НАРАДА З ПИТАНЬ ВІДНОВЛЕННЯ Й ЗАХИСТУ ЛІСУ НА ЗГАРИЩАХ

Приводим текст, как всегда интересного,  отчета Валентины Мешковой об участии в международном совещании по пробемам защиты леса на горельниках. Отчет в формате pdf c многочисленными фотографиями можно скачать на сайте Госкомлесхоза  или УкрНИИЛХА. М.П.

У Паланзі (Литва) 27 вересня – 5 жовтня 2009 р. відбулася нарада з питань відновлення й захисту лісу на згарищах. У нараді взяли участь близько 50 науковців із 9країн: Данії, Естонії, Ісландії, Латвії, Литви, Норвегії, Фінляндії, Швеції, України. Склад країн-учасників наради свідчить про зростання важливості проблем захисту лісу не тільки на південній межі його виростання, але й на північній.

Українська делегація була представлена трьома фахівцями Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г. М. Висоцького (доктором сільськогосподарських наук В. Л. Мєшковою, молодшими науковими співро- бітниками О. М. Кукіною та Ю. Є. Скрильником) і головним мікробіологом Державного спеціалізованого лісозахисного об’єднання "Східлісозахист" кандидатом сільськогосподарських наук К. В. Давиденко.

Українська делегація представила три доповіді: "Ентомологічні проблеми лісовід-новлення на зрубах і згарищах у Лісостепу та Степу України" (В. Л. Мєшкова), "Комплекс причин пошкодження соснових культур на старих згарищах у Степу України" (К. В. Давиденко), "Особливості заселення дерев і лісосічних залишків ксилофагами на зрубах після пожеж" (О. М. Кукіна, Ю. Є. Скрильник).

Результати досліджень дають змогу зробити такі висновки:

– на межі зі зрубами та згарищами зростає загроза масових розмножень комах- хвоєлистогризів, пошкодження крон стовбуровими комахами (зокрема, чорним сосновим вусачем, сосновими лубоїдами) при додатковому живленні, що створює умови для заселення цих дерев;

– ряди всохлих дерев на межі лісу і зрубу вирубувати недоцільно, поки не зімкнуться створені на зрубі лісові культури, оскільки стіна "мертвого" лісу захищає від несприятливої дії вітру як створювані на зрубі культури, так і ліс на сусідній ділянці; під тінню "мертвих" дерев краще виживає природне поновлення; у разі вирубання "мертвих" дерев усихання поширюється вглиб лісу;

– створені на зрубах і згарищах культури сосни пошкоджуються при додатковому живленні коренежилів і великого соснового довгоносика, заселяються корнежилами;

– лісосічні залишки можуть заселятися стовбуровими комахами, які небезпечні для здорового лісу лише, якщо ці комахи встигають завершити розвиток раніше, ніж відносна вологість субстрату знизиться внаслідок його висихання;

– подрібнення лісосічних залишків, подальше використання їх, зокрема для одержання біопалива або навіть розміщення в найбільш прогріваних частинах ділянок є ефективнішим з погляду запобігання поширенню стовбурових комах, аніж спалювання цих залишків, зважаючи на негативний вплив спалювання на ґрунтовий покрив, біорізноманіття, депонування вуглецю тощо;

– при розробці згарищ доцільно насамперед вирубати дерева з урахуванням можливості реалізації й вивезення деревини, а також з урахуванням можливої небезпеки заселення їх стовбуровими шкідниками, небезпечними для насаджень сусідніх, не пошкоджених вогнем насаджень;

– загиблі дерева із засмоленими судинами та відносною вологістю деревини до 30 % не придатні для розмноження стовбурових комах, небезпечних для умовно здорових і ослаблених дерев, і тому можуть бути вирубані лише за потреби в деревині й можливості її вивезення, а не з лісозахисних і тим більше "естетичних" міркувань.

Представники з північних країн розглядали лісових комах у контексті їх ролі у перенесенні збудників хвороб лісу (І. Перссон, Швеція) та симбіотичних зв’язків із грибами (Р. Васайтіс, Швеція).

