20/02/2010
0Ну хто не милувався цими симпатичними колючими створіннями – їжаками – і не промовляв до них лагідних слів, а то й не виносив із хати мисочку з молоком?
Вони не тільки ловлять комах і мишей, а й викликають нашу цікавість своєю поведінкою, кумедними перебіжками і прагненням часто поселитися близько від людських осель. Їх можна зустріти не лише в лісі, а й селах, і навіть у Луцьку, біля річечки Сапалаївки та, скажімо, на вулицях Коперника чи Вавілова, майже у самісінькому центрі міста. Особисто мені дуже подобається вірш українського, на жаль, маловідомого поета Володимира Михайличенка, який був репресований у застійні брежнєвські часи і рано пішов з життя:
А чи відомо вам, шановні,
Що і їжак у давнину
Мав очі, сонця й ласки повні,
І шерсть пухнасту і льняну.
Але завівся в лісі лис,
Той ліс наповнився вовками –
І очі блиснули, мов спис,
А шкіра вкрилась колючками.
Але їжаки, як відомо, належать до категорії тварин, які взимку, нагулявши жирок, впадають у сплячку. У день президентських виборів наша редакційна «летюча бригада» їхала засніженим шляхом десь на межі Локачинського і Турійського районів, направляючись до села Маковичі. Довкола дороги, творячи чудову і трішки фантастичну картину, стояли густо вкриті снігом дерева. І раптом я своїм очам не повірив, побачивши на узбіччі колючий клубок, що скочувався з лісу по снігу на шосейку. Не витримав і закричав:
– Їжак! Зупиніться!
Коли ми з фотокореспондентом Володимиром Лук’янчуком і шофером Миколою Денисюком підійшли до їжака, першою думкою, що, як виявилося, виникла відразу в усіх трьох, була така: «Чи живе це створіння, що невідомо чому посеред зими опинилося тут на снігу?».
Їжак був живим і за своєю, виробленою поколіннями, звичкою, коли ми наблизилися, звернувся в клубок, як то зазвичай буває при наближенні небезпеки. Нашому фотокореспонденту довелося трохи почекати, поки він усе ж висуне свою цікаву мордочку. Ми почали міркувати, чи хтось, чи щось його розбудило, чи вигнали зі схованки голод і холод? Адже стояв майже десятиградусний мороз. А на протилежному боці дороги знаходилися якісь приміщення – чи то новітня ферма, чи склад і звідти, збоку, вився димок. Може туди, ближче до тепла і в надії чимось розжитися і прямував колючий мандрівник?
Але, вочевидь, потурбований і спантеличений несподіваною зустріччю з двоногими істотами (які, правда, пошкодували, що нема чим пригостити незвичного зимового подорожника), коли ми трохи відійшли, раптом розвернувся і жваво побіг по снігу назад у ліс.
