Ліс у степу

Тривалий час вважалося, що виростити ліс на північно-західному узбережжі Чорного моря – нездійсненна мрія. У Пушкіна, наприклад, читаємо: «Все хорошо, но дело в том, что степь нагая здесь кругом». 1847 року один з найавторитетніших знавців природи, директор Одеського ботанічного саду Нордман заявляв: оскільки південній степовій рівнині не властива жодна деревна порода, то й лісові плантації тут, на жаль, не матимуть успіху. І все ж, у міру заселення і освоєння краю, людям удалося досягти неймовірного: в степу зазеленіли спочатку окремі насадження, а потім гаї та навіть ліси.

ВІД 1970 року головним лісничим Одеського лісгоспу працює потомствений лісівник Анатолій Храпенко. Він розповідає, що лісгосп, заснований 2 травня 1944 року саме в тій зоні, котра вважалася неперспективною. Нині обслуговує 25 тисяч гектарів і щороку висаджує по 300-320 гектарів зелених насаджень. Особливого розмаху лісівництво у Причорномор’ї набуло 1965 року, після урядової постанови, якою вимагалося навколо міста-героя Одеса та на місцях колишніх військових полігонів поблизу висадити значні площі лісу. Так з’явилися Лузанівський і Дальницький ліси, що стали нині заказниками: перший — місцевого, другий — державного значень. Головне, що врешті було переконливо доведено реальність вирощування лісів в умовах степу. З приходом Храпенка Одеський лісгосп став висаджувати по тисячі і більше саджанців на рік. Але за головну мету Анатолій Іванович ставив не так показники з кількості висадки, як із приживлення і задовільного подальшого розвитку за досить специфічних грунтових та кліматичних умов. Саме він, Анатолій Храпенко, на початку сімдесятих років минулого століття розробив, випробував і впровадив у практику новий метод вирощування посадкового матеріалу в умовах сухого степу. Його брошура тиражем у 40 тисяч примірників зацікавила спеціалістів не лише України і Союзу. Суть методу полягає у комплексно механізованому процесі, що передбачає підготовку грунту на дворічних парах з висівом гороху, який у фазі цвітіння заорюється для збагачення грунту азотом та поліпшення механічного складу. Метод дає чудові результати для дуба, акації, клена, маслини, багатьох інших дерев та кущів (усього 28 порід), придатних для степових умов. Завдяки методу Храпенка вдалося повністю забезпечити потреби Півдня України високоякісним посадковим матеріалом за втричі зменшеної собівартості.

Ще одним важливим етапом у діяльності Одеського лісгоспу та його головного лісничого Храпенка стало озеленення автотраси Київ — Одеса. Таке завдання поставив перед Одеським лісгоспом особисто Петро Шелест, тоді перший секретар ЦК КПУ. Завдяки його патронату господарство отримало сучасну техніку, належне фінансування. Петро Юхимович не зважав, що на кам’янистих узбіччях цієї дороги з поодинокими солоними джерельцями прижитися могли тільки маслинка і тамарикс; він вимагав повноцінних гаїв, де подорожні могли б зупинитись на перепочинок. Належне державне фінансування і непереборна ініціатива працівників лісгоспу в пошуку та впровадженні нових технологій зробили свою справу. Потужні трактори з міцним причіпним обладнанням (вітчизняного, до речі, виробництва) буквально вгризалися в кам’янисту твердь. У штучно створені щілини стали висаджуватися придатні для таких умов сіянці сосни кримської, акації білої, гледичії, софори, аронії та інших рослин. Прижилися й бирючина, скумпія, глід, шипшина. Показово, що одне із сіл, яке прилягає до траси, завдяки праці лісівників навіть змінило назву. Із Глинякового у 1975 році воно стало Дачним.

Не лише озеленення згаданої магістралі є гордістю Анатолія Храпенка. Завдяки його добрим справам звелися на Одещині рукотворні ліси Калинівський, Каїрський, Новомиколаївський і ще чимало інших великих та малих зелених масивів. Але ж посадити дерево, як каже Анатолій Іванович, — то навіть не половина справи. Виростити його — теж не вся справа. Треба ж і зберегти. А це — захист від хвороб та шкідників, від браконьєрської сокири. Щодо пожеж, то вони останнім часом набули найзагрозливішого характеру. На території лісгоспу обов’язковими є протипожежні розриви завширшки 40-50 метрів між суцільними посадками. Повсюдно створюються ставки та окремі їх каскади. Крім незамінних протипожежних резервуарів, це ще й водопій для дичини. Та й чи можна віднайти краще місце для туриста, ніж сонячна лісова галявина поблизу водойми?

Острів Зміїний — нова важлива віха у біографії заслуженого лісівника України Анатолія Храпенка. На цій скелі, яку постійно вкривають солоні бризки штормового моря, виростити якусь рослинність — фантастика. Президент України Віктор Ющенко відвідував острів восени 2007 року, тоді й запитав у Храпенка, чи тут щось ростиме. Анатолій Іванович перед цим кілька разів уже бував на острові, ретельно вивчив і зважив усі деталі. Більш того, почав разом із колегами експериментувати, висаджуючи деякі породи дерев та кущів. Тож відповідь Президентові дав добре обдуману: «Так, буде рости. Коли як слід доглядати». Добре, що тут є свердловина з прісною водою. До того ж досвід Храпенка у лісовому освоєнні узбережжя Куяльницького лиману давав йому право на сміливі висновки. Він запропонував для озеленення Зміїного такі посухо- та солестійкі рослини, як тамарикс, маслинка, сосна кримська, а ще — тополя, виведена казахськими селекціонерами. Саджанці і дещицю грунту на острів доставляли вертольотом. А історія з участю Президента у висадці соснового бору така. Перебуваючи на Одещині і дізнавшися від тодішнього голови ОДА Івана Плачкова про сміливий задум місцевих лісівників, він просто під час шторму наказав доставити його на острів. Ледь трохи розпогодилося, разом із Храпенком висадив п’ять кримських сосон і попросив прикордонників доглядати. До речі, ці деревця за перший рік дали приріст 15 сантиметрів! Обов’язково, каже Храпенко, треба згадати і про наглядача маяка Павла Горбіса. Він — великий шанувальник і захисник зелені на острові. Коли солоні бризки вкривають деревця, бере пожежний брандспойт і обмиває їх так, як дбайлива мати купає дитину. На жаль, будівельники, які розпочали тут спорудження адміністративних, житлових та комунікаційних об’єктів, через виробничі обставини переїхали кілька кущів маслинки вузьколистої, висадженої лісівниками незадовго до президентського десанту. Що ж, каже Храпенко, у процесі розбудови острівного селища певних недоречностей уникнути важко. Он і з назвою, мабуть, поспішили. Нині воно ніби й Біле… Та досвід Зміїного переконливо показує: ця скеля неодмінно буде зеленою!

Одеська область.