Обережно: вовки!

Серед представників нашої фауни вовк – найбільший хижак. Споконвічна увага людини до вовка, передовсім, обумовлена хижими нахилам цього звіра. І в наш час періодично надходять розпачливі протирічливі повідомлення з сіл про те, що були вовки, накоїли шкоди. То який же він, цей вовк?

Формою, розмірами тіла і забарвленням хутра дуже схожий на вівчарку, але є й відмінності. На відміну від собаки, хвіст у нього прямий, малорухомий і опущений донизу. Лобова частина голови широка, з гостро стоячими трикутними вухами. Очі солом’яні, із зеленуватим фосфоричним блиском. Тулуб і м’язова система сильно розвинуті, що свідчить про силу і витривалість звіра.. Окремі особини досягають ваги 60 кг, зрідка більше.

На полювання вовки виходять, коли вже смеркається, або вже вночі і до світ сонця повертаються до свого місця перебування. За одну ніч вони в змозі наверстати дуже значну відстань. Як правило, під час переходів вовки завжди йдуть ланцюгом, ступаючи слід в слід. Стара, досвідчена вовчиця йде попереду, а батько родини замикає похід. Нині вовки мешкають майже по всій території України, хоча ще двадцять років тому вовк був відсутній в п’яти областях, в тому числі й у Вінницькій області. Встановлено два шляхи міграції вовка в угіддях нашої області: із Полісся, ці вовки мають світло-сіре забарвлення хутра, і зі степів, вони дещо менші і мають рудувате забарвлення. В період розмноження вовки влаштовують лігва, розміщуючи їх під буреломом, у густих, непрохідних лісових хащах.

Живляться ці хижаки досить різноманітною, переважно м’ясною їжею. Основою їх їжі є дикі тварини: олені, кабани, козулі, зайці, різні гризуни і свійські тварини. Цьому сірому розбійнику на добу потрібно до 4 кг кормів. У виводковий період до раціону обов’язков о входять домашні тварини. Неважко підрахувати, що протягом року один вовк потребує 1500 кг корму. Тому зрозуміло, чому таким небезпечним є перебування вовка на території інтенсивного ведення мисливського господарства. Відомі випадки, коли за один набіг вовки нищили в десятки разів більше худоби, ніж спроможні були з’їсти. Проте, незважаючи на таку зухвалість, для вовка характерний страх перед людиною. Коли з його лігва мисливці забирають вовченят, старі вовки ніколи не роблять спроби захистити їх.

 Бути чи не бути вовкам – питання дуже неоднозначне. Зникнення вовків з території України, що малоймовірно в умовах сьогодення, не зашкодить генофонду в цілому. Та чи виграємо ми від цього? З позиції збереження різноманіття життя ми вовка не втратимо. Це дуже пластичний і екологічно витривалий вид. Про що можна говорити, коли вовки за одну добу здатні долати відстань від 50 до 100 км, не зважаючи на кордони держав, які межують з Україною. Коли існує загроза життю й існуванню людини, то слід враховувати в першу чергу те, що вовк – великий і небезпечний хижак. Виходячи з цього та враховуючи думку науковців і мисливствознавців, можна зробити висновок, що збереження вовків неможливе і необхідно звести його чисельність до мінімуму.

 Історики підтверджують, що збільшення чисельності вовків на пов’язано з негараздами у суспільстві. 40-50 років тому в Західній та Центральній Європі, в південно-східних регіонах України вовка важко було побачити. За останні 10 років кількість вовків значно підвищилась. До 2002 року з моменту аварії на Чорнобильські АЕС кількість вовків зросла на 58,5%. До речі, вражаюча статистика: в світі щорічно від вовків гине майже 350 людей.

