19/11/2009
0Не загрузнути у боргах під час кризи дуже складно. Ще важче – витягти підприємство із боргової ями і змусити його не просто покривати видатки, а бути прибутковим, працювати всупереч обставинам. І це завдання виявилося до снаги директору Уманського лісгоспу Івану Васильовичу Назаревичу.
– Ви на посаді працюєте вісім місяців. За цей час було ліквідовано борги зі сплати податків і зборів, виплати зарплат. Як Вам це вдалося, ще й у такий непростий період?
– Господарство добре спрацювало за рахунок мобілізації трудового колективу. Почали нормально працювати – повний робочий день, а не скорочений, без відпусток за власний рахунок, цехи було переведено на дві зміни. Водночас відновили зв’язки зі споживачами продукції, відшукали нових. Тому за 8 місяців роботи на посаді директора обсяг реалізації продукції, заготовленої нами в лісі і в цехах переробки, не знижується, а з кожним місяцем зростає. Орієнтуємося на експорт: дубові і ясеневі заготовки реалізуємо польським і німецьким фірмам, але в основному працюємо на турецький ринок, постачаємо технологічні дрова листяних порід. Вони їх перебивають на тріску і виготовляють для нас меблі. Цей ринок був закритий до травня. Але зараз працює успішно. І вся заготовлена дров’яна сировина затребувана.
Нині ми трохи відстаємо від оборотів минулого року, досягли лише 93% реалізації. Але до кінця року розраховуємо вийти на 100-відсоткову реалізацію порівняно з 2008 роком.
– У Вашому господарстві працюють три переробні цехи. Тим часом багато лісгоспів відмовляються від таких підрозділів через їхню нерентабельність. То чи прибуткова це справа для уманських лісівників – переробка деревини?
– Нині цехи Уманського лісгоспу прибуткові. І якщо їх закрити, то ми матимемо великі залишки низькосортної ясеневої продукції. Бо на високоякісну деревину 1-2 сортів є споживач, а низькосортна, дрова технологічні і третій ґатунок, залишається на складах. От її ми переробляємо в цехах і збуваємо, хоч попит не такий великий, як хотілося б. Зокрема, робимо паркетну заготовку. Це перспективний напрям, і ситуація значно покращиться, коли відкриється європейський ринок. Хотілося б оновити обладнання, бо працюємо на старому, створити паркетний цех. Але вільних обігових коштів для побудови не маємо, а система інвестування нині не працює.
– Що Ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за невеликий час роботи на посаді директора?
– Мій особистий внесок за цей період – відновлення роботи автотранспортного цеху. Коли я прийшов, цех працював лише на 60% своєї потужності – автомобілі простоювали, водіїв скоротили. З першого ж дня роботи я поставив ціль: щоб усі автомобілі, які були зупинені, запрацювали. Тому були вкладені значні кошти у придбання запчастин до автомобілів, їхній ремонт. Та і сам парк треба оновлювати, тож шукаємо потужні вантажівки, які вже не використовують у народному господарстві – КрАЗи, Урали, ЗІЛи – відновлюємо їх і запускаємо в роботу. Оскільки ми не маємо можливості придбати нову техніку, використовуємо автомобілі з невеликим ресурсом експлуатації, які ще можна запустити в роботу. Нині у нас 23 вантажівки, вони дозволили вирішити проблему перевезення продукції. Автомобілі для сортиментного вивезення обладнані гідроманіпуляторами, за допомогою яких відбувається завантаження. Бо кран наймати дуже дорого, та він і не кругом заїде. А наші машини – всюдиходи, для них немає негоди і поганих доріг.
– А навіщо лісгоспу такий чималий автопарк?
– Річ у тому, що Уманський лісгосп найбільш «розкиданий», він розташований на території 6 адміністративних районів – Тальнівського, Маньківського, Жашківського, Монастирищенського, Христинівського й Уманського. Тому великі затрати йдуть на перевезення деревини. А власний автопарк дозволяє їх скоротити, не звертатися до дорогих приватних перевізників. Водночас, шукаємо й інші вирішення проблеми – організовуємо завантажувальні майданчики біля місць заготівлі сировини, і відпускаємо продукцію прямо звідти, а не веземо її на склад.
– Як Ви розвиваєте побічне лісокористування, на яке зараз робиться особливий акцент?
