Де перетинаються суховії

У давнину казали: "Ліс багатший від царя". Глибокий зміст вклав народ у ці слова. Ліс завжди годував та обігрівав людину, рятував від ворогів. Видовбаний човен, дитяча колиска, ступа, шафа, ліжко – все з дерева. Ліс – це будівельний матеріал, гриби, ягоди, горіхи, цілющі трави. Це лось та олень, ведмідь та куниця, тетерев та глухар. А ще врахуймо глобальне значення лісів як фабрик кисню планети, як охоронців прісних вод, стражів родючих чорноземів… Справді: ліс багатший від царя. Зелені бастіони в Україні створює більш як стотисячний загін лісівників. Галузь – одна з небагатьох у державі, яка вистояла, незважаючи на всі економічні негаразди та брудні нападки на неї ласих приватизувати загальнонаціональне багатство товстосумів. Не просто вистояла, а міцно стоїть на ногах, вірно служить саме державному інтересу, а не бездонній кишені "нових українців".

У неділю трудівники галузі відзначають своє професійне свято, з чим ми вітаємо їх від імені всіх читачів "Урядового кур’єра". Завітаймо у регіон країни, який називають зоною ризикованого лісівництва, ознайомимося з тим, як творять ліси в нелегких умовах степу.

БАЛКИ ЗМІНЮЮТЬ КОЛЬОРИ

Цього року державному підприємству "Мелітопольське лісомисливське господарство" виповнюється 75 років. Народилося воно далекого 1934 р. на базі двох лісництв -Мелітопольського та Камінського. Перше поділили на два -одне (в Якимівському районі) назвали Богатирське, друге -Старо-Бердянське. Оце друге має глибоку історію -організоване ще 1846 р. як Бердянська лісова плантація площею 1 тис. га. Це був по суті другий штучний ліс (після Великоанадольського) в Україні! Про нього трохи нижче, а поки що коротко зауважу: лісгосп пережив чимало реорганізацій, але тривалий час залишався невеликим підрозділом. 1981 р. в користуванні мав лише 3993 га. Тоді його очолив Мирон Семенович Полуліх. Площа держлісфонду з того часу зросла до 13,1 тис. га. А ще коли додати 105 тис. га мисливських угідь… Господарюють на території трьох районів – Мелітопольського, Приазовського, Якимівського. До складу підприємства входить шість лісництв. Знайомство хочу розпочати саме з найбагатшого на історію Старо-Бердянського, тож поспішаємо до села Соснівка.

Сьомий рік лісничим тут Олексій Ільницький. Із 2,8 тис. га загальної площі лісництва 993 га – ландшафтний заказник.

– Той самий, витоки якого сягають середини позаминулого століття, – каже молодий господар. – За даними, які дійшли до нас, 1846 року відповідно до наказу імператора місцевому поміщику доручили підібрати тисячогектарну ділянку для штучної посадки лісу. Закладати Бердянську зразкову плантацію, як її назвали, погодився німець-колоніст Йоган Корніс. Він уже мав досвід вирощування сіянців деревних і чагарникових порід у Криму, робив пробні посадки на своїх землях. Але ентузіаст невдовзі помер, деякий час справу продовжував його зять, а потім 40 років нею займався Павло Михайлович Сівіцький. 1912-го у селі навіть відкрили "Музей лісничого Сівіцького", про що досі нагадує напис на чавунній дошці, вмурованій у стіну вцілілого будинку. Тепер у заказнику 97 порід. Із патріархів залишилося лише 12 дубів – невдовзі їм виповниться по 160 років. У громадянську війну стиглі дерева рубали на дрова, у Другу світову зрізували, залишаючи пеньки метр заввишки як протитанкові загорожі… Після такої "косовиці" більшість нинішніх насаджень уже третьої-четвертої генерації. Головне завдання – берегти заказник. І творити нові ліси. Наші попередники подали добрий приклад, як можна облагородити степ, перетворити напівмертві балки на живі…

Просто сказати "облагородити". Степ – не Полісся, не Лісостеп. Зоною ризикованого лісівництва називають цей куточок, де перетинаються суховії з Середньої Азії та Середземного моря. Коли перемагає східний, сухий вітер висушує геть усе на своєму шляху. Минулого літа, скажімо, температура на поверхні землі часом сягала 50 градусів. Обпалювало кореневі шийки рослин, витягувало останню вологу… Але степовикам не звикати до таких умов. Загартовані жорстким кліматом, вони протиставляють стихії знання та вміння, високу організованість. І досягають у посадках планової, а то й надпланової приживлюваності.

– Щороку засаджуємо в середньому 60-80 га земель, які не використовуються в сільському господарстві й передаються нам, – знайомить з азами технології лісничий. – Зазвичай це найгірші, цілинні ділянки. Проводимо дворазове дискування, аби розбити дернину, здійснюємо передпосівну культивацію. Посадка механізована, наступні догляди практикуємо і за допомогою техніки, і ручним способом.

НА ЧЕРЗІ – ПОЛІГОН НОВОБОГДАНІВКИ

Особливу увагу в лісгоспі приділяють посадковому матеріалу, який плекають у всіх лісництвах. Щороку – понад 1 млн сіянців. Загальна площа розсадників – 6,3 га. Цього року наростили потужності парникового господарства. Парники накривають агроволокном, завдяки йому підтримують оптимальний режим. Налагодили полив. Справа копітка, але в контрольованому середовищі добиваються більшого, ніж у відкритому грунті, виходу сіянців, та й якість їх краща. За рік мають стандартний сіянець. Площу під плівкою довели до 1100 м2, і це, вважають, не межа. Навесні вперше отримали в парниках рекордний урожай – майже 1,5 млн тендітних рослинок. Навіщо стільки? Бо додалося роботи – згідно з рішенням уряду лісгоспу передають територію сумнозвісної Новобогданівської артилерійської бази, яка прославилася на весь світ вибухами снарядів. Її належить перетворити на зелену оазу. Перша черга – 146 га, друга – 67 га. Навесні вже садитимуть ліс своїми сіянцями.

