12/10/2009
0Что тут скажешь… Смело, честно, профессионально… Есть с чем поспорить, но в основном, – согласен. М.П.
Начальник управління лісового та мисливського господарства у Волинській області переконує, що за нинішніх умов, коли за деревину пропонують занижену ціну, її не варто продавати. У Богдана Колісника з’ясовуємо, як у таких умовах виживає лісова галузь. Але починаємо діалог з теми, яку ще не так давно активно обговорювали в політичних колах. Чи поставлено останню крапку у серіалі «Мисливські угіддя», який майже рік «транслювався» у сесійному залі обласної ради? Головний лісівник Волині, як відомо, відігравав не останню роль у написанні сценарію…
– Богдане Івановичу, обласна рада прийняла рішення про надання в користування мисливських угідь. Чи будете Ви ініціювати перед прокуратурою, аби документ опротестували?
– Давати оцінку роботі облради я не уповноважений. І не хочу цього робити. Там 80 депутатів, кожен має свою позицію. Моя вина та вина моїх колег полягає в тому, що ми не зуміли підняти інформаційний рівень наших депутатів. Вони не всі розуміють, про що йде мова. Стереотипно це виглядає так, що нібито управління лісового господарства віддає ліси мало не в приватну власність. Але це – неправда.
Ми пропонуємо залучати кошти в розвиток мисливського господарства за умов, що процес контролюватиме держава. Хочемо, щоб кошти вкладав бізнес. Треба дякувати бізнесовим структурам за те, що вони це роблять. Серед народу побутує думка, що з рибалки та мисливця не буде господаря. Я вам хочу сказати, що якась правда в цьому є. Тому моя позиція така: якщо є бажаючі вкласти кошти у ведення мисливського господарства, то нехай вкладають.
Крім того, скажу, що ми віддаємо не кращі мисливські угіддя, а ті, які, в силу певних обставин, мисливськими тваринами не заповнені.
– Чи маєте Ви претензії до якихось суб’єктів господарювання, яким, згідно з сесійним рішенням обласної ради, надано в користування угіддя?
– В управління до претендентів на користування мисливськими угіддями претензій сьогодні немає. Але я не можу сказати, що їх не буде завтра. Адже все ведення мисливського господарства області проходить під контролем державного мисливського господарства. Там не можна буде робити все, чого заманеться. Ми контролюватимемо і скільки вкладається коштів, і скільки людей у штаті працює, і як проводитимуться біотехнічні роботи. Слідкуватимемо за чисельністю звіра. Якщо ми будемо бачити, що звіра мало, то ясно, що там не дозволятиметься полювати.
– З того, що Ви говорите, випливає − тим бізнесовим структурам, які беруться за мисливські угіддя, мало мати інтерес до мисливства, але й необхідні певні знання. Ці користувачі з Вами мають консультуватися, як їм розводити звіра, чи повинні справлятися самотужки?
– Якщо взяти за приклад тих суб’єктів, які на сьогодні вже мають досвід у веденні мисливського господарства, то, як правило, вони укомплектовані спеціалістами, які знають справу. Тобто питання вирішуються фахівцями, яких наймають підприємці. Ці ж спеціалісти співпрацюють і з управлінням. Ми обмінюємось думками.
– Чому ж тоді громадськість такого не підтримує?
– В громадськості склалася думка, що йде дерибан мисливських угідь. Офіційно заявляю: ніякого дерибану немає. Ми притягуємо інвестиції в лісову галузь.
– Депутат облради Іван Смітюх пропонував накласти мораторій на надання в користування мисливських угідь. Якими аргументами Ви могли би переконати його в тому, що цього не варто робити? До речі, цей депутат якось розказував, що мисливці вже стріляють за рогом його будинку…
– В нас є прецеденти, що стріляють у центрі Києва, а не те, що за рогом будинку… Щодо мораторію, то єдине, що можу сказати: не я приймаю рішення, а тому й коментувати цього не буду. Якщо говорити з позиції лісівників, то нам однаково, що вирішить обласна рада. Вирішать надати угіддя – надамо, вирішать не надавати – то так тому і бути.
