20/07/2009
0 Женьшень відомий кілька тисячоліть у Китаї. Конфуцій — засновник філософсько-релігійної школи, який жив у VI столітті до нашої ери, вперше дослідив цілющі властивості цієї рослини. Китайською мовою "жень" означає — людина, а "шень" — корінь, бо ця лікарська рослина має кореневу систему, здебільшого схожу на постать людини. У природі ареал поширення женьшеню — лісові простори Північного Китаю, Кореї, Японії, Приморського та Хабаровського країв Росії.
Існували різні легенди в народів, що знайти корінь женьшеню у тайзі може тільки доброзичлива, із чистою совістю, людина. У Росії "золотий корінь" став відомий лише в 1678 році, а в Європі дізнались про нього у XVIII столітті. Вчені XX століття женьшеню приділяли особливу увагу. Вони довели, що виготовлені препарати з цієї рослини зцілюють різні людські недуги: продовжують життя, зміцнюють нервову систему, поліпшують обмін речовин в організмі, зміцнюють серцеву діяльність і кровообіг, знімають втому, підвищують розумову і фізичну працездатність, стимулюють функції печінки, селезінки, легень, нирок, поліпшують зір і травну систему, знижують рівень цукру в крові при діабеті, нормалізують кров’яний тиск та зцілюють інші людські недуги.
Дослідження вчених показали, що людина не звикає до женьшеню як, наприклад, до тютюну, алкоголю, наркотиків. Настоянки на корені цієї лікарської рослини не токсичні, не викликають інші хворобливі явища навіть при тривалому використанні.
Знайти в природному середовищі женьшень, який росте до 300 років, досить рідкісне явище, а корінь такої лікарської рослини коштує астрономічну суму. У країнах Далекого Сходу і Південно-Східної Азії та США люди навчились вирощувати женьшень у штучних умовах на спеціальних плантаціях. На початку 50-х років минулого століття Всесоюзний інститут лікарських рослин одержав від далекосхідного філіалу АН СРСР насіння женьшеню і передав його вперше для посіву на території нашої республіки в Українську зональну дослідну