25/12/2009
0Репортерський інтерес до цієї історії виник з двох причин: невже справді на Верховині побутує романтичне полювання з хижим птахом, що притаманне на азіатських просторах, та й то в темні віки? Цікавість підсилювалася ще й тим, що союз з крилатим помічником уклав священик…
Під час мого візиту до Майдану, церковнослужитель Василь Вараховба чемно запросив до фари. Натягнувши на руку дивну рукавицю, він відчинив комору і свистом подав сигнал. Келійну тишу миттю порушив шум на горищі. Всього за лічені долі секунди через люк злетів буро-іржавого забарвлення могутній птах, швидко махаючи широкими крилами. Відгукуючись наказам, кремезний хижак покірно присів на руку хазяїна і жадібно почав щось очікувати в гордій поставі. "Зголоднів", — пояснив о. Василь і лиш спробував підкинути рибинку, як птах, мов бомбардувальник, стрімголов пірнув на неї. "Він у мене швидко подорослішав тому, що часто його годую, передусім свіжим м’ясом", — пояснював священик, поки лісовий мешканець ненаситно ковтав їжу.
"Братерство" священика з канюком, виявляється, виникло чисто випадково, із-за пригоди на природі. Отець Василь часто полюбляє мандрувати лісом, бо природа йому, як і кожній людині, дарує дивне почуття утихомирення душі. Цієї весни у зелених околицях села його зненацька застала буря. Повертаючись назад, змушений був зупинити свою швидку ходу: під старою смерекою вовтузилося пташенятко, яке безпомічно силкувалося злетіти. Підняв бідолашне і побачив, що в нього зламана лапка. Забравши додому, зігрів найду, а потім відніс до ветеринара на перев’язку ушкодженого місця. Три дні сумував лісовий гість, а потім пішов на компроміс — почав їсти. Через деякий час, як зміцнів у силі птах, о.Василь відпустив його на волю, і яке було диво, коли він знову прилетів до фари, благаючи незрозумілими звуками впустити його до житла. "Я вже кілька разів з ним прощався, та марно",—каже священик і зізнається, що і йому було б вже нудно без крилатого співмешканця.
Спостерігати за ним — одна насолода. Він вже встиг розширити кругозір отця про природу, дав повніше вникнути в її життя. Я не без підстав даю розуміти, що канюка можна ефективно використати у мисливських потребах. Священик сповістив, що ловчі якості хижак вже кілька разів демонстрував на його подвір’ї. За здобич вибирав голубів або ворон. Довелося із-за цієї обставини замовляти для канюка намордник. "Раз він має таку натуру, — мислить Вараховба, — то задумав я таку справу: виготовити чучело зайця, а в його очі напихати рибу або м’ясо". Та й заодно поставив біля фари вольєр хижаку, який, із-за трафунку в лісі, припав до серця священику.
Виходить так: ніщо так не зближує, як біда, інакше як можна зрозуміти цю дивну дружбу?