Досвідчені мисливствознавці починають сезон добування Вовка ще в середині квітня. І розпочинають насамперед зі збору інформації від місцевого населення, пастухів, працівників сільського господарства. Вовк – розумний і підступний хижак. Він обачно нахабний, спритний і мстивий. Володіючи високорозвиненою психікою та неабиякими здібностями аналізувати обстановку, вовк вільно себе почуває навіть в безпосередньому сусідстві з людиною. Природа серйозно попрацювала, створюючи цю тварину. Вовк має відмінний слух і зір, чудовий нюх: вовк чує дальше, ніж бачить.

Вовк швидкий і сильний, витривалий і живучий, може обходитися без їжі до семи діб підряд. Рятуючись від переслідування, здатен розвивати швидкість до 60 км на годину, а якщо небезпека близько- до 85 км. Його жорстокість вражає. Іноді зграя вовків за короткий термін часу встигає зарізати десятки, а то й сотні тварин. Потрапивши в вівчарню, вовки ріжуть овець десятками.

Закони вовчого життя суворі. Навіть по відношенню до собі подібних, які стали слабкими та неповноцінними, вовки жорстокі. Вони виганяють всіх зі своєї зграї, іноді розривають на шматки, а в голодний зимовий час – з’їдають.

 Неабияка пластичність та вміння пристосовуватись до найсприятливіших умов забезпечують вовку високу стійкість проти різноманітних прийомів боротьби з ними. Сірі розбійники успішно уникають різноманітних пасток, постійно змінюючи при цьому свою поведінку. З виникненням великої кількості заказників і заповідників вовки швидко зрозуміли що й до чого, й почали їх використовувати як сховища від переслідування мисливців.

 В мисливських господарствах, де підгодовують диких тварин, вовки розпочали регулярно відвідувати кормові майданчики і без особливих зусиль збирати данину, загризаючи то кабана, то оленя. Сьогодні вовки без усілякого страху пересікають залізничні й автомобільні дороги та відловлюють собак в зимовий час біля самих будівель.

Відношення до собак у вовків досить складне. З однієї сторони, вони всією душею ненавидять собак і при кожній нагоді неодмінно ловлять їх і розривають на шматки, з другої – є велика кількість прикладів, коли вовки паруються з собаками, в результаті чого з’являються такі небезпечні для нашої фауни вовко-собаки.

 Під час полювання вовки завжди працюють гуртом, причому одні виконують роль загоничів, а інші знаходяться в засідці. І робиться все це усвідомлено. Там, де вовків не знищують, вони некеровано розмножуються і приносять величезну шкоду.

Вовк – моногам. Статевої зрілості самці досягають в 3, а самки в 2 роки. Граничний вік – 15-16 років. Строк вагітності у вовчиць – 62-64 дні. Молоді самки народжують 3-5 вовченят, старі – 6-8, зрідка – 10 і навіть 12. В липні вовченята покидають лігво, а в вересні їх вже привчають до полювання. До цього часу вовчі сім’ї зазвичай складаються з пари старих звірів, 3-8 молодих вовченят і 1-2 вовченят, народжених минулого року. Взимку до сім’ї приєднується ще кілька звірів. Так формуються розбійні зимові зграї, чисельність яких іноді досягає 10-12 вовків.

 СПОСОБИ ПОЛЮВАННЯ НА ВОВКІВ

Їх більше двадцяти. Деякі з них, як то: ловчі ями, вовчі садки і полювання з поросям – давно забуті. Але деякі способи з арсеналу наших предків збереглися до цих пір. Наприклад, в степових районах і сьогодні іноді полюють на вовків верхи на конях з нагайкою. з’явились нові способи полювання з використанням легкомоторних літаків, гелікоптерів і всюдиходів. Зупинимось на основних.

 ОБЛАВНЕ ПОЛЮВАННЯ

На даний час – це найбільш поширений спосіб полювання на вовків. При цьому найцікавішим є облавне полювання взимку з прапорцями. Його суть полягає в тому, що мисливці, обійшовши приблизне місце днювання вовків і визначивши по кількості вхідних та вихідних слідів наявність вовків у колі, затягують це коло прапорцями.

