21/09/2009
0Чи часто ви буваєте в лісі? Не тому, що вам щось треба з нього привезти – тому щось на стропила, тому на вікна чи двері, іншому потрібні прості дрова…
Та я – про інше. Ось ваші діти не хочуть їсти сала. Але – треба. Так лікарі кажуть. Та не силувати ж їх. Ми збираємося до лісу. Гуляємо, з джерельця водою ласуємо. Потім розкладаємо вогнище і на паличках смажимо сало. Смакота – за вуха не відтягнеш. І раді тому не лише діти, а й ми – дорослі. Бо кожен похід до лісу – свято. Як у гості до родичів зібралися і провідали. Аби лиш ввічливими гостями були у всьому. Бо треба і вогнище загасити, і не насмітити. Бо все ж таки в чужу хату ввійшли, то так себе і вести маємо.
А що робити тим, хто живе в Харкові? Де той ліс знайдеш? Хіба що подобу його – у скверах, на лавочках. Ранком побачимо сліди «вечері» – обгортки, об’їдки, порожні пляшки від пива…
– Так, під деревами і апетит ліпший, і дихається краще. Недарма ж ліс називають «зеленими легенями» планети, – філософськи налаштований на розмову начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Іванович Мусієнко. – А ліс взагалі викликає якийсь спокій, замилування величчю. Зважте, ми ж усі «вийшли з лісу». Тут був і захисток від зовнішнього світу, і комора харчів. Загарбники йшли на нас танковими колонами, навіть річки перепливали, а ліс треба було лише обходити. То де наша свобода викохувалась?
Напередодні Дня працівників лісу ми розмовляємо, зрозуміло, з начальником Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства. Сергій Іванович Мусієнко на цій посаді досить «нова» людина, хоча до лісу причетний зі свого першого ж робочого дня. Тож заглянемо до анкетних даних, познайомимось ближче? З дозволу, звісно?
– День працівників лісу – отже, людей? Чим працівники лісу вирізняються серед інших людей?
– Людина влаштована так, що великого значення набуває її душевна налаштованість. Одному що дорогу підмітати, що хату будувати – однаково. Аби лиш «гроші та харчі хороші». Але ж одні все життя марять небом, інших навічно забирає «в полон» море. Хлібороб нізащо не погодиться жити на асфальті, а справжній лісник не може жити без зеленої стихії. Так вже влаштовані наші люди, таку філософію сповідують, що до останку віддають себе служінню людству. Бо хто плекає ліс, той дбає про всю планету і все живе на ній.
Перш за все, хотів би схилити голову в поклоні перед нашими ветеранами, які не просто добре працюють, а й беруть на себе виховання молодшого покоління, привчають до своєї праці школярів, з дитсадка прищеплюють малятам любов до всього живого на землі.
Ми днями збиралися на свої збори, відзначали кращих наших трудівників грамотами, званнями. Одним словом, зізналися в любові. Тож дозвольте мені продовжити це ж саме зізнання і зі сторінок «Слобідського краю» ще раз привітати моїх товаришів з професійним святом, побажати їм всього кращого.
Стараннями наших трудівників ми з року в рік досягаємо добрих результатів – виконуємо плани, садимо нові ліси, плекаємо рідну природу.
– Що, знову перейдемо до кубометрів та відсотків, гектарів та мільйонів? А без цифр не можна?
– На жаль, не обійдемось без показників. Таке життя. Як нам не згадати, що лісистість нашої Харківщини становить лише 12,1 %? А це менше, ніж по Україні – 14 %, менше, ніж науково обгрунтована норма – 15 %. Отже, нам є над чим працювати.
– Та й по районах неоднаково…
– Так, у Лозівському районі вона становить 1,5 %, а у Зміївському районі – 29,5 %. Для поліпшення стану справ розроблена та діє програма «Ліси Харківської області» на період 2003–2015 років, у рамках якої вже посаджено 1057,1 га нових лісів. Цього мало, адже маємо розвинуту мережу розсадників, необхідну техніку, кваліфіковані фахівці зачекались роботи, але…
– Що стримує?
– Неможливо садити ліси на папері, нам потрібна земля. Але механізм її передачі під заліснення та відшкодування втрат сільгоспвиробника від цього досі не відпрацьовано. Зрозумійте, ми беремо ту землю, що вже не родить пшеницю з житом, щоб ліси їй повернули втрачену силу, а до нас ставляться так, ніби ми її будемо перепродувати. Однак у 70-х роках минулого століття на ярах та балках створювалися щорічно понад 3 тис. га нових лісів та понад 1 тисячу гектарів лісосмуг…
Цими днями і уряд вирішив допомогти лісівникам. Спеціальною постановою виділено додаткові кошти, поставлено завдання примножувати багатства лісу, привести наше господарство на європейський рівень. Розв’язання цих проблем ми чекали роками. Але це ще лиш добрі наміри, а що за ними йтиме, дізнаємося лише опісля. Однак перший крок уже зроблено.
– Зрештою, хто такий він – лісівник? Людина з сокирою та бензопилою? Чи людина з лопатою, щоб засадити лісами побільше нашої території, з годівницями для тварин узимку?
