05/12/2009
0До редакції надійшов лист від нашого читача з Луцька з приводу незадовільного, на думку автора, утримання звірів у зоопарку. «Це не зоопарк, а концтабір – звірі ходять по коліна в грязюці… На клітках відсутня будь-яка інформація про них. Нема навіть назви того чи іншого виду. Прикро, що діти, які відвідують зоопарк, бачать таку зневагу до його мешканців. Цікаво, куди йдуть гроші – виручка за квитки (для дорослих вартість їх сім, для дітей – п’ять гривень)?» – запитує читач
Оскільки в листі йдеть ся про проблему утримання мешканців зоопарку, яка не раз знаходила висвітлення в нашій газеті, то й тепер ми не могли залишити її без уваги. Ознайомившись з листом, директор зоопарку Володимир Гончаров сказав:
– З такими запитаннями до мене особисто чи не щодня приходять відвідувачі. Маю на увазі те, на що нарікає автор листа: звірі ходять по коліна в багнюці. Це давня наша проблема, оскільки рівень грунтових вод на території зоопарку високий. Але ми вже вирішуємо цю проблему. Нарешті маємо бетонні плити. Навіть вже поклали їх вздовж загорожі у вольєрі, де гуляє поні. Чекаю, щоб приморозило трохи.
Особливо непривабливе видовище у вольєрі, де живуть дикі кабани: непосидющі ікласті зробили тут суцільне місиво. Ясно, що треба щось робити, аби відвідувачі зоопарку не жахались, співчуваючи звірам.
До речі, у зоопарку нині – міжсезоння і офіційно він закритий. Тому й інформації про звірів, тобто табличок на вольєрах та клітках, нема: їх знято, аби в негоду не зіпсувались, бо ж кожна, як каже директор, коштує понад 120 гривень. Частину мешканців – баранчиків, кіз – вивезено у підсобне господарство, що в селі Промінь Луцького району. Теплолюбиві птахи уже живуть у закритих вольєрах безпосередньо на території зоопарку. А тих звірів і птахів, яким не страшний холод до 15 градусів, ще можна побачити.
Закриті були й лебеді, але тепла погода в листопаді – на початку грудня сприяла продовженню їх перебування на водоймі. Біля пари чорних лебедів – цьогорічне, до того ж перше, поповнення – троє лебедят. І в лева та левиці буде в наступному році поповнення. На тому, що в зоопарку чисельність тварин і птахів збільшується за рахунок природного приросту, Володимир Гончаров особливо наголошує. Адже в неволі – це рідкість. А раз так, то мимоволі напрошується висновок, що не такі вже й «концтабірні» тут умови.
– Хоч, – каже Володимир Гончаров, – зоопарк це і є тюрма. Бо ж тут звірі – за гратами, в неволі. І потрібні великі кошти, аби створити умови, наближені до природних. Такі, принаймні, як у Київському зоопарку, де леви, хоч і закриті, але у просторому вольєрі. І мають вони штучно створені печери, гірку, можуть полежати на пісочку. А ще ж кожна тварина закріплена за персональним спонсором, про що інформують таблички на клітках та вольєрах…
Історія зоопарків нараховує понад п’ять тисяч років. З часу кам’яного віку людина утримує звірів. Спочатку – як живий резерв м’яса, згодом – з культовою та розважальною метою. При дворі римських імператорів утримувались тисячі диких тварин, переважно хижаків, призначених для гладіаторських боїв. Звичайно, вони гинули сотнями і тисячами.
А ось зоопарки – такі, якими ми знаємо їх сьогодні – почали створювати в Європі в ХІХ столітті. І нині вже є такі, де показують тварин в умовах максимальної свободи.
– Нам ще далеко до цього, – каже Володимир Гончаров. – Але хотілося б, щоб наш бізон мав вольєр площею хоча б півгектара. Якщо ж весь зоопарк – трохи більше чотирьох гектарів, то це поки що нереально. І все ж у бізона сьогодні не ті умови, що були дванадцять років тому, коли я сюди прийшов працювати. Пригадую, як восени чи навіть взимку бідна тварина стояла буквально по черево в багнюці на невеличкій території, і ця багнюка буквально засмоктувала. У мороз ми рятували звіра, поливаючи горілкою ноги, щоб не пропав. Тепер в бізона є будиночок, де він може сховатись у негоду. І будиночок цей, як і всі інші, обігрівається електроприладом. Якраз у міжсезоння, коли відвідувачів значно менше (зовсім не заборониш їм сюди приходити), робимо реконструкцію вольєрів. Власне, розширюємо їх.
Одне слово, проблеми зоопарку директор знає, з повагою ставиться до зауважень людей. Адже якщо вже зоопарк створено, то треба з відповідальністю ставитись до кожного з його мешканців. До цього людину зобов’язує те, що звірі, яким випало жити в неволі, – безпомічні.
Але ті умови, які створені сьогодні в Луцькому зоопарку для 54 видів звірів і птахів (а всього їх 148), не можна назвати катастрофічними. Ось в кінці 80-х – на початку 90-х років автор цих рядків була на боці тих людей, які казали: «Якщо звірів немає чим годувати, то краще їх випустити на волю і не мучити». Про це говорили навіть самі працівники зоопарку, які, перш за все, не могли змиритись із жалюгідним становищем зоопарку. Тоді навіть на мінімальну зарплату для невеликого колективу не було грошей.
– Сьогодні ж зоопарк має підсобне господарство, де вирощуємо зернові, буряки, моркву, заготовляємо сіно (і тільки люцерну!), – розповідає директор. – Вже голод не страшний для багатьох тварин. А для хижаків, звичайно, потрібне м’ясо. І у нас з Луцьким м’ясокомбінатом укладена угода, згідно з якою нам продають субпродукти, некондиційне м’ясо. До речі, наше підсобне господарство – на самоокупності. А загалом зоопарк виручають і спонсори, які час від часу щось підкинуть.
Отож, нещодавно, коли в міськвиконкомі заслуховували звіт директора зоопарку, то порушувалось одне питання – дотувати лише зарплату працівникам. Всі інші витрати – це вже проблема самого колективу.
… А в директора зоопарку – привабливі плани на перспективу. Задумав Володимир Гончаров, щоб кожна тварина мала пару. І у майбутньому не буде ходити самотнім верблюд, як і бізон. Є вже домовленість з розплідником в Калузькій області Російської Федерації, що подарують для Луцького зоопарку п’ять зубрів. Звичайно, для цього потрібно розширювати територію, з приводу чого директор вже давно порушує питання у міськвиконкомі. Бо якщо в місті є зоопарк, то треба подбати, аби було тут на що подивитись.
