30/07/2009
090 відсотків внутрігосподарських меліоративних каналів і гідротехнічних споруд на Поліссі перебувають нині у незадовільному стані
Душа болить, коли проїжджаєш сьогодні поліськими селами. Літня повінь, викликана небувалою кількістю опадів, залила тисячі гектарів сільгоспугідь, бере в облогу сільські будівлі. В окремих селах Ратнівського району люди мусять виводити з хлівів худобу. Мешканці поліських регіонів вже не мріють зібрати врожай картоплі, бо значна кількість площ цієї культури опинилася під водою. Та ж картина із зерновими. Селяни чекають на відшкодування з боку держави. Усі говорять про ліквідацію наслідків повені, але, на жаль, майже нічого не робиться для того, щоб побороти причини.
У ПОШУКАХ КРАЙНЬОГО
На жаль, з такими проблемами жителі Полісся стикаються протягом останніх кількох років. Схоже на те, що ця невтішна тенденція супроводжуватиме їх і надалі. Бо знайти вихід із ситуації дуже непросто. Люди кивають на працівників меліоративної системи і закидають їм бездіяльність. Останні стверджують, що проблеми осушених земель мають взяти на себе органи місцевого самоврядування. А влада каже: нема грошей. Тому щороку й доводиться спостерігати один і той самий сценарій: Полісся затопило, з’їхались різні комісії, наробили шуму, люди отримали мізерні компенсації і знову все на якийсь час затихає. А проблема ускладнюється. Якщо і надалі зволікати з її вирішенням, волинському Поліссю загрожує вторинне заболочення. А це, за висновком спеціалістів, куди гірше, ніж просто болото. Ось тоді навряд чи в державі знайдуться такі колосальні кошти, щоб вивести землі із заболоченого стану.
– У нас в області 340 тисяч гектарів осушених земель, а це – третина сільгоспугідь, – розповідає заступник начальника управління водного господарства і водних ресурсів Владислав Бубенщиков. – Цю площу обслуговує 18 тисяч кілометрів меліоративних каналів, з яких 4 тисячі перебуває на балансі нашого управління, решта 14 – у недержавній власності. Колись вони були на балансі колгоспів, які були зацікавлені у їх функціонуванні, виділяли кошти на їх обслуговування. Колгоспи розпалися – і канали залишилися «безхозними», а відтак і доглядати за ними нікому. Більше того, гідротехнічні споруди люди порозбирали, канали позаростали, позахаращувалися.
ХОЧЕШ ПОЗБУТИСЬ КАНАЛУ – ЗАПЛАТИ ПДВ
Чотири роки тому в Україні був прийнятий закон, що передбачав передачу цих внутрігосподарських каналів у комунальну власність. За даними управління водного господарства і водних ресурсів, відсоток передачі каналів у комунальну власність на Волині один з найбільших у порівнянні з іншими областями.
Два роки тому головне управління агропромислового розвитку спільно з управлінням водного господарства та водних ресурсів розробили обласну програму догляду за внутрігосподарською меліоративною мережею. Відповідно до цієї програми щорічно з обласного бюджету на обслуговування меліоративних каналів Волині мало виділятись близько 200 тисяч гривень. Решту коштів, а це близько мільйона гривень, повинні були забезпечувати районні та сільські бюджети. Однак за цей час з обласного бюджету не було виділено жодної копійки. Що ж стосується районів, то Маневицький, Любешівський та Камінь-Каширський на меліоративні роботи за два роки виділили близько 40 тисяч гривень.
– Ця програма є абсолютно недієвою, – стверджує голова постійної комісії обласної ради з питань сільського господарства, продовольства, інвестування села та земельних відносин Валерій Діброва. – Залишається проблема передачі внутрігосподарських каналів у комунальну власність. Самотужки вирішити ці питання нам не під силу. Тому на останньому засіданні комісії ми вирішили підготувати звернення до Президента, прем’єра, Кабміну, аби вони допомогли нам якось розв’язати ці питання.
Але чи візьме сьогодні на себе держава вирішення цього питання, якщо внутрігосподарські канали їй не належать?
– Ще за часів Радянського Союзу, коли Держводгосп фінансувався на другому після Міноборони місці, була думка передати всі меліоративні системи на баланс держави, – розповідає Владислав Бубенщиков. – Але коли в Москві порахували, які кошти підуть на догляд за цією меліоративною сіткою, відразу відмовились від такої ідеї. Була спроба передати у державну власність меліоративні канали і за часів незалежної України. Але тільки по Волинській області тоді доведеться додатково виділяти 35 мільйонів гривень (зараз витрачається 17). Тому, як на мене, до вирішення цієї проблеми мають долучитися у першу чергу сільські, селищні і районні ради, підключитись обласна рада.
– Ми чимало дискутували на цю тему, – висловлює своє бачення голова Ратнівської районної ради Микола Макарук. – Біда в тому, що ці відсотки передачі внутрігосподарських каналів у комунальну власність неправдиві. Одна справа прозвітувати, а зовсім інша – прийняти на баланс. Тому що відповідно до чинного законодавства у разі передачі меліоративної системи на баланс територіальної громади сільгоспвиробник має сплатити 20 відсотків ПДВ. А це тільки по Ратнівському району більше мільйона гривень. Ми зверталися до народного депутата Шевчука із відповідним запитом, аби зробили нульову ставку ПДВ, як із об’єктами соціально-культурної сфери. Однак згодом із профільного міністерства нам прийшла відповідь, що найближчим часом питання зміни ставки ПДВ розглядатись не буде. Тому на сесії районної ради ми прийняли звернення до обласної ради з проханням, аби вона прийняла відповідне звернення про відміну цього ПДВ. Тоді б усе відразу стало на свої місця.
НАМ ЗАВАЖАЄ НАШ МЕНТАЛІТЕТ?
Доки у нас вирішують, на чий баланс поставити меліоративні канали, у Львівській області тільки один Сокальський район щорічно виділяє на меліоративні роботи у недержавній мережі від 300 до 500 тисяч гривень. Вдається вирішувати питання з коштами і на Житомирщині. Якщо ж брати досвід сусідньої Польщі, то там за внутрігосподарськими каналами доглядають спеціально створені товариства, діяльність яких фінансують самі люди. На думку фахівців водного господарства, вирішенню проблеми заважає ще й менталітет нашого народу, бо якщо біля меліоративного каналу знаходиться кілька земельних ділянок і затоплює тільки крайню, то власники сусідніх нічого робити не хочуть, бо їх це ніби не стосується. Був випадок, коли мешканці одного з поліських сіл у Камінь-Каширському районі поскаржилися на те, що, мовляв, канал, який іде через село, багато років ніхто не чистив і село затоплює. Але коли спеціалісти приїхали, щоб розібратись, то застали таку картину: внутрігосподарський канал був страшенно захаращений усіляким непотребом. За багато років селяни зробили у ньому сміттєзвалище. А щоб не ходити через міст, який був трохи далеко від центру села, люди самі перекрили канал.
Таких прикладів можна навести чимало. І одним тільки працівникам водного господарства не під силу забезпечити порядок на меліоративній системі. Хоч їм частенько перепадає на горіхи. У Ратнівському районі голова районної ради запевняє, що половина із наявних на території району гідронасосів не працюють.
– Можете собі уявити, – каже Владислав Бубенщиков, – якщо у Любешові за 10 хвилин випадає півмісячна норма опадів, скільки нам треба працювати, щоб «скинути» воду. У Любешівському і Ратнівському районах ми вже два роки безперебійно качаємо воду, бо вона постійно стоїть на заплавах. Звертаємось у Держводгосп, бо нам не вистачає коштів на електроенергію. А взагалі-то ті канали, які знаходяться у нашому відомстві, перебувають у нормальному стані. Але коли бічні канали зарослі, запущені, меліоративна система загалом не може працювати повноцінно. Ми забуваємо про те, що ця система має подвійну дію: коли повінь – скидає воду, а коли посуха, ми перекриваємо шлюзи, і вода має поступати до сільгоспугідь. Повірте, що на рівні держави уже задаються питанням, для чого утримувати магістральні канали і виділяти на них кошти, якщо внутрігосподарські настільки запущені, що не виконують своїх функцій і меліоративна система не діє.
Буває, що селяни свідомо підходять до вирішення проблеми, об’єднуються і звертаються до місцевої влади, але вона їх не чує. Гнівного листа на адресу редакції надіслали жителі села Залізниця, що у Любешівському районі. Селяни скаржаться, що сільська рада не реагує на їхні звернення, в яких вони просять почистити меліоративний канал, на якому бобри поробили греблі, через що вода пішла на їхні земельні ділянки. Відповідь сільського голови банальна: немає коштів. Автори листа стверджують, що самі готові оплатити роботи, але ж хтось має взятися за їх організацію.
Зрозуміло одне: щоб врятувати Полісся від заболочення, сьогодні недостатньо прийняти програму, передати на папері канали у комунальну власність чи розчистити канал в межах одного села. Треба вирішувати проблему комплексно – і то негайно. І долучитися до цього і сільським головам, і владі районного й обласного рівня та й самим людям. Бо завтра вже може бути пізно.
