Єгер Григорій Єфремовський

З пізньої осені до весни лісом, що поблизу села Звірів, за будь-якої погоди щодня курсує драбинястий віз, виповнений сіном, сінажем або жомом чи зерном. Двійко коней достеменно знають свій звичний маршрут. Навіть серед зими, коли їх впрягають у сани, безпомилково вибирають шлях серед щедро засніженого довкілля. Господар транспортного засобу Григорій Єфремовський лише завбачливо стримує своїх гнідих біля виярків та інших «сюрпризів», на які багаті лісові доріжки. Фура завше котиться серед оповитого тишею лісу, де, здається, немає ні звірини, ні птаства. Та це лише так здається… Григорій Миколайович пильним єгерським оком помічає, що серед кущів і дерев слідом за фурою плямисті й благородні олені ступають, кабани йдуть, козулі й зайці біжать. Біля підгодівельних майданчиків та годівниць мешканці лісу вже не приховують своєї присутності, нетерпляче чекають на трапезу.

ОБХІД у єгеря Г. Єфремовського чималий – 1,5 тисячі гектарів лісових угідь. Із рання до смеркання чоловік переймається турботами про своїх підопічних – від мурашки-комашки до крупних тварин на кшталт зубрів. Часто-густо підгодовує комарів або почувається змерзлим сіроманцем, це коли із колегами поночі сидить у засідці на браконьєрів.

— Державне підприємство «Мисливське господарство «Звірівське», де я працюю 18-й рік, має найбільший на Волині суцільний лісовий масив, що тягнеться у бік Рівненщини. Тут створені сприятливі умови для відтворення й розмноження звірини. Мисливське господарство розташоване за 16 кілометрів від обласного центру. Уявляєте: велике голодне місто, а поряд – тонни свіжого м’яса. Спроби поживитися не припиняються ні вдень, ні вночі. Затримуємо і піших, і кінних, і моторизованих любителів екзотичних страв. За радянської влади, щоб роззброїти лісопорушника, достатньо було показати посвідчення єгеря. Тепер же наражаємось на відчайдушний спротив і жорсткі погрози. Окремі браконьєри з’являються в лісі на джипах, мають дорогі рушниці, обладнані приладами нічного бачення. Ми стежимо за браконьєрами, а вони слідкують за нами — з тією тільки різницею, що лісопорушники знають нас в обличчя, а ми їх – ні. Одного разу довелося «Нивою» іти на таран джипа, однак після зіткнення водій не зупинився і на травмованій іномарці з підставними номерами зник із місця події, — розповідає про свої єгерські будні Григорій Єфремовський.

…Замолоду Григорій і гадки не мав, що стане працівником лісу та ще й в Україні, адже народився й зріс у Бєлгородській області – Росії. Після закінчення професійно-технічного училища отримав спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю, а на додачу шоферське посвідчення. Працював у колгоспі механізатором. Армійська служба відірвала сільського хлопця від рідних місць і перенесла аж у далеку синьооку Волинь. Сподівався, що тільки-но відслужить, одразу ж повернеться у батьківський край, але не так сталось, як гадалось.

Григорій на Лесиній землі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою (дівоче прізвище Грищук) із села Звиняче Горохівського району. Молодята влаштувались на роботу в Луцьку, де отримали від заводу житло, ростили доньку Наталю і синочка Андрія, а з роками діждались онуків Павлика і Сашка. На жаль, земна дорога доньки раптово обірвалась… Дідусь із бабусею вирішили придбати на околиці села Звірів хатинку, куди й перебралися з внуками. Обзавелись кіньми, коровою та іншою живністю. Розвели в саджалці рибу… Родом із сільського дитинства і юності Григорій Миколайович і Ольга Володимирівна, наче надолужуючи втрачені в міській суєтності роки, почали з насолодою господарювати на землі.

Енергійного, беручкого до роботи Г. Єфремовського помітили місцеві лісівники та й запросили на роботу єгерем. На новій посаді Григорію Миколайовичу став у пригоді фах механізатора, адже мисливське господарство має набір спеціальної техніки, з допомогою якої засівають кормові поля пшеницею, кукурудзою, вівсом, багаторічними травами, озимим житом для підгодівлі лісових мешканців. Для цих же потреб заготовляють сіно. Колектив гуртом успішно справляється із цим колом обов’язків, спираючись на досвід і вміння свого дружелюбного колеги Г. Єфремовського.

— Єгер — це посада для глибоко закоханих у ліс, себто для фанатів. Люди здебільшого бояться йти на цю роботу, адже служба наша і небезпечна, і важка. Григорій Миколайович дуже любить свою справу, — характеризує підлеглого директор ДП «Мисливське господарство «Звірівське» Андрій Шпорук.

— Хотілось би, щоб саме ось таких, жертовно-самовідданих роботі, як Григорій Єфремовський, було побільше у нашому колективі, — зізнався кореспонденту «Сільських вістей» головний лісничий обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолій Гетьманчук.

«Наш Григорій — очі, вуха і серце лісу», — відгукуються про свого земляка односельчани.

Ківерцівський район

Волинської області.