить, а водогоном. Газ, що утворюється в результаті гниття відходів, відкачується з глибин гір спеціальними трубами, прокладеними під землею, і йде на виробництво електроенергії, якої вистачає і для утримання парку, і для енергопостачання майже дев’яти тисяч квартир сусіднього мікрорайону.
Залишається порадіти за сеульців, які демонструють новий підхід до екології, і уявити аналогічне квіткове диво на місці звалищ під Пироговим неподалік Києва, чи під Тернополем, Одесою, іншими великими й малими українськими містами, що буквально тонуть у смітті. Залишається добре позаздрити жителям азійського мегаполіса й вирушити в глибинку, аби ознайомитися з не менш примітними природними об’єктами Кореї – національними парками.
"ВОСЕНИ ГОРИ СПАЛАХУЮТЬ ПОВНИМ МІСЯЦЕМ"
– А тепер починається краса, – сказала перекладач.
Ми з колегою перезирнулися.
– Як, а те, що бачили по обидва боки 200-кілометрової траси від Сеула, – не краса?..
– Ні-ні, зараз переконаєтеся.
В’їжджаємо на територію національного парку Сораксан, що неподалік курортного міста Согчхо на березі Східного моря (японці, до речі, називають його Японським). Сораксан, як з’ясувалося, треті за висотою гори в Кореї – пік Тегхонбан сягає 1708 м. Вищими на півострові є Пектусан (2744 м) на межі між КНДР і Китаєм та Халласан (1950 м) на "корейських Гавайях" – острові Чечжудо між Кореєю та Японією. Останні – вимерлі вулкани, побувати там, на жаль, не вдалося, а от коли канатною дорогою піднялися на Сораксан… Дух перехопило, коли вдивлялися в навколишні пейзажі з оглядового майданчика. Але то ще не була вершина! Аби дістатися її, довелося підніматися вгору східцями, потім карабкатися голими скелями. Зате який вид на гори відкрився! Здивувала й кількість людей: дуже багато стареньких, котрі, спираючись на палички, крок за кроком ішли до мети; не менше і молодих батьків з малюками, міцно прив’язаними до спин…
Не хотілося відволікатися від споглядання гір, які справді виглядають так, як це зображено на старовинних китайських гравюрах. Однак внизу на нас чекав великий і добрий Будда на постаменті, чекало знайомство з монастирем та храмом Шинхингса, який вважається найстарішим у буддистському світі (зведений у VІІ ст.), а ще огляд водоспадів на річці, глибоких печер, ущелини Чжучжонголь гори Чжомбонсан (її називають наймальовничішим місцем усієї країни, бо тут чудовий лісовий пейзаж доповнюють химерні за формою скелі). Одне слово, повертатися ввечері до столиці не хотілося. Ми переконалися в істинності слів перекладача, зрозуміли, чому так пишаються парком Сораксан корейці.
Із 20 національних парків країни 16 розташовані в горах, 3 – на прибережних островах і один парк історико-культурний (знаходиться на території древньої столиці – міста Кенчжу). Усі створені в 70-80-х роках – саме тоді держава взяла під охорону куточки дикої природи, які залишилися. Чому більшість гірських? Бо, по-перше, дика природа в урбанізованій, густонаселеній країні, яка до того ж пережила стільки спустошливих війн, може зберегтися в незайманому стані лише у важкодоступних гірських районах. А по-друге, корейці з давніх-давен любили свої гори. Туди йшли відлюдники, там ховалися партизани, будували скити ченці, прагнучи сховатися від мирської суєти і наодинці роздумувати про марність усього сущого. Не випадково більшість корейських монастирів розташовані серед вершин і ущелин, за крутими перевалами, на берегах чистих і холодних гірських річок. Сьогодні за ініціативою монахів близько трьох десятків храмів країни беруть участь в унікальній програмі ознайомлення з буддистським життям. Суть – поселення туристів у храм і дотримання ними всіх законів: аскетизм, тричі на день молитви, вживання їжі, медитації.
