НЕЛЕГКО ЗВІРАМ У ЗИМОВОМУ ЛІСІ

Мешканці мисливського господарства «Звірівське», що в Ківерцівському районі, у цю морозну сніжну зиму особливо вразливі, без людської допомоги їм не вижити. Щодня єгері розвозять звірам тонни сіна, силосу, кукурудзи. Де не пройде трактор, добираються кіньми

-У моєму обході, – розповідає Валерій Бандура, – більше сотні оленів, чимало диких кабанів, заходять зубри.
– В одному п’ятнадцятому кварталі я налічила півсотні оленів, – ділиться спостереженнями його дружина і перша помічниця Орися. – Під’їжджаємо підводою, а вони вже стоять, жалібно заглядають в очі. Мов діти, що сподіваються на гостинець. Буває так їх шкода, що чоловік і з татового хліва щось смачненьке їм везе.
Нещодавно застав подружжя за роботою начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Богдан Колісник. Керівника вразило, з яким завзяттям працювали ці люди. Валерій ломом роздовбував снігову кірку і засипав під неї корм для дичини. Можна було б висипати просто на сніг і без клопоту! Але першими на цю місцину прийдуть олені і козулі, зберуть усе, а кабани залишаться без їжі. Ось і продовбують єгері тверду кірку і засипають у лунки під неї харч для кабанів. Олені зберуть корм поверх снігу, а під твердиню їм – зась! Кабанам же це не перешкода.
Щоб запорати лісове господарство, подружжю потрібно три-чотири години. За цей час яких тільки історій не пригадається. Довкруг – глухий ліс! Тільки віковічні дуби і сосни поглядують з-під засніжених кошлатих брів. І наче й контролю ніякого нема – звір же начальству не розкаже, як його годують. Та для Валерія Володимировича й Орисі Михайлівни найвірніший контроль – їх людська совість і єгерський кодекс честі. Це не пройшло повз увагу їх обласного керівника. Богдан Іванович висловив вдячність Валерію Володимировичу.
Чесності у стосунках потребує не лише звір, а й колеги по роботі. Особливо ті єгері, обходи яких по сусідству. З господарством Валерія Бандури суміжні обходи Романа Бокія, Юрія Бесарабчука і Миколи Супронюка. Кожен із них тримає не тільки свій масив, а й «підпирає плечем» територію товариша. Тут все на довірі й чоловічій надійності. Як кажуть, один – за всіх і всі – за одного. З ними Валерій Володимирович найчастіше зустрічається на лісових дорогах, проводить спільні патрулювання.
Першим ділом Валерій Бандура оглядає підозрілі людські сліди. Не секрет, що є багато ласих поживитися: ставлять браконьєри на стежках петлі на зайця та козулю, навіть на кабанів ладнають пастки. До десятка петель зняв цієї зими. Вже скільки звірів врятував!..
Ще зима, а Валерій Бандура думкою вже в літі.
– Андрію Михайловичу, – каже він до директора господарства Андрія Шпорука, – цього літа дозвольте мені скосити Плановий сінокіс (таке урочище є неподалік його обходу – прим. авт.). Кілька стіжків сіна знадобляться взимку…
Від будинку Валерія і Орисі Бандур до лісу – рукою подати. Кузьма і Сивий (так звати коників) йдуть чвалом, пофиркують. А вони з дружиною розглядають лісові угіддя – позамітало снігом стежки-дороги, біле незаймане полотно розписує звір і пташка предивними писаннями.
– Ось тут благородний олень пройшов, – зупинить коней і стане читати звірині писання єгер. – А тут зубри проклали стежку…