– Все важливе, – каже мій співрозмовник. – Не можна обійтися і без сокири, як і без лопати. Рубки догляду за лісом обов’язкові. Дерево росте для того, щоб принести користь. Маємо застерегти ліс від того, щоб дерево гнило і завалювалося. Щорічно рубки проводяться в середньому на площі 3119 га, що обгрунтовано матеріалами лісовпорядкування. Цим самим применшується шкода, котра завдається шкідниками, хворобами, стихійними явищами тощо.
Щорічно від усіх видів рубок заготовляється близько 500 тис. кубометрів деревини, що відповідає плановим показникам.
– Людина для лісу – друг. А хто ж тоді – ворог?
– На жаль, не завжди ліси рубають з дозволу спеціалістів та відповідних органів. Окремі ділки наживаються на цьому, а ми їм перешкоджаємо. Лише цього року нами виявлено 433 випадки незаконного порубу. Обсяг склав 981 кубометр, збитки склали понад 1 млн 885 тис. грн. Виявлення винних становить 94 %. Не так і просто приховати подібні факти, прошу врахувати.
Ніхто не думав, що зіткнемося з таким порушенням, як незаконний видобуток піску. Виявлено і затримано 185 жителів області, які займалися таким «бізнесом», але винуватці досі не понесли покарання.
А невдовзі висвітилася ще одна проблема – в гущавину лісу заїжджають автомобілі й викидають там сміття. Виявлено 328 винуватців, накладено 7 тис. грн штрафів. Але хіба цим зупиниш людей, коли нема поблизу сміттєзвалищ?
– Останнім часом все частіше чуємо про лісові пожежі. Хто тут винен? Стихія чи людина?
– При високих класах пожежної небезпеки передаємо оголошення по радіо, по телебаченню. Перекрито 507 непланових доріг, які ведуть у лісові масиви, проводимо лекції з населенням, встановлено плакати та гасла. Проводимо профілактичні заходи, організовуємо роботу рейдових бригад, виставляємо попереджувальні пости. Розширюємо автопарк протипожежного транспорту…
Але все ж зафіксовано 432 лісові пожежі, а в Чугуево-Бабчанському та Ізюмському лісгоспах вони були великими. І скрізь, як це не тяжко говорити, присутній людський фактор.
Матеріали по вказаних та ще 27 пожежах передано до правоохоронних органів для порушення кримінальних справ, але жодного винного так і не встановлено. Жодного!
– Мисливці нарікають на те, що в лісах меншає звірів та птахів, мовляв, за цілий день, буває, і вистрілити не вдається…
– Не завжди трупами тварин вимірюється проведений на полюванні день. Що, Остап Вишня з Максимом Рильським лише трофеями цікавились?! А спілкування з природою хіба нічого не варте?
І все ж можу сказати, що в області побільшало копитних на тисячу голів, більше планового поголів’я козуль, кабанів, оленів благородних.
Практикуємо вольєрне розведення тварин для поповнення дикої популяції. У 7 вольєрах утримується 23 олені благородних та ще 10 оленів плямистих, 230 кабанів, а також вирощуємо 18700 фазанів та 15200 качок. Так що людина природі – друг і помічник…
– Ще по лісах гуляє осінь, але скоро й новий рік нагряне, а з ним і бажання прикрасити свою оселю ялинкою…
– Цілком природне бажання, і ми йдемо йому назустріч. На площі 261 га вирощуємо майже мільйон майбутніх новорічних красунь. Цієї кількості, як показує досвід, нам цілком достатньо і не доведеться за ялинкою їздити до лісу і самовільно рубати деревце, що потрапить на лихе і не завжди тверезе око.
Час для розмови, на жаль, вичерпується. А хотілося ще поговорити про заповідні місця, про природні красоти нашого краю, про славне майбутнє великого колективу лісівників, його кадри. Та ще нікому не вдавалося охопити весь комплекс питань, виходячи з обмеженого розміру газетних полос. Маємо те, що маємо.
Наостанок мені хочеться ще раз привітати Сергія Івановича Мусієнка, і в його особі весь колектив, з професійним святом та побажати нових досягнень. А їх попереду, сподіваюсь, ще дуже багато.
Зі святом вас, друзі!
Візитівка С. І. Мусієнка
Народився в селі Попівка Великописарівського району Сумської області. Робочий стаж почав «заробляти» робітником на лісозаготівлях Великописарівського лісництва Охтирського лісгоспзагу Сумської області. Два роки відслужив в армії, на Луганщині й повернувся в рідний колектив. Та лише на два місяці, бо їхав учитися в Київ – до аграрного університету.
6 років віддав науці – в Харкові в стінах УкрНДІЛГА. Був на різних посадах – від інженера лабораторії до аспіранта та молодшого наукового співробітника.
Потім настав час на практиці застосовувати набуті знання. Працював лісничим Валківського лісництва Жовтневого держлісгоспу, був заступником генерального директора ДЛГО «Харківліс», директором держпідприємства «Жовтневе лісове господарство», а місяць тому очолив обласне управління.
Що ще відомо? Ага, має 41 рік. Вільно володіє українською та російською мовами, а англійською – лише зі словником. Нема ні нагород, ані почесних звань, ані депутатства… Оптимістично скажемо – поки що… Але вже – кандидат сільськогосподарських наук. Що, як кажуть, відкриває перспективи. А загальний стаж роботи уже складає 23 роки 11 місяців. Ледь не 24 роки.
