Проти паводків – із державною програмою

Кожна сильна злива тепер насторожує навіть городян. Чи не затягнеться дощ, чи не повторяться паводки? Чи не змиють із гірських схилів наших юних туристів? Що вже казати про мешканців сіл, які ще й досі не можуть отямитися від руйнівної сили великої води. А що думають про це науковці? Чи може, наприклад, лісове господарство відновити насадження на схилах Карпат, які завжди служили захистом і від грозових фронтів, і від стихійних потоків? Про це – розмова з професором Степаном Стойком з Інституту екології Карпат Національної академії України.

– Чи завжди в наших краях були паводки?

– За значної кількості опадів і розгалуженої гідрологічної мережі в регіоні завжди можливі паводки. Історик І. Крип’якевич констатував, що на Прикарпатті паводки траплялися вже у ХІІ-ХVIII ст., коли ліси були майже первісними. Впродовж 1700-1940 років вони повторювалися що 25 років. Після Другої світової війни, в економічно скрутні десятиріччя, для відбудови народного господарства на значній площі вирубали “стиглі” ліси. Після того паводки почали виникати що чотири роки. Особливо значної екологічної шкоди й економічних утрат суспільству повені завдали 1998-го, 2001-го та 2008 року.

У регіоні беруть початок шість транскордонних рік: Тиса, загальна довжина якої 966 км, а в межах України – 201 км; Уж (128 км); Латориця (191 км), Дністер (1392 км); Прут (964 км); Сян (444 км, у межах України 56 км). Їх притоками є понад 10 тис. малих річок і потоків.

Для відтворення порушеного на берегах екологічного балансу потрібні спільні зусилля екологів України, Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії, Молдови.

– Які ж причини паводків? Що радять учинити учені для зменшення їх руйнівної дії?

– Дослідженню паводків в Українських Карпатах присвячено праці гідрологів, лісівників, географів, ботаніків. Головними природними причинами виникнення паводків вони вважають географічне положення регіону в гумідній кліматичній зоні. Гумідний клімат – це надмірно вологий клімат, який характеризується перевагою опадів над випаровуванням. Ускладнюють ситуацію часті дощі, розчленованість гірського рельєфу, значна крутизна схилів, низька водоакумулююча здатність малопотужних буроземних ґрунтів, глобальне потепління, збільшення водності гірських рік.

– Наскільки наявні ліси здатні вбирати вологу?

– У держлісфонді площа молодняків, середньовікових і пристигаючих деревостанів становить 82%, а стиглих і перестиглих – 18%. Однак лише сорокалітні ліси здатні виконувати водоохоронно-захисну роль. У післявоєнні роки на місці природних букових та ялицево-букових лісів створено 175 тис. га смерекових монокультур, які мають понижену водозахисну властивість. Унаслідок багаторічного випасу худоби верхня межа лісів у високогір’ї знизилася на 150-200 метрів, що негативно вплинуло на їх водоохоронну і протилавинну ролі. У незадовільному стані громадські ліси гірських сіл (колишні колгоспні ліси), площа яких становить 20 відсотків.

З огляду на важливу ґрунтозахисну, водорегулюючу, санітарно-гігієнічну й інші корисні функції гірських лісів, які нічим неможливо замінити, слід відповідно до них ставитися. Відтак варто застосувати в Карпатах спеціальну систему гідрорегулятивного лісового господарства. Бажано було б збільшити площі лісів до 65% у небезпечних щодо паводків басейнах рік. Корисним було б відтворити нормальне співвідношення між згаданими віковими групами деревостанів. Оскільки ситуація доволі загрозлива, необхідно накласти на певний період мораторій на суцільні вирубування в паводково небезпечних басейнах гірських рік, збільшити площі водозахисних лісів.

Для збільшення в регіоні лісистості існують реальні можливості. Згідно з даними обласних землевпорядних служб встановлено: в земельному фонді колишніх колгоспів було 93 тис. га вторинних чагарникових заростей і 142 тис. га непридатних для сільського господарства угідь (змиті ґрунти, яри, скелясті схили тощо). Зараз вони належать обласним комунальним підприємствам Міністерства агропромислової політики України і є вагомим земельним резервом для заліснення. Таким резервом також є майже 10 тис. га деградованих луків на полонинах, які не використовують.

На Закарпатті 9436 малих річок і потоків завдовжки 19793 км, які не мають господаря і перебувають в екологічно занедбаному стані. У верхів’ї басейну Дністра в такому самому стані 386 його малих приток, різних за довжиною. Оскільки ці водні артерії протікають землями державних лісових господарств, потрібно створити при обласних управ­ліннях лісового господарства спеціальні підрозділи, які забезпечили б їх охорону та належний гідрологічний режим. До війни такі підрозділи існували в колишніх лісових дирекціях.

– Такі дії мають здійснювати
в межах певної програми?

– Під час обґрунтування програми екологічної безпеки та сталого розвитку гірських сіл потрібно мати на увазі різні сфери життєдіяльності людини: складні екологічні й економічні умови, незадовільний стан доріг, незначну кількість робочих місць, віддаленість від культурно-освітніх осередків. Основою для такої програми має бути екологічний кадастр земельного фонду. У ньому потрібно виокремити різні категорії сільськогосподарських угідь та обґрунтувати заходи їх оптимізації й раціонального використання. Необхідно визначити трансформовані й зруйновані внаслідок діяльності людини земельні угіддя й екосистеми, а також екологічно небезпечні ділянки – місця зсуву ґрунту, потенційних селевих потоків, берегової ерозії, лавинних процесів тощо. Залежно від масштабів цих негативних явищ, потрібно передбачити в різних інстанціях фінансові ресурси для їх запобігання та подолання. Необхідно скласти також перспективний план соціального й економічного розвитку населених пунктів, в якому слід визначити екологічно безпечні місця для будівництва.

– То які висновки має зробити влада, опираючись на дослідження фахівців?

– Сталий соціально-економічний і культурний розвиток можливий лише у сприятливому навколишньому середовищі, тому його потрібно розглядати з урахуванням потенційної екологічної безпеки. За існуючого несприятливого екологічного стану в Українських Карпатах виникнення паводків імовірне і в майбутньому. Тому треба для кожного гірського села, розташованого в паводково-небезпечній місцевості, розробити комплексну протипаводкову програму екологічної безпеки та сталого розвитку. Для оптимізації екологічного балансу в басейнах шести транскордонних рік, які беруть початок у Карпатах, потрібно обґрунтувати спільну природоохоронну програму країн, територією яких вони протікають. Забезпечення екологічного балансу в Українських Карпатах матиме значення і для його підтримання у прилеглих до них районах.