Так, виявлено, що видовий склад грибів, які переносить короїд-типограф, відрізняється в жуків, що зимують під корою стоячих дерев і в підстилці. Жуки, що зимують під корою, переносять більшою мірою збудників хвороб ялини, зокрема Ceratocystis polonica, Grosmania europhioides. При підвищенні зимової температури, що відбувається останнім часом у північних країнах, більшість популяції жуків зимують під корою, і ймовірність перенесення ними патогенів зростає.

Серед хвороб лісу найбільшу увагу приділено кореневій губці, яку вивчають у польових умовах та у лабораторії, зокрема на молекулярному рівні.

У зв’ язку з потеплінням, що прогресує, досліджено залежність темпів дереворуйнівної активності збудника кореневої губки від температури з використанням штамів із Росії (Іркутськ, Красноярськ), Фінляндії, Італії і Данії. Доведено, що при підвищенні температури темпи руйнування деревини зростають більшою мірою, ніж темпи приросту деревини. Ізоляти патогену з тепліших регіонів виявилися менш активними при нижчий температурі (М. Мюллер, Фінляндія).

При дослідженні поширення збудника кореневої губки від пнів до сусідніх дерев у Швеції весною-влітку зрубали по 10 дерев різного діаметра (2 – 5, 5 – 8, 8 – 11 і 11 – 14 см) без ознак ослаблення в чотирьох типах лісорослинних умов. Пні обприскували суспензією спор патогенного штаму збудника кореневої губки. Через 5 років на кожній пробній площі зрізали диски деревини від кожного пня та з чотирьох найближчих до цього пня дерев, які зрубували. За допомогою тестів із схрещування ізольованих грибів визначали частку дерев, які були заселені тим штамом збудника хвороби, яким обприскували пні. Зроблено висновок про доцільність проведення раннього прорідження насаджень (за європейською термінологією) якомога раніше, при діаметрі стовбурів ялини до 2 – 5 см (Лійінг Ванг, Швеція).

У Латвії (Т. Гатнієкс) досліджено поширення та площу поверхні плодових тіл кореневої губки на різних субстратах – деревах, колодах, старому сухостої, буреломі, пнях від бурелому, на обрізаних і оголених коренях. На жаль, при цьому не досліджено поширення хвороби на деревах навколо місць зосередження плодових тіл. Як відомо, в осередках кореневої губки в Україні, особливо в посушливих умовах, часто взагалі не виявляють плодові тіла цього гриба, а плодові тіла можуть утворюватися і при сапротрофному розвитку гриба, тобто наявність і розміри плодових тіл не є обов’язковим свідченням наявності загрози для лісу.

Досліджено вплив збудника кореневої губки на щільність деревини ялини (А. Хієтала, Норвегія). Запропоновано експрес-метод оцінювання темпу росту окремих штамів Phlebiopsis gigantea – антагоніста кореневої губки (К. Кенігсвальде, Латвія).

Окреме засідання було присвячене використанню грибів як арборицидів, що є важливим під лініями електропередач і для запобігання утворенню парості небажаних порід при залісенні зрубів. Так, у Фінляндії (Я. Хантула), Литві та Швеції (Р. Бакіс) кращі результати інокуляції міцелію гриба Chondrostereum purpureum для запобігання утворенню небажаної парості берези, осики й горобини на зрубах одержані при обробці пнів на початку літа, ніж наприкінці літа. Відпад пагонів виявився найбільшим через 3 роки після інокуляції грибів-антагонистів.

При закладанні дослідів дотримуються принципу збільшення кількості дослідних ділянок у різних умовах рельєфу чи ґрунту при мінімальному розмірі ділянок. Так, при вивченні дії грибних арборидиців оброблено 3600 пнів, причому кожний блок складався із 20 – 25 пнів.

У досліді щодо запобігання розростання акації, там де вона є конкурентом для інших порід на згарищі на Куршській косі (В. Лігіс), на кожній із 23 ділянок зрізано по 50 дерев, пні оброблені однією із двох препаративних форм гриба – водною суспензією міцелію з добавками, що запобігають висушуванню.

Досліди з використанням мікоризи на Куршській косі проведені на окремих рядках лісових культур, що чергуються з контрольними (необробленими) рядками. Доведено, що при інокуляції міцелію мікоризних грибів життєздатність саджанців вища, ніж при внесенні спор у ґрунт (В. Лігіс).