 Прапорці – це клаптики яскравої матерії, закріплені на міцній мотузці через рівні проміжки. Чим вони більші, тим надійніше тримають тварину в колі. Зазвичай їх роблять із шматочків, довжиною 30-35 см й шириною 10-15 см, які прикріплюються до шнура на відстані 70-90 см один від одного. Найкращими вважаються прапорці, зроблені з червоної матерії, що має стійкий специфічний запах. Для зручності транспортування і розвішування шнур з прапорцями намотують на спеціально зроблені котушки по 500-700 метрів на кожну. Шнурів з прапорцями необхідно мати не менше 5 км.

 Бажано, щоб прапорці мали запах. Особливо вовки бояться запаху людини. І чим він сильніший, тим довше вони будуть знаходитися в осаді. А для цього котушку з прапорцями потрібно частіше перемотувати, сушити й зберігати в людській оселі. Як показала практика, використання для обробки прапорців гасу, формаліну, дусту і нафталіну бажаного результату не дають.

Шнур з прапорцями підвішують на кущах і деревах таким чином, щоб прапорці були приблизно на 15 см від поверхні снігу, щоб самі прапорці знаходились на рівні очей тварини. На відкритих місцях, де немає кущів, шнур підвішують на палиці, встромленій в сніг. Добре мати з собою кілька старих плащів. Ними можна перекрити найбільш уразливі ділянки лінії прапорців, зробивши з них щось подібне до людських фігур. Це особливо важливо, коли мало мисливців.

 Стрільці, зазвичай, стають всередині кола, в місцях найбільшої ймовірності ходу тварин, але не далі ніж 30 метрів від лінії прапорців. При такому розплануванні, навіть поранені вовки, прискоривши стрілкову лінію і наштовхнувшись на прапорці, досить часто повертаються назад. Вітер завжди повинен дути на стрільців. Стаючи на номер, мисливці не повинні порушувати природної обстановки. Зокрема, не можна обтоптувати сніг. Не рекомендується також ховатися в кущах. Достатньо, якщо стрільці стануть за кущем, пеньком – головне, щоб знизу його не було видно вовку. Найкраще маскування – це повна нерухомість. Найменший рух рушницею, поворот голови, і вовк, що спокійно йшов до цього на стрільців, миттєво кидається вбік.

 Завжди потрібно пам’ятати, що прапорці самі по собі не являються для вовка непереборною перешкодою. Коли він наляканий, то легко їх перестрибує. Тому загонщики не повинні дуже шуміти. Вони повинні йти не поспішаючи, не голосно перекрикуватись й злегка постукувати палицями по стовбурах дерев. За таких умов вовки виходять на стрільців спокійно і їх легко стріляти. Іноді, щоб привернути вовка в визначене місце, викладають принаду – тушу великої домашньої тварини. В густому лісі викладати принаду не рекомендується, так як вовки довго не наважуються до неї підійти. Небажано також викладати принаду поблизу населеного пункту, її розкрадуть собаки. Якщо до приходу темряви всіх тварин, що знаходяться в облозі, не вдалося добути, полювання продовжують на наступний день.

 Для відстрілу вовків бажано мати рушницю 12 калібру з різким і кучним боєм. Заряди пороху мають бути потужні: 2,4-2,5 грам „Соколу”. Використовувати картеч діаметром 6 мм. Вона укладається в 4 ряди по 7 картечин в кожному. Деякі мисливці, щоб підняти кучність бою, пересипають її крохмалем. Вовка потрібно стріляти тільки в найбільш вразливі місця: в голову, в груди, по передніх лопатках. Живучість вовка надзвичайна: легко поранений, він втікає так далеко, що його не знайти навіть з собаками. Після пострілу він завжди показує мисливцю те місце, куди попала куля, так як одразу хапає зубами поранену частину тіла.