08/12/2009
0Інтерв’ю для сайту "Ліси Черкащини"
Економіст на підприємстві — це фахівець, який на основі цифр може показати картину майбутнього — як діятиме виробництво, чого зможе досягти, а де доведеться й відступити, щоб потім надолужити втрачене. Завдяки такому досвідченому спеціалісту можна проаналізувати й минуле, та зробити певні висновки, наскільки прийняті рішення були правильними, а які — й не дуже.
У Ольги Постойко 30 років життя пов’язані з ДП “Кам’янське лісове господарство”. З них 14 вона пропрацювала головним економістом цього підприємства.
— Ольго Володимирівно, для людини, далекої від фінансових питань, ваша робота може видатися дещо одноманітною. А ви як вважаєте?
— Таких людей, яких би не цікавив сьогодні фінансовий бік справ, на мою думку, просто немає. Кожний планує сімейний бюджет, розраховує свої грошові можливості, передбачає витрати. Не менш уважно громадяни ставляться і до вирішення загальнодержавних економічних проблем, бо від цього у великій мірі залежить їх добробут. Тому вислів “сухі цифри”, як на мене, не відповідає дійсності — надто велике значення вони мають для нашого життя. Втім, як говориться, хто хоче бачити, той бачить.
Я ж узагалі все своє життя провела саме в цьому — цифровому — просторі. На початку 70-х років закінчила Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку і з того часу і працюю саме за цим профілем. У Кам’янському лісгоспі починала з бухгалтера бюджету в 1975-му році, потім мене призначили головним бухгалтером, а в 1995-му році затвердили головним економістом держлісгоспу. Були, щоправда, в цьому проміжку часу чотири роки, коли я працювала в іншому місці, але, знову ж таки — старшим бухгалтером. Та хочу сказати: той, хто хоча б кілька років пропрацював в лісовій галузі, будь-яку заміну їй просто не сприймає душею. Тому я повернулася в лісгосп, бо відчувала, що саме тут моє місце.
— Середина 90-х років — це був не кращий час для економіки.
— Це правда. Все тоді будувалося на бартерних розрахунках і це найгірше, що я, як економіст, у своїй роботі бачила. Грошей в обігу майже не було. Зарплата видавалася як не макаронами, так якимсь одягом — так з підприємством розраховувались за лісову продукцію замовники, які й самі не мали коштів. Так у ті роки, до речі, жила вся країна. Я в той час винаймала квартиру в однієї бабусі. Так от вона отримувала 132 гривні пенсії, а я — головний економіст підприємства — нерідко лише 18-20 гривень зарплати. Це з того, що залишалося після розрахунків з робітниками, бо тим, хто тяжко працює в лісі, гроші були потрібні в першу чергу. Та й кадри ми намагалися зберегти за будь-яких умов.
— Сьогодні теж — криза. Чи, захищає підприємство своїх працівників від економічних негараздів?
— Обов’язково. За цей час у зв’язку з кризою не було скорочено жодного працівника. Навпаки, щоб люди не відчували на собі негативного впливу інфляції, щоквартально підвищувалась середня зарплата. Так, якщо в 1-му кварталі вона становила 1303 гривні, то в ІІ-му — 1501 гривня, в ІІІ-му — 1598 гривень. У вересні ж вона складала вже 1826 гривень.
Безумовно, такі гроші нізвідки не беруться. Тому була проведена ціла низка заходів для покращення фінансового стану лісгоспу. Приміром, дещо було підкоректовано штатний розклад працівників, на деякий час призупинено певні роботи — ті ж нерентабельні рубки, роботи, пов’язані з ремонтами садиб, благоустроєм територій, догляд за незімкнутими лісовими культурами на певних ділянках, скорочено ліміти витрат пального, перевезення низькосортної деревини тощо.
Взагалі, до кризи ми почали готуватися ще з серпня минулого року. Тоді по підприємству було видано наказ про переведення працівників на 5-годинний робочий день.
Хтось, можливо, і підсміювався у 80-х роках над висловом: “кономіка повинна бути економною”. Але, по суті, вона й повинна бути саме такою. От тільки — не за рахунок людей. Керівництво лісгоспу і, насамперед, директор Віталій Терентійович Верес завжди йдуть назустріч працівникам у вирішенні їх матеріальних проблем. Тільки на оздоровлення в цьому році було виділено понад 44 тисячі гривень. Мені, до речі, коли я захворіла, теж допоміг лісгосп.
А з кризи ми вже виходимо. Підприємство почало отримувати замовлення, переважно, з-за кордону. Тож на роботу у дві зміни знову перейшов працювати цех переробки деревини. Поступово відновлюється і внутрішній ринок країни. Попри все, в цьому році лісгосп реалізував деревини на суму понад 8,8 мільйона гривень. Зростає і динаміка реалізації. Так, якщо в І-му кварталі вона становила 72,5 відсотків до відповідного періоду 2008-го року, то в ІІІ-му кварталі — вже 87,3 відсотка. Отже, свої економічні позиції підприємство відновлює.
— Ви вже 15 років залишаєтеся незмінним головою профспілкового комітету Кам’янського лісгоспу. Як вдається поєднувати дві такі полярні, по суті, посади — головного економіста, який мусить економити кожну копійку і профспілкового діяча, обов’язок якого — захищати людей?
— Трохи перефразую ваше запитання на “як вдавалося”, бо з середини жовтня я вже на пенсії. А от головою профкому залишаюся, і це для мене дуже важливо.
Та навіть коли поєднувала ці дві роботи, то завжди пам’ятала: за кожною цифрою стоять люди: їх праця, доля, благополуччя. А все це залежить від того, наскільки економічно успішно діє саме підприємство. Ось такий нерозривний зв’язок між економікою і соціальним захистом.
У нашому колективі працює близько 300 осіб. І всі вони — члени профспілки, кожен платить членські внески. Окрім того, до цієї загальної суми в цьому році господарник додав ще 15 тисяч гривень. І це було незайве, бо тільки на матеріальну допомогу працівникам ми змогли виділити 16,6 тисяч гривень, на їх лікування — 2 тисячі гривень, на культурно-масову роботу 6 тисяч і т.д.
Люди повинні відчувати, що про них турбуються. Тоді і самі вони працюють з повною віддачею, а завдяки цьому розвивається і саме підприємство.
Для мене, взагалі, важливо, щоб люди були щасливими — і в роботі, і в житті. Тоді все у них складатиметься добре. І я їм цього від душі бажаю. А моє життєве кредо завжди було непорушне: я люблю людей і вірю в Бога. З цим і живу.