Для інокуляції сіянців ялини у розсаднику в Фінляндії (Т. Пейнанен) використовували штами ектомікоризи з ялин, що найшвидше росли у стресових умовах (на піску, торф’яниках). Використання найбільш ефективних штамів сприяло збільшенню приросту саджанців на 20 – 42 % порівняно з контролем протягом 2 – 3 років після садіння. Приріст саджанців за висотою був пропорційним співвідношенню мас коріння й пагонів.

Дослідження поширення шютте в Естонії свідчать, що ця хвороба є чинником природного відбору особин у природі, а при створенні штучних насаджень уражує до 70 % саджанців (М. Хансо).

М. Вуорінен (Фінляндія) доповідав про поширення дотістромозу (червоної плямистості) сосни, який викликає ослаблення саджанців і молодих культур сосни. В Україні симптоми цієї хвороби виявлені в Херсонській області декілька років тому.

Сіру вільху у Латвії раніше вважали бур’яном, а останнім часом її деревину використовують виготовлення для пакувальних матеріалів. Тому актуальним постали вивчення грибів, що викликають гнилизну деревини цієї породи та розробка методів ранньої діагностики захворювання, зокрема шляхом відбирання кернів буравом (Н. Архіпова).

Серію доповідей було присвячено хворобам ясена (І. Томсен, Л. В. МакКіні, Данія; С. Йоханссон, Швеція). Визначено генетичні відмінності стосовно сприйнятливості ясена до збудника хвороби – Chalara fraxinea. Ослаблені дерева заселяє опеньок. Рекомендовано вирубати дерева з водяними пагонами та наявністю понад 50 % мертвої крони, відмічати кращі дерева в культурах і проріджувати насадження навколо них. Виявлено генетичну стійкість окремих клонів, що дає можливість вести відбір.

У Швеції вивчали успадкування стійкості сосни до збудників смоляного раку (сірянки) сосни – грибів Cronartium flaccidum і Peridermium pini. Пропонується брати насіння із стійких насінних плантацій для залісення в осередках хвороб (П. Барклунд).

Взагалі дослідження із селекції лісових порід у країнах-учасниках наради спрямовані насамперед на виявлення клонів, стійких до певних біотичних чинників. Вважається, що відбір на високу продуктивність без урахування стійкості може мати катастрофічні наслідки, особливо при змінах клімату, які в північних країнах відчуваються уже помітно.

Аналізуються механізми стійкості, пов’ язані часто із термінами проходження окремих фаз сезонного розвитку дерев і пов’язаним із цим біохімічним складом тканин і рівнем перебігу фізіологічних процесів.

Виникають фітопатологічні проблеми при вирощуванні біоенергетичних плантацій тополь і верб. Причини збільшення поширення іржі листя верб на біоенергетичних плантаціях, які поливають стічними водами, вивчала М. Тооме (Естонія). На стійкість рослин впливають особливості морфології листків і типу галуження клонів. У густих посадках вища щільність пустул на листку. Відношення площі листка до його маси збільшується із збільшенням щільності пустул і може бути маркером стійкості клонів до збудників хвороб.
В Ісландії при залісенні гібридними тополями (Populus trichocarpa) залишених ферм із метою одержання біопалива й запасання вуглецю 6 – 8 % садивного матеріалу уражує іржа (Melampsora larici-populina), що призводить до зниження приросту дерев.

Декілька досліджень було присвячено проблемі гремменіели (зонтичної хвороби, склеродеріозу), яка уражує саджанці сосни (Е. Стенстром, Швеція; Х. Нуортева, Фінляндія).

Оскільки саджанці, уражені цією хворобою, виявлені нами в соснових культурах,створених на згарищах в Нижньодніпров’ї та ДП "Ізюмське ЛГ" Харківської області, приділимо їй окрему увагу. Збудник Scleroderris lagerbergii (= Gremmeniella abietina; Crumenula abietina) -сумчастий гриб, конідіальна стадія Brunchorstia pinea (= B. destruens). Викликає інтенсивний відпад сіянців у розсадниках і саджанців у культурах.