– Ми вирішили відновити давно забуте ремесло – в’язання віників із сорго. Воно не потребує особливих капіталовкладень. У Потаському лісництві, де я до цього працював, висіяли цього року сорго. Вигода очевидна – ми матимемо продукцію, тобто, віники, а лісокультурниці – роботу, а значить і зарплату, бо взимку ж ліси не садитимеш.
Також вирощуємо зернові для своїх працівників – пшеницю, ячмінь і овес. Ще ж і коней маємо, то і їх годуємо зі своїх полів. Намагаємося використовувати сільськогосподарські землі, які маємо, а це трохи більше 160 га, максимально ефективно.
Крім цього, ще й мед збираємо. Кілька років тому було об’єднано пасіки усіх лісництв. Це дозволило скоротити видатки на її утримання. Нині лісгоспна пасіка нараховує 259 бджолосімей. І цього року ми маємо з неї близько двох тонн меду. Реалізовуємо його теж переважно своїм працівникам.
Але найприбутковіше звісно розведення декоративних рослин – самшит, ялівець, тую різних форм вирощують у багатьох лісництвах. Ми активно співпрацюємо з дендропарком «Софіївка», обмінюємося досвідом і посадковим матеріалом. Основний спеціалізований лісорозсадник маємо в Собківському лісництві. Там є цікаві і рідкісні породи – дейція махрова, піроканта, сніжноягідник, бузина пістряволиста, барбарис, кизильник, форзиція, різні форми таволги і троянд. Із листяних порід – верба плакуча і гібридна, черешня плакуча, липа широколиста і дрібнолиста, береза бородавчата. На реалізації декоративного матеріалу заробляємо в рік до 350 тисяч. Попит є, але не такий, як хотілося б.
На території Синицького лісництва розташований дендропарк «Дружба». Тут силами лісівників зібрано більше сотні порід дерев і кущів. Дендропарк був закладений 1951 року як навчальна база для студентів Уманського сільськогосподарського інституту (зараз Аграрний університет). Нині це окремий обхід. Дендропарк «Дружба» відкритий для відвідувачів. Проте особливо ми його не рекламуємо, бо він значно поступається відомому на весь світ дендропарку «Софіївка» за оформленням.
– Ви очолюєте лісгоспі не так давно, але вже й не мало. Перші враження минули. Як Вам зараз працюється? Чи відчуваєте підтримку колективу?
– Не скажу, що працювати легко. Але труднощів я не боюся. І це не високі слова. Я звик виконувати покладені на мене завдання, не вибираючи роботу. Був період дуже складний, і зараз не набагато легше. Але я відчуваю постійну підтримку колективу, в якому працюю на різних посадах з 1985 року. Задоволений роботою головного інженера Василя Петровича Котенка та начальника відділу Сергія Васильовича Біднячука. Відмінно працює лісничий Монастирищенського лісництва Василь Іванович Голодецький. Не втрачає оберти і моє рідне Потаське лісництво під керівництвом Івана Кириловича Дивнича. Велике навантаження лягає на нижній склад, очолюваний Іваном Володимировичем Присяжнюком. В цілому колектив лісгоспу збалансований, тимчасових людей немає, всі прагнуть до звершень, до нормальної роботи.
– Що вважаєте своїм головним завданням нині? Які напрямки плануєте розвивати в подальшому?
– Зараз найголовніше – успішно завершити рік, надолуживши втрачене і наростивши реалізацію. А потім з новим силами і до нових звершень у 2010. Перспективним напрямком вважаю виготовлення альтернативного палива. Тож будемо налагоджувати лінії з виробництва брикетів і пілетів. Нині обігрівальне обладнання, що працює на такому паливі, встановлюють у Шполянському районі. Сподіваюся, будемо з ними співпрацювати. Маємо певні плани і на Європу. Цього року відправили в Нідерланди дві машини дров колотих. І хочемо надалі налагоджувати постійну співпрацю у цьому напрямку. Тобто, можливості для успішної господарської діяльності є.
Довідка від lis.ck.ua
Назаревич Іван Васильович народився 20 червня 1959 року в селі Листвин Овруцького району Житомирської області. Вищу освіту отримав в 1985 році, закінчивши Українську сільгоспакадемію за спеціальністю «лісове господарство». Працював помічником лісничого Монастирищенського лісництва. З 1987 по 2009 рік – лісничий Потаського лісництва державного підприємства «Уманське лісове господарство». З березня 2009 року – директор Уманського держлісгоспу.
