У замку ростуть лісівники

Уже 115 років, незважаючи на війни та революції

Колишній замок – нині лісовий коледж. Цей навчальний заклад – не один в Україні, який готує фахівців для лісової й деревообробної галузей. Та чи не єдиний з багатою й цікавою історією. Воно й не дивно, адже минулого року тут відзначили 115 років від дня його заснування.

Багато учнів були вояками УПА

Потрапивши на територію Кременецького коледжу (розташований за три кілометри від Кременця у селі Білокриниця), враження таке, що опинився у панському маєтку – настільки монументальний його вигляд. А навколишній дендропарк, обсягом понад 18 гектарів, де насаджено більше 400 видів дерев та кущів, з яких чимало екзотичних, – видовище надзвичайної краси. Навчатися у такому розкішному місці, де проживали відомі українські й польські шляхтичі й російський граф, – то вже, принаймні, збагатитися духовно.
Ця територія була освоєна наприкінці XV століття князями Збаразькими. Їхній дерев’яний замок, який проіснував менше 20 років, згорів. Князь Андрій Збаразький і його син вирішили збудувати новий для проживання сім’ї, але з оборонними спорудами. Від кожної споруди до підвалу замку був підземний хід. Князі Збаразькі проживали тут більше 80 років. Правнуки князя Андрія збудували замок у Збаражі, а цей подарували сестрі на весілля, яка вийшла заміж за князя Михайла Вишнівецького. З того часу тут більше сотні літ жили Вишнівецькі.
Пізніше помістя із замком переходило до князів Радзівілів, польського поміщика Чосновського, і нарешті у 1866 році його власником став російський граф Олександр Воронін, виходець з Курської губернії. Панський син, з яким дружив цей простий хлопець, не захотів навчатися без нього у гімназії, і пан оплатив навчання Олександра. Пізніше він разом з паничем вступив у Харківський юридичний університет, зумівши, підробляючи, оплатити навчання. Працював у Києві, вийшовши на пенсію таємним радником Київського генерал-губернатора і отримавши графський титул. Про цього російського графа тут залишилися хороші спогади. У всіх чотирьох селах, що входили до помістя, він збудував церкви, які діють до сьогодні. А ще залучив науковців з Києва для розробки технологій ведення сільського господарства, адже земля не була родючою. Тоді й вивели відповідні сорти сільгоспкультур, які тут пізніше культивували. А згодом відкрили агрошколу. Помер Воронін 1890 року, заповівши частину коштів для облаштування в замку школи для дітей бідняків і відбудови другої половини замку. Він ще тоді заклав дендропарк, який офіційно зареєстрували в 1944 році. Бібліотека Вороніна (понад 8000 книг) нині знаходиться у Київському національному університеті.
Через два роки таки організували школу, у якій невдовзі відкрився лісовий відділ. Її назвали “Билокриницкая казенная низшая сельскохозяйственная школа первого разряда им. Воронина”, а з 1905 року – рільничою. Вона мала підсобне господарство, сільськогосподарські угіддя, техніку, маслобійню, ферму. Тут навіть вивели деякі види худоби й зернових культур. (Не дивно, що на початку минулого століття у Білокриниці – найбільший на Волині сільськогосподарський базар). Однак її процвітання припадає на польський період, коли школу приєднали до Кременецького ліцею, що мав європейське значення. В Крем’янці тоді навчалися австрійці, чехи, поляки. Про високий рівень навчання згадують нащадки колишніх студентів, розповідаючи, що їхні пращури, отримавши диплом цієї школи, мали хорошу роботу й були забезпеченими людьми.
Під час другої світової війни, у лютому 1942 року, заступником директора з навчальної роботи призначили Павла Гарячого. (Родом з Канівщини. Відмовившись воювати у російській армії, він потрапив у Січові стрільці. Згодом опинився на території Польщі і в Подєбрадах закінчив сільськогосподарську академію.) З його появою велика увага приділялася спортивним заняттям, військовій підготовці та національно-патріотичному вихованню. Багато учнів школи пішли в УПА. За антифашистську діяльність 1943 року німці Гарячого розстріляли.

Друге відродження
 

З вересня 1944 року – це вже Кременецький лісотехнічний технікум, а з 2005 – лісотехнічний коледж. У кінці 80-90-их роках навчальна і матеріальна база технікуму перестали відповідати освітнім вимогам і тому постало питання про його закриття. Проте Держкомітет лісового господарства взяв технікум під опіку, і 1999 року директором призначили Степана Іваницького, який перебував на посаді начальника Кременецького держлісгоспу. Відтоді й почалося відродження технікуму. Лишень потрапивши на територію коледжу, відразу розумієш, що тут є господар. За ці декілька років коледж газифікували й зробили капремонт навчальних корпусів й усіх приміщень. Тому запустіння, про яке розповідали, чесно кажучи, уявити важко.
Протягом довгого періоду тут діє три факультети: лісового господарства, технології деревообробки, експлуатації та ремонту обладнання лісового комплексу. Всього навчається майже 600 студентів на стаціонарній формі і 400 – на заочній. Головним чином це діти з Тернопільщини, Хмельниччини, Рівненщини, Волині й Івано-Франківщини. Про якість навчання свідчить той факт, що всі колишні учні, отримавши диплом, працевлаштовуються. Чимало продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Багато випускників – нині досить поважні люди, які досягли значних професійних успіхів. До речі, перший професор-українець в діаспорі – теж випускник цієї школи. У коледжі досить потужна виробнича база, що дає можливість отримати хороші практичні знання.
Дуже важливо, що тут неабияку увагу приділяють дисципліні й вихованню учнів. Найважливіше при цьому, який приклад молодшим будуть показувати старші, наголошувала Оксана Тимошенко, заступник директора з гуманітарної освіти й виховання, яка розповіла нам про цей навчальний заклад. Діти приходять сюди різні, тому доводиться привчати їх до всього, починаючи зі свого зовнішнього вигляду. У становленні цих 16-річних учнів допомагає трудове виховання, а саме: догляд за дендропарком. Недарма на випускних вечорах деякі батьки дякують викладачам, бо не сподівалися, що з їхніх дітей “буде щось путнє”. Для навчання є всі умови: прекрасні аудиторії, бібліотека, спортзал з діючими дев’ятьма секціями, стадіон, їдальня, будинок культури, лазня. І все це в одному місці посеред прекрасного дендропарку! Як кажуть, курортні умови. Потрібне лише бажання до науки.