Ліс рубається для його ж здоров’я

Робота лісоруба вимагає не тільки фізичних зусиль, а й високої майстерності, дотримання всіх технологічних вимог при валці дерева, яке повинно впасти точно на намічену вішку, а зріз при цьому мусить бути гладким, як дзеркало, без будь-яких росколів та тріщин. Від останнього залежить вартість деревини при її оцінюванні, а від чіткості дій і відповідальності звалювальника — безпека людей та неушкодженість інших лісових насаджень.

Високий професіоналізм Івана Івановича Пітри — лісоруба VІ розряду Комсомольського лісництва ДП “Кам’янське лісове господарство” — не викликає сумніву. Бо й займається він звалювальною справою ось уже майже 30 років, з них 18 — саме у цьому лісництві.

А цей рік для Івана Івановича, взагалі, став особливим: за підсумками конкурсу, який до Дня працівників лісу традиційно проводить Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства серед колективів та працівників підвідомчих підприємств, І.І.Пітра став переможцем цього обласного змагання і отримав почесне звання “Кращий лісоруб”.

Не останню роль у цьому відіграли і його виробничі показники: за 8 місяців цього року він зрубав 4200 кубометрів деревини, виконавши норми виробітку на 133 відсотка.

— Іване Івановичу, сердечно вітаємо вас з перемогою в конкурсі. Що відчули, коли дізналися, що стали в цьому році кращим лісорубом області?

— Безумовно, був радий з такої звістки. І не тільки я сам, а й всі мої товариші по роботі.

Хочу сказати, що для мене це не тільки професійна, а й у великій мірі — життєва перемога. Бо й саме життя складалося непросто. Втім, як і у багатьох простих людей.

Звалювати ліс я почав на Закарпатті — я звідти родом, там і зараз живуть мої тепер уже дорослі діти. Тривалий час працював лісорубом на тоді ще досить потужному Свалявському лісокомбінаті. Рубав дерева, які потім на лебідках переносилися в гірські річки і сплавлялися вниз — до місця призначення.

Робота була не з легких. Але вона — була. І це — головне.

Та в середині 90-х років Свалявський лісокомбінат спочатку скоротив обсяги виробництва, в невдовзі й взагалі зупинився. Вперше ми — робітники — тоді зрозуміли: що це таке — криза, коли ні зарплати, ні надій на майбутнє. А вдома — сім’я, і її треба чимось годувати.

Саме тоді, в 1996-му році, я й подався вперше на заробітки. Дорога привела на Черкащину, в Кам’янський лісгосп.

Спочатку працював посезонно, а потім, як-то кажуть, прижився. Люди тут хороші, чуйні, а головне, є робота, зарплата. Навіть зараз, коли в Україні знову економічна криза.

Велике значення для мене має й те, що і в лісгоспі, і в нашому лісництві, яким ось уже 9 років керує В’ячеслав Миколайович Діденко, робота проводиться упорядковано, чітко, вивірено. Тут дбають про ліс — його розвиток, відновлення, культивуються цінні породи дерев, насамперед, дуб, горіх, чорний ясень. Є розсадник, де вирощується близько мільйона сіянців, діє цех переробки деревини. А наша деревина, наскільки я знаю, користується попитом, в тому числі, і в європейських країнах.

Та головне, тут дбають про людей і ставляться з повагою до нашої праці. І не забувають про тих, хто працював до нас, ростив ліс, доглядав його. До речі, саме з ініціативи В.М.Діденка у нас створено історію Комсомольського лісництва, де згадується про спеціалістів, які в різні часи піклувалися про розвиток наших лісів.

— Ви говорите про відновлення лісів, але ж ви їх і рубаєте. Чи немає в цьому якоїсь невідповідності?

— По-перше, це в основному рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки. Вони необхідні самому лісу для покращення його ж здоров’я, бо гнилі, хворі, старі дерева приносять йому лише шкоду.

Інколи можна почути: он, мовляв, лісівники знову вирубують ліс. Так, ми це робимо, щоб лісові масиви могли повноцінно розвиватися, а на місці зрубаних дерев саджаємо нові. До речі, я теж беру в цьому участь. Тобто, не тільки звалюю дерева, а й саджаю на місці вирубок нові сіянці. А, взагалі, у нас кожне дерево підзвітне. І просто так рубки не проводяться.

— У вас є учні?

— Звичайно. Я багатьом допомагав опановувати професію лісоруба. Бо в ній є багато тонкощів. Це не просто так: взяв бензопилу — і вперед. Потрібні вивіреність у роботі, знання, яке дерево і як слід підпилювати, під яким кутом, як розкряжувати деревину, обрізати гілки тощо. У великій мірі саме від майстерності лісоруба потім залежатиме й сортність деревини.

Хочу сказати, що в нашій бригаді всі лісоруби — це високопрофесійні майстри своєї справи. І ми свою роботу виконуємо відповідально — заради того, щоб наші ліси відновлювалися і ставали ще міцнішими і красивішими. Буде ліс — і у людей буде здоров’я, хороший настрій та впевненість, що життя продовжиться в майбутнє — на віки.