Гори в наш час стали відігравати і роль заповідників, які так потрібні країні. На рівнинах їх не влаштуєш, бо вони вже давно перетворені на поля та сади (земель, придатних для ведення сільського господарства, в республіці набереться ледве 10 відсотків). Національні парки займають 6580 км2, що становить 6,6 відсотків території держави. Із цієї площі майже 60 відсотків – заповідна суша, решта – територіальні води. У парках значні території закриті для туристів, і дикий світ живе своїм життям. Спостерігати за природою в місцях суворої заповідності мають право лише науковці, екологи. Будь-яке будівництво повсюди заборонене, так звані "готельні містечка" можна зводити за межами парків. Не дозволяється в’їзд автотранспорту – для нього обладнано платні стоянки. Вхід теж платний. Увесь прибуток іде в розпорядження Державної компанії з управління національними парками. Підтримується чистота й порядок. У вихідні, святкові дні відвідувачів дуже багато, але нікому не спаде на думку йти куди заманеться, будь-де викидати сміття. Останнім часом жорстко обмежується навіть паління.
Які ж парки користуються найбільшою популярністю? Важко сказати. Якщо Сораксан – найкращий гірський, то парк каналу Халлйо – неперевершений морський. У ньому на понад 150 км тягнеться акваторія з прибережними скелями, де багата рослинність і казкові печери. А от Одесан – це справжній ботанічний сад, у якому представлено всю флору Південної Кореї. Кожен парк по-своєму чарівний і винятковий, у кожному природні дива доповнені творіннями людини. І все ж першість за кількістю відвідувачів нікому не віддає Кванчжу – за рік приймає до дев’яти млн. гостей. Його обійшла стороною війна, тому добре збереглися давні-предавні пам’ятки. Передусім це один з найвідоміших у країні монастир Пульгукса – свідоцтво майстерності архітекторів Силли і глибини буддистської віри; а також підземний Соккурам – храм, вирубаний 1200 років тому усередині величезної скелі, в якому на восьмигранному п’єдесталі стоїть гігантська кам’яна статуя Будди. У місті-музеї збереглися королівські гробниці, старовинні пагоди, святилища, тут можна побачити всесвітньо відомі золоті корони корейських монархів. Неподалік парку знаходиться й перша відома історикам астрономічна башта – обсерваторія Чхомсонде. Будівельники надали їй незвичної форми пляшки, і це не випадково. Як розповіли спеціалісти, конструкцію ретельно обдумали. 12 каменів її фундаменту очевидно символізують місяці року, а 30 рядів каміння – дні місяця. 24 камені, що виступають зі стін через певні інтервали, означають 24 сезонні поділи місячно-сонячного календаря. Всього в башті 366 каменів – за кількістю днів у році. Отак проектували й будували на півострові далекі предки -приблизно в 632-647 роках.
Крім національних парків центрального підпорядкування існують у Кореї і так звані "провінційні" й навіть "повітові" парки. Це свого роду заповідники місцевого значення з менш жорстким режимом охорони. Їх небагато -десь із півсотні, вони невеликі за розмірами, але великі за значенням для жителів навколишніх міст і сіл. Надто якщо знаходяться в горах. Бо сходження на гори – то традиційне захоплення корейців, наймасовіша спортивна пристрасть. Як свідчать опитування, проведені в столиці, в гірські прогулянки хоча б зрідка вирушали дві третини сеульців. Майже всі вершини у вихідні та святкові дні стають місцями паломництва. Багато хто повністю екіпірується, навіть якщо збирається в мандри лише на один день: спеціальні черевики, яскравий гольф, рюкзаки, фляги з водою…
"Навесні гори спалахують квітами, восени – повним місяцем" – писав у ХVІ ст. поет Лі Хван. Походи в гори, які віддавна були невід’ємною складовою далекосхідної культурної традиції, залишаються для жителів Південної Кореї найдоступнішим способом спілкування з природою. Повернуті за допомогою людини до життя, одягнуті в зелене, вони знову і знову манять до себе, обдаровуючи людину благами, на які так щедрі гірські ліси, річки, озера.
… Лише півсторіччя потрібно було корейцям, аби перетворити свою батьківщину з бідної сільськогосподарської держави на таку, що динамічно розвивається і де охорона довкілля стала національною стратегією.
Багато віддаси природі – багато від неї і матимеш.