– Ви щойно сказали, що лісова галузь потребує інвестицій. Що ж робитимете, якщо в угіддях не буде господаря?
– Те робитимемо, що й до цього часу робили. Як би там не було, але в останні роки чисельність диких тварин різко виросла. Треба об’єктивно це визнати. Якщо не вдасться залучити інвестиції, то ми забиратимемо кошти з обладнання та зарплат, а вкладатимемо їх у мисливські господарства. Для нормального ведення мисливського господарства нам потрібно 3-4 мільйони гривень на рік.
Моя особиста думка: на сьогодні ми запропонували все, що могли. Більше пропозицій від нас поступати не буде упродовж найближчих 2-3 років. Вони породжують тільки протистояння.
Я не можу говорити, чи рішення прийняте радою є правомірним, бо є ряд питань.
– Депутати часто дорікають Вам в тому, що Ви не з’являєтеся на засідання комісій, колегії і навіть на сесію. Чому ігноруєте обласну раду?
– Це не депутати дорікають, а один депутат. З більшістю я спілкуюся і поважаю. Може це не вина Колісника, що він не ходить на ті сесії?
– Яким чином криза впливає на лісову галузь?
– Не хотілося б відповідати за стереотипом: криза буває в голові. В житті немає глухих кутів. Ми завше шукаємо виходи. Нам не просто, звісно. Ціни ж збільшилися на все, окрім деревини. Втім, ми чітко розуміємо, що під нашу відповідальність держава поставила 500 тисяч гектарів лісу. Ми відповідаємо і перед державою, і перед волинянами. Вишукуємо можливості, щоб заробити гроші і вести нормальне господарство. Я не думаю, що до лісівників є якісь запитання, але ясно, що є зауваження. Ми зараз знаходимо кошти, щоб в майбутньому нам нічим не дорікнули. Все велике оцінюється на віддалі. Сьогодні складно дати справжню оцінку роботі лісівників. Ми знаємо, що лісівник – це дрова. Ми знаємо, що він є в лісі, що він може бути там на підпитку, але через років 10-15 ми побачимо, що він залишив. Я одне можу гарантувати, що волинянам не буде соромно за лісівників.
– Чи здійснюється попри кризу заліснення? За які кошти?
– Воно здійснюється. Я дякую обласній владі за те, що на заліснення виділяються кошти. Ми садимо ліс на землях, які вийшли зі сільськогосподарського користування. Ми заліснюємо і за державні, і за власні кошти. Але парадокс: ми маємо, з ким садити, маємо, що садити, але не маємо землі, при тому, що вона кругом пустує. Тут питання не до лісівників. Ми готові заліснювати.
– Ви вже давненько говорите про проблеми із землями на заліснення. І що – жодних результатів?
– Ми говорили в Житомирі про це на нараді з прем’єром. Юлія Тимошенко обіцяла допомогти вирішити цю проблему. Будемо надіятися. Поки що тему застопорюють сільські голови.
– В яких конкретно районах Ви пропонували посадити ліс, і вам не дали землі?
– В усіх без винятку. Ми спокійно можемо заліснити 50 тисяч гектарів. Буде оптимальне заліснення області. Луганська область має землі на 3 тисячі гектарів. Їм виділяють. В нас – 300 гектарів.
– Ви кажете, що заліснюєте за свої кошти в тому числі. А звідки вони беруться, якщо деревина, знову ж таки з ваших слів, є недорогою?
– Якщо говорити про рентабельність… Скажу, що в кризу найбільш рентабельним є збереження лісу. Якщо ми зараз почнемо ганятися за об’ємами, то при таких цінах залишимо тут пустелю. Я сказав одному європейцю приблизно таке: «Франце, наші ліси ростуть, ми почекаємо поки ви залишитеся без деревини, піднімете ціни і прийдете до нас».
– Європа зараз ліс рубає?
– Набагато більше, ніж ми.
– Чи спонукала криза лісову галузь до пошуку нових заробітків? Чи долучаєтеся ви до теми енергозбереження? В інших країнах лісівники заробляють навіть на галузках.