Гриб проникає у хвою, верхівкову бруньку, уражує камбій молодих пагонів, гілок, стовбурців. Хвоїнки уражених молодих саджанців висять "зонтиком". Хвоя зелена, пізніше бура, залишається на рослинах. Зовнішній вигляд хворих рослин старшого віку дещо інший, на стовбурцях часто утворюються некрози, значна кількість пагонів відмирають. Стійкість рослин до ураження цією хворобою вища при вищій густоті садіння.

У Швеції епіфітотія цієї хвороби охопила у 1999 і 2001 роках понад 300000 га, внаслідок чого лісова промисловість втратила мільярди крон. Суцільні рубки призначені на площі понад 50 тис. га, поряд із лісом, де виявлено осередки цієї хвороби на зрубах 2001 року, було висаджено сіянці – з вилученням і без вилучення лісосічних залишків, на краю зрубів і під наметом лісу (Е. Стенстром) по 200 рослин у кожному варіанті. Плантації створювали у різних варіантах через 1, 2, 3 і 4 роки після рубки садивним матеріалом із розсадників. Визначали поширеність хвороби через рік після садіння і підтверджували діагноз лабораторним аналізом.

Поширеність хвороби становила 50 – 90 % серед саджанців, висаджених через рік після утворення зрубу, до 55 % – серед саджанців, висаджених через 2 роки після утворення зрубу, до 38 % – серед саджанців, висаджених через 3 роки після утворення зрубу і майже дорівнювала 0 % через 4 роки. Сіянці, висаджені поблизу інфікованого лісу, були більшою мірою інфіковані, ніж сіянці всередині зрубу, але менше, ніж сіянці,
висаджені в лісі.

Таким чином, дослідження, проведені у різних країнах, свідчать про недоцільність залісення зрубів і згарищ у перші 3 роки не тільки у зв’язку з небезпекою ушкодження культур коренежилами, великим сосновим довгоносиком та іншими причинами, вказаними у нашому звіті стосовно візиту литовських науковців (http://uriffm.org.ua/files/zvit_visitsept09.pdi), а також у зв’язку з небезпекою поширення " зонтичної хвороби" (склеродеріозу, збудник Gremmeniella abietina).

Під час першої польової екскурсії учасники наради відвідали дослідні об’єкти в Національному парку "Куршська коса". Довжина коси сягає 97 км, площа – 180 кв. км. Максимальна ширина – 4 км, мінімальна – 400 м. Висота найбільшої дюни – 67,2 м.

Ліси росли на Куршській косі до XVI сторіччя, а потім унаслідок господарської діяльності, зокрема проведення суцільних рубок поширилися ерозійні процеси, під пісками було поховано 14 селищ. Люди почали будувати дерев’яні бар’єри. У 1768 році проф. Вітенбергського Університету Д. Тітіус запропонував засадити дюни сіянцями сосни гірської, привезеними з Данії. Роботи проведено переважно в середині XIX сторіччя. Рухомі піски Куршської коси засаджені мішаним лісом (сосна, вільха, береза), дюни – гірською сосною, лінія дюн, яка захищає берег, – вербами, шипшиною, трав’ янистими рослинами. Прокладені доріжки з дощок, накладені гілки на ділянках, де є загроза вітрової ерозії. Обмежене пересування людей. Персонал Національного парку щорічно картує межі пересування пісків, відновлює захисні споруди.

Було оглянуто досліди із залісення згарища, утвореного у травні 2006 р., зокрема щодо створення соснових культур із використанням мікоризи, з використання Chondrostereum purpureum (Pers.) Pouzar для обмеження поширення акації (Robinia pseudoacacia L.). Оглянуто насадження сосни гірської, уражені Rhizina undulata Fr. на межі зі згарищем.

Біля Юодкранте стиглий сосновий ліс гине внаслідок того, що на деревах влаштовують гнізда великий баклан і сіра чапля. Ці птахи заселяють лише дерева із живою кроною, і тому площа пошкодження лісу щороку збільшується.

На узбережжі Балтійського моря ознайомилися з досвідом стабілізації рухомих пісків за допомогою Rosa rugosa Thunb.

