Фестивалі ЛОВЕЦЬКА КАЗКА НАЯВУ

Любовь к охоте, рыбалке,… страсть к перемене мест,… использование всех средства для того, чтобы защитить себя, родных и свой дом… – все это нормальные качества ЧЕЛОВЕКА, но… Желание сфотогорафироваться на фоне трупов своих жертв и растирожировать фотографии на весь свет?  Мне кажется, – это лишнее… Как бы это Вам пояснить…? Может по картинкам? Поверьте,  один снимок портит всю статью. М.П.

Багато хто вважає, що родоначальником усіх сучасних фольклорних, театральних, кіно- та інших фестивалів сміливо можна назвати саме мисливські фестивалі. І вони мають рацію, адже ловецтво – чи не перша справа, завдяки якій людина стала людиною. Зверніть увагу: свідомо не акцентую на чоловічості цього ремесла. Чому – зрозумієте пізніше. А зараз дозвольте розповісти про те, як наші сусіди-поляки (та й на Західній Україні цю традицію не забувають) влаштовують такі фестивалі: посеред золотої осені прихильники відпочинку з рушницею в руках збираються на грандіозні й колоритні дійства, присвячені Діані.

Днями українським мисливцям пощастило приєднатися до прадавнього ритуалу: у польському містечку Лєжайськ відбувався ХІ Міжнародний ловецький фестиваль.  Окрім українців та поляків, взяти участь у дійстві прибули делегації із Білорусії, Норвегії та Словакії.

Рано-вранці всі учасники зібралися перед будівлею Лежайського надлісництва. Після привітання пролунав сигнал: „На полювання!”.

Місцеві мисливські товариства захопили із собою гостей і, розділившись, вирушили на святкові колективні загінні полювання із собаками в найближчі лісові угіддя. Українцями опікувалося мисливське коло “Kuropаtwa”, яке славиться своєю винятковою гостинністю.

…Але повернусь-таки до тендітних мисливців, бо на Україні є чоловіки, котрі й досі вважають, що жінка на полюванні – все одно, що чорт у церкві! Переказують прикмети: мовляв, приснилася спідниця – лови будуть невдалими, або, виходячи з хати вдосвіта, не можна потрапляти на очі дружині й – боронь Боже! – їй бодай доторкнутися до святая святих – рушниці! Може, це й дурниці, але дехто вірить у таке. Чесно кажучи, є жінки, які дійсно не розуміють захоплення своїх благовірних, але є й такі, котрі поблажливо ставляться до пристрасті чоловіка, розуміючи, що це дає йому заряд бадьорості, робить життєрадісним. Проте, як стверджують чоловіки, таких дружин, на жаль, дуже мало!

Небагато й тих жінок, які беруть у руки рушницю. Як правило, у загадковий світ мисливства вони приходять завдяки своїм рідним чи близьким. Спочатку, просто супроводжуючи чоловіка на полюванні, жінка швидко переймається його пристрастю і стає справжнім мисливцем. І уявіть собі: таке втручання слабкої статі в "чужу" їй сферу зовсім не заважає виховувати дітей, виконувати обов’язки як охоронниці домашнього вогнища.

І все ж, чому інколи бачимо жінку з рушницею в руках? Мабуть, тому, що на ловах вона забуває про всі життєві негаразди. А може, ще й тому, що мисливець – чи це чоловік, чи жінка – майже не старіє, адже час, проведений на полюванні, до земного життя людини не зараховують!

Надто модним серед жіноцтва мисливство стає тоді, коли полювання дедалі більше перетворюється на розвагу. Уже в ранньому середньовіччі германці сприймали лови як різновид типово аристократичної забави. Дами брали участь у соколиному полюванні на птахів і дрібну степову дичину. Після поширення арбалета та винайдення пороху вони взялися й за великого звіра: аби спрямувати снаряд у ціль, уже не потрібні були сильні чоловічі руки.

Аж до початку нашого століття полювання незмінно було ознакою належності до вищих верств суспільства. Сокіл на дамській руці, пси, а то й гепард на повідку – типові ознаки справжньої представниці знаті. У добрі старі часи на Русі полювання мало й коронованих прихильниць: Анна Іоанівна, Єлизавета і особливо Катерина ІІ часто на дозвіллі захоплювалися цією благородною пристрастю, влаштовуючи пишні й грандіозні виїзди на лови.

Відтак, не даремно у групі стрільців на фестивальному полюванні опинилися й членкині польського клубу “Діана”, які вразили присутніх своїм елегантним одягом і серйозною зброєю з потужними оптичними прицілами. Як зазначила польська Діана – Маріела Перджинська, жінки-мисливці в Польщі – звичне явище. Пані Маріела займається цією справою вже три роки і за цей час встигла покласти кілька десятків кабанів, а одного вечора їй пощастило вполювати відразу трьох!

У першій же загінці польські Діани довели, що вони – досвідчені мисливці: їхні влучні постріли поклали фазана і лисицю. Українська делегація теж не пасла задніх і здобула чимало трофеїв.

До речі, попри всілякі забобони, на Волині також немало жінок-мисливців. Серед них – Оксана Тейсар. І хоча на фестивалі вона побувати не змогла, проте своєю завзятістю дасть фору й бувалому мисливцю.

Надвечір потомлені учасники фестивалю перемістилися на галявину перед мисливським будинком місцевого ловецького товариства, де на них уже чекала духмяна мисливська кухня з різноманітних гарячих страв із дичини. Після вручення переможцю – королю полювання, трофеєм якого став дик, нагороди у вигляді кубка, дружня вечірка перейшла в найцікавішу фазу.

Під час урочистої вечері між музикантами мисливських оркестрів Білорусі та Польщі спонтанно виникла свого роду музична дуель: перші починали мелодію, а інші її підхоплювали й виконували у своєму аранжуванні. У мерехтливому світлі величезних вогнищ переливчасті дивні звуки валторн грали прадавні мелодії-команди “На звіра!”, “Переслідуємо вовка”, “Остання честь впольованому звіру!” і ніби в казці переносили учасників фестивалю в ті прадавні часи, коли природа і людина жили в злагоді та гармонії.

Дощовий ранок наступного дня учасники фестивалю разом чи не з усім населенням міста Лєжайськ провели на службі Божій у місцевому костелі, де під величні звуки органу мисливський капелан просив св. Хуберта – покровителя всіх мисливців, завжди бути з ними: чи то в бідах, чи то в радощах.

Продовжилося свято вже на площі, де всіх привітав бургомістр міста Тадеуш Тренбач, котрий підкреслив виняткове значення фестивалю для промоції Лєжайська.

Парад мисливських собак і їхніх власників завершився концертом, на якому виступали місцеві і приїжджі фольклорні колективи.

У рамках фестивалю відбулася й низка інших тематичних заходів, а також конкурсні огляди загальнодержавних і закордонних ловецьких колективів. Пишна та незіпсована природа довкола Лєжайська, феєричність фестивалю та гостинність місцевих мисливських кіл залишили незабутні враження.

P.S.Кстати, что это за мода, – размещать новость во вторник и ставить дату четверга? Нет…, – я. конечно, знаю, что "Черкасы" это делают регулярно, но… Они забегают вперед только на один день и делают это, как правило, вечером… Соревнование? Стахановское движение? Во вторник отчитался за четверг … и два дня в отгуле?