У цілому по господарству за рік нові посадки з’являються на площі 250-300 га. Торік додалося ще 38 га в Голопристанському районі Херсонщини, де чимало сосни згоріло внаслідок сильної пожежі. А перед тим прийняли під свою опіку близько 2 тис. га колишніх колгоспних лісів. У якому вони стані, розповідати не варто. Безсумнівно одне: мине певний час і масиви радуватимуть око – там організували ще одне, Шелюгівське, лісництво. Сільські люди, котрі отримали роботу, з ентузіазмом очищають насадження від сухостою, нарізають просіки.

Під час відрядження я запитував своїх нових знайомих, які посадки для них найбільш пам’ятні. Різні місця називали, але найчастіше – урочище Богуслаївське.

Усі ми добре пам’ятаємо, як нелегко велося галузі в 90-ті роки минулого сторіччя. Надто в південному, східному регіонах. Мелітопольцям на той час передали для освоєння чималий шмат сильно еродованих угідь загальною площею 1 тис. га. Та як освоювати їх, коли через брак коштів не мали ні пального, ні нормального посадкового матеріалу?

– Опускалися руки, душу огортала безвихідь, – згадує лісничий Семенівського лісництва Володимир Прохоров. -Здавалося, опинилися над прірвою. Руку допомоги тоді простягнув директор уславленого запорізького заводу "Мотор-Січ", а нині народний депутат України В’ячеслав Богуслаєв. Підприємство підсобило коштами, і в нас з’явилася можливість вивести в поле трактори, налагодити конвеєр з вирощування сіянців. Закипіла робота, в кожного наче друге дихання відкрилося, з’явилася віра в свої сили. Сьогодні вже добре видно результат – тягнуться до сонця дуб, ясен, в’яз, акація, сосна, лох, бирючина, крушина, терен… Дерева невисокі, у кращому випадку за рік на 30-40 см підростають, бо бідні грунти, мало опадів. Але хоч і низькорослі, та бережуть землю, не допускають пилових бур. І своєрідний мікроклімат створюють. Є й людям де відпочити – не надякуються за красу…

Дякують меценату, без котрого могло й не бути чарівного куточка. Навіть урочище офіційно назвали Богуслаївським.

ОЦІНЯТЬ ДІТИ Й ОНУКИ

Безцінне багатство залишають наступним поколінням лісівники. Кожне лісництво має свої пам’ятні місця, урочища. Найдорожчі, кажуть, ті, що найтяжче давалися. А як на мене, то легко тут ніщо не дається. Незважаючи на те, що з бюджету на ведення лісового господарства отримують суму, меншу, ніж половина потреби, завжди дають раду з усіма завданнями. За рахунок чого? Де беруть кошти? Директор Мирон Полуліх відповів коротко: "Заробляємо скрізь, де можемо". Левову пайку дає промислова переробка сировини. Здавалося б, що тут переробляти, що вийде з дрібносортної тонкомірної деревини? Найкращу (діаметром 10-12 см!) перепускають через стрічкову пилораму та мають брус, дошку. Не екстра-класу, але фермерам, підприємцям, електрикам потрібна й така. З гіршої виготовляють стовпчики, кілки для виноградників, пальметних садів.

Трохи заробляють на реалізації продукції лісового й мисливського господарства – продають новорічні ялинки, саджанці, дрова. Ще одна галузь – аграрна. Свого часу із земель запасу прийняли 550 га орної землі й вирішили сіяти пшеницю, соняшник, ячмінь, їх вигідно продають. От вам і складові фінансової стабільності.

Успіхи, здобутки в колективі пов’язують з іменем Мирона Полуліха. 29 років тому він застав пару лісництв, невелику виробничу дільницю, базовий розсадник. Відразу ж узявся за будівництво нового адмінприміщення, потім – цеху переробки деревини, виробничо-лабораторного комплексу, гаражів… У Мирному, де центральна садиба, з’явилася вулиця двоповерхових будинків для лісівників, у різних населених пунктах у десятки квартир заселилися трудівники лісництв. А скільком молодим колегам передав навички керівної роботи! Сам Мирон Семенович не втомлюється повторювати, що здобутки – завдяки кожному з 200 членів дружного колективу. Найперша опора його – лісничі. Окрім знайомих нам, називає Галину Міхеєву з Терпіннівського лісництва, Володимира Тютюнника з Приазовського, Володимира Полтораченка з Богатирського та його сина, теж Володимира, котрому рік тому довірили очолити новостворене Шелюгівське лісництво. В усьому може покластися на них. Як і на багатьох інших працівників.

Родом Мирон Полуліх із Львівщини, із передгірського Самбірського району. На Запоріжжя потрапив за розподілом після закінчення лісотехнічного інституту. Перед тим, як попрощатися, запитую, чим саме до душі припав синові Прикарпаття степовий край.

– Невелика різниця, де садити ліс, – відповів. – У степу тільки зусиль треба докласти більше, ніж деінде. Коли ж бачиш, як на очах піднімаються, міцніють рослинки, радієш, немов мала дитина. Те, що ми робимо, оцінять діти й онуки. А зроблено немало – за мого керівництва створили нові насадження більш як на дев’яти тисячах гектарів. Найважче було підняти рівень лісового господарства, переломити мислення місцевого населення, переконати, що галузь має перспективу й майбутнє у посушливому краї. Своєю працею ми довели це. Ліс у степу росте і ростиме.