У старому осередку кореневої губки у насадженнях сосни гірської біля Ніди у 1982 році було висаджено сосну звичайну та березу. Деревостан має добрий санітарний стан, тоді як в іншому осередку кореневої губки в насадженнях сосни гірської біля Ніди у 1991 році також створили лісові культури сосни звичайної та берези, проте поширення хвороби не зупинили.

Оглянуто насадження вільхи Alnus glutinosa (L.) Gaertn., що всихає, біля кордону з Росією (Калінінградська обл.). На думку фінських учених, причиною ослаблення є зараження фітофторою. Насадження росте у дуже мокрих лісорослинних умовах, з розташуванням ґрунтових вод практично біля поверхні ґрунту. На нашу думку, це сприяє ослабленню дерев. Одним із свідчень ослаблення є масове пошкодження листя листоїдами.

На всіх оглянутих ділянках культури висаджені ручним способом, розмір ділянок становить декілька соток.

Лісосічні залишки ніколи не спалюють, частину їх подрібнюють і використовують для одержання біопалива, а решту залишають на ділянці. Обладнання для подрібнення лісосічних залишків не тримають у господарстві, а замовляють у міру потреби у відповідних фірм. У такому разі витрати на експлуатацію обладнання окупуються. Подібно цьому орендують за потреби літаки чигелікоптери для обприскування лісів.

В осередках кореневої губки біля Паланги закладено досліди з випробування листяних порід, також на невеликій площі. Саджанці висаджують ручним способом, біля кожного вміщують високі стовпчики для зручності обліку стану рослин.
На зворотному шляху з Паланги у Вільнюс ми відвідали Литовський Лісовий дослідний інститут (Каунас-Гіріоніс).

Основні напрями роботи інституту:

– біорізноманіття та невиснажливість лісових екосистем;
– лісовідновлення, продуктивність лісів, захист і використання;
– лісові генетичні ресурси і селекція лісових порід;
– лісова політика, соціальні та економічні проблеми.
Інститут має 5 дослідних станцій, у тому числі одну на Куршській косі. Досліди проводяться по всій країні, але переважно у навчально-дослідному господарстві Дубрава.

В Інституті випускають журнал "Baltic Forestry", де публікують рецензовані статті англійською мовою з російським резюме, а також разом із Литовським сільськогосподар- ським університетом – журнал "Miskininkyste" ("Лісівництво") литовською мовою з англійським і російським резюме.

Штат інституту складається із 90 працівників, серед яких 25 дослідників (20 із науковим ступенем) і 20 аспірантів.

11 дослідних проектів фінансує бюджет – Міністерство освіти, понад 50 проектів -фінансуються з державних дослідницьких програм, міжнародних (наприклад, COST), національних комерційних та інших джерел. У лабораторії захисту лісу та мисливствознавства з державного бюджету фінансують тему: "Вплив фітопатогенних грибів, комах і диких тварин на сукцесій ні зміни в лісових біотичних угрупованнях". Решта фінансування надходить із двох міжнародних проектів (COST) – "Ліси для рекреації й туризму" та "Очікувані зміни клімату та варіанти ведення лісового господарства в Європі". З інших джерел фінансуються проекти "Інтегрована екологічно обґрунтована модель ведення лісового господарства та управління живою природою і рекомендації із забезпечення її захисту й управління". Саме за рахунок цих проектів здійснюють придбання сучасного обладнання, зокрема камери для пересіванні чистих культур при фітопатологічних дослідженнях, великі лупи для сортування й визначення ентомологічного матеріалу, шафи з регулюванням температури, відносної вологості та фотоперіоду, мікроскоп із проектором, що дає змогу виводити зображення на монітор комп’ютера, та з фотоапаратом, що дає змогу робити знімки щодо перебігу біологічних процесів з певним інтервалом часу і переглядати як фільми. Так, нам продемонстрували фільми про рух личинки травневого хруща у ґрунті,про вилуплення личинки паразитоїда та проникнення у покриви гусениці, проперетворення гусениці на лялечку і лялечки на метелика тощо.

Участь у нараді виявилася дуже корисною, оскільки дала змогу налагодити контакти з фахівцями з інших країн, ознайомитися з проблемами захисту лісу та методами їх вирішення.

Підготувала В. Мєшкова