– Найбільших збитків галузі було нанесено у 1990-1996 роках. Тоді розвалили «Волиньдрев». Звідси почався занепад лісопереробної галузі. Ліси на Волині є. Про це свідчить навіть те, що мало не всю область хочуть зробити національним парком. Управління свою роль виконує.
Проблема в тому, що деревину, яку вирощують лісівники з громадою Волині, немає де переробляти. Жодного деревообробного заводу немає. Саме управління не має змоги заснувати високоліквідний завод. Якби на Волині так, як на Рівненщині, збереглася структура «Волиньдрев», то ми могли би робити і плиту, і ДВП, і меблі. Повинна бути державна програма, яка передбачала би таке відновлення переробки цінних сортиментів сосни чи дуба. Низькосортну деревину ми переробляємо в Нововолинську. Альтернативні види палива ми також маємо завдяки переробці. Маємо 4 підприємства. Є суперсучасний завод по виготовленню дров у Нововолинську. У свій час нас критикували, що ліс вивозиться на Львівщину. Тепер не возитимемо туди, а в Нововолинськ. Залишилося тільки мати завод, на якому перероблятимуться цінні сортименти і проводитиметься меблеве виробництво.
– Де реалізовуються альтернативні газу види палива, які виробляються на наших підприємствах?
– Поки що ми не доросли до того, щоб їх масово закупляли в Україні. Але підприємства в лісгоспах використовують тільки альтернативне паливо. Ми відмовилися від газу, переобладнали котельні. І зробили це мовчки років 10 тому.
Ми продаємо тирсу та щепу на виробництво пілетів. Ми звісно могли б і самі їх робити, бо ж на них необхідні фактично відходи виробництва, але на це потрібне обладнання. В нас немає коштів на обладнання, а банки не дають кредитів.
Нам, лісівникам, ледве вистачає коштів, щоб розрахуватися із лісовою охороною, заплатити за послуги та сплатити податки. Але ми мовчки заробляємо ці кошти так, щоб не нашкодити лісу. Нам не вистачає обігових коштів, щоб їх пускати в розвиток галузі.
Ми повинні чітко усвідомити, що нинішнє управління – це далеко не «Волиньліс», який був раніше. Ми займаємося винятково лісовим господарством, а все інше передаємо на послуги. Держава торгує лише кругляком.
– Тобто реформа, внаслідок якої «Волиньліс» трансформувався в управління лісового господарства, по-вашому – не ефективна?
– На мою особисту думку, реформа була помилковою.
– Відомо, що в Гаразджі є потужний лісорозсадник, який часто навідували лісівники з інших областей. Ви реалізовуєте насіння за межі області?
– Ну, зараз до нас менше їздять, ніж років 5-6 тому. Такі розсадники є майже в усіх областях. Досвід у нас переймали не даремно, цьому сприяв і комітет лісового господарства. Нещодавно доводилося бачити розсадник в Одеській області – серед палючого сонця та пісків. У лісівників вже є традиція мати свій розсадник. Так, що реалізовувати нам продукцію в інші області немає потреби, але ще забезпечуємо Київ. Вирощуємо лісові породи і майже 230 видів декоративних рослин.
– Чи вчасно виплачується зарплата лісівникам Волині?
– Ми стараємося зняти це питання. Змушуємо директорів вчасно виплачувати зарплату.
– Чи багато людей було скорочено в часи кризи?
– Скорочення відбулося. Але, разом з тим, важко сказати, що ми скоротили цих людей. Ми повинні собі усвідомити, що вже відійшли від системи штатних робітників. Об’єми робіт, які потрібно зробити – це 40-45 мільйонів гривень. Це ті гроші, які потрібно заробити, і ми цю можливість надаємо. Хто має бажання заробити − підписуємо договори з такими людьми. Ми відкриті для різноманітних послуг.
Те, що ми відмовилися від штатних працівників, вважаю правильним кроком. Треба, щоб люди хотіли заробляти кошти, а не знали, що їм їх просто так виплатять.
– На скільки рентабельно зараз займатися заготівлею ягід, грибів, березового соку та інших лісоматеріалів?
– В нас єдина область, де використовуються не тільки деревні ресурси. Це питання важливе для держави в цілому. Ним потрібно займатися, і ми тим займаємось. У нас є серйозний конкурент – населення. Але люди на Поліссі живуть за рахунок лісу.
– Населення на Поліссі живе не тільки за рахунок ягід. Чи не «левова частка» заробітків багатьох поліщуків – це приватні пилорами. Якось голова ОДА Микола Романюк на нараді з господарським активом Камінь-Каширського району називав цікаву статистику: зі 124 приватних пилорам району лишень 20 підписали договори з тими двома підприємствами, що мають право заготовляти деревину. Решта ж також працює з деревом. Питання, де вони його беруть, ставити недоречно. Знаю, що Ви скажете, що не лісівники несуть за це відповідальність, а правоохоронні органи. Але, що на Ваш погляд, треба зробити, щоб крадіжок лісу не було?
– Це питання навіть не до правоохоронців, а до органів місцевого самоврядування. Вони мають усвідомити, що повинні за цю землю відповідати. Голова сільської ради має бути зацікавлений, щоб на території був порядок. Зацікавлені в цьому повинні бути і журналісти.
Але варто зазначити, що зараз різко впала кількість самовільних рубок. Зареєстровані пилорами фактично не працюють. Особливо в Камінь-Каширському районі. Але в цьому випадку спрацювала не совість чи сумління, а той фактор, що нема ринку збуту.
Окрім цього, ми не повинні забувати, що 200 тисяч гектарів лісів не в державному фонді, а в інших користувачів. Йдеться про Маневицький та Камінь-Каширський райони. А ми не даємо оцінки іншим.
– Чому Ви протестуєте проти зміни меж заказника «Зубр», що на території Ківерцівського району?
– Бажання змінити межі заказника – це діагноз для деяких людей.
– А якщо більш детально?
– А для чого змінювати ці межі? Ми не даємо погодження, бо бачимо, що як би не змінювали межі заказників для статистики, форма не змінить змісту. Ми за зміст, а хтось – за форму. Відповідальність однаково на нас. Зміст полягає в тому, що зубр розмножується і харчується не в заказнику. Він споживає жом, сіно, силос. Він не знає, де заказник «Зубр», а де земля держлісфонду. Тема «Зубра» – це політична гра. Якби мені хтось сказав, що обласна рада виділила 100 тисяч гривень на закупівлю кормів для зубра, то це було би по-державному.
– Як у Вас складаються стосунки із державними структурами, які опікуються питаннями екології?
– Я ніколи не переносив ставлення до окремих некомпетентних людей на все відомство. І управління екології, і держінспекція – шановані мною структури. Вони нормально роблять свою роботу. Я не скажу, що між нами порозуміння абсолютно в усьому, але в нас державні стосунки.
– Як Ви ставитеся до ідеї заснування комунальних лісових господарств?
– Скептично.
– Чому? Бо матимете конкурента?
– В лісі не можна конкурувати. В лісі треба бути лісівником. Якщо будемо конкурувати, то заведемо ліс в глухий кут.
– Чого ще хоче досягнути Богдан Колісник?
– Мої амбіції тільки в лісі. Я в цьому щирий. Тут стільки роботи, що я себе окрім лісу ніде більше не бачу.
– Ви були двічі депутатом облради. Чи балотуватиметесь на наступних виборах? Чи, може, хто запропонує місце у списку до Верховної Ради?…
– Я би пішов із тією командою, яка би дбала про Волинь і конструктивно працювала, відкинувши всі чвари на тему «Хто кращий». Ми всі хороші, якщо для Волині працюємо.
Довідка «ВП»
В системі управління лісового та мисливського господарства у Волинській області працює 23 підприємства. Ними, станом на 1 жовтня 2009 року, реалізовано продукції на 101449,6 тисяч гривень. Сплачено до державного бюджету 10977,1 тисяч гривень та 2597,6 тисяч гривень до місцевого бюджету. До Пенсійного фонду та фондів соцзахисту надійшло 10248,4 тисяч гривень Середня зарплата на підприємствах – 1377 гривень. На ведення лісового господарства з початку 2009 року спрямовано 28478 тисяч гривень, з них – 24304,1 тисяч гривень – власні кошти.
