24/09/2009
0Минулої п’ятниці, 18 вересня, депутати Івано-Франківської обласної ради після затятих суперечок і з другої спроби надали ТОВ «Буркут» у користування 8,2 тис. га мисливських угідь на 49 років.
Після недавнього скандалу з трагічним полюванням Лозінського в лісах Кіровоградщини передбачити, що частина обласних обранців спробує попіаритися на гарячій темі, було неважко. Тим більше, рішення по «Буркуту» – безпрецедентне для Прикарпаття: вперше мисливські угіддя пропонувалося надати на 49 років, а не на 15 років, як зазвичай, і без погодження місцевої районної ради.
Найзатятішим противником виділення мисливських угідь виявився екс-голова Верховинської РДА Ігор Шумега. «Поясніть, яка доцільність надання 8,2 тис. га приватному господарству, про яке ми тільки знаємо, що там два австрійці і ще хтось? Чому, наприклад, не Верховинському національному парку?» – запитував пан Ігор. Йому таки вдалося переконати частину депутатського корпусу – і голосів для позитивного рішення не вистачило. Але після годинної перерви на обід думка частини обранців чомусь змінилася на протилежну.
Провалене з першої спроби рішення вирішили переголосувати. Патетичні застереження «нашоукраїнця» Романа Шевчука про «лозінських, яких ми будемо вже завтра мати в лісах Верховинщини», нікого вже не лякали. Останні сумніви зумів розвіяти заступник начальника обласного управління лісового й мисливського господарства Роман Олійник. Він «просвітив» депутатів, що надання мисливських угідь зовсім не означає вилучення на користь приватника земельної ділянки чи лісів у попереднього користувача – державного «Верховинського лісгоспу». Не дає це рішення й права зводити капітальні споруди на угіддях. На боці мисливців виступили представники управління екології ОДА й обласної екоінспекції. Результат – 67 «за».
Раціональних підстав відмовити засновникам «Буркута» у депутатів і справді не було. Компанія отримала усі необхідні погодження – від Зеленської сільської ради, ДП «Верховинський лісгосп», Верховинської РДА. Горянам із Зеленого пообіцяли дорогу, району – інвестиції. Звісно, гарантували вільний доступ на угіддя й безпеку мешканців. Втім, не секрет, що в Україні теорія рідко підтверджується в дійсності. Не бракує випадків, коли власники угідь обносять їх огорожею чи винаймають охорону, яка не впускає місцевих мешканців до лісу за грибами чи ягодами. Та й заборона капітального будівництва – суто умовна річ: добротний двоповерховий «зруб» на кам’яній основі, без фундаменту, капітальною спорудою не вважається, хоч нічим не поступається якому-небудь добротному «капітальному» котеджу в престижному передмісті.
Цікаво, що ані засновників «Буркута», ні інших приватних користувачів мисливських угідь на Прикарпатті не відлякує суцільна збитковість, яку демонструють такі господарства з року в рік. Більше того, з 2010 року Законом України «Про мисливське господарство та полювання» передбачається стягнення плати за користування угіддями. «Думаю, ми побачимо десятки заяв про відмови, – каже Роман Олійник. – Якщо, звичайно, депутати парламенту, серед яких багато власників угідь, не продовжать собі безплатне користування ще на якийсь термін. Але після історії з Лозінським і перед виборами навряд чи ризикнуть. Порядок нарахування плати за угіддя визначить уряд. Є надія, що кошти від мисливства отримають і місцеві громади».
«В усьому світі полювання – це розвага багатих, за яку вони дуже дорого платять, бо мисливське господарство вимагає величезних видатків, – розповідає Роман Олійник. – Мисливці на Заході організовані в приватні клуби з високими членськими внесками, за які господарства підтримують чисельність звірини. Так, у Швеції протягом року легально відстрілюється до 27 тис. лосів і 400 тис. косуль. При цьому чисельність тварин підтримується на такому рівні, що навіть проїжджаючи автобаном ви бачите десятки лосів, які підходять до огорожі».
Лише з приходом серйозних приватних інвесторів і розвитком клубної системи організації мисливства Роман Олійник пов’язує перспективи цієї галузі й узагалі культури полювання в Україні. Наразі ж видатки усіх прикарпатських мисливських господарств не перевищують 2,3 млн. грн. на рік, половина з яких – це зарплата персоналу. На утримання й збільшення популяцій звірини, розвиток інфраструктури залишаються мізерні кошти. Причому, порівняно з приватними угіддями, ситуація в державних і УТМРівських господарствах гірша – і з оплатою праці, і з чисельністю тварин. Хоча на сьогодні саме ці господарства займають 92% усіх мисливських угідь області, загальна площа яких сягає 1 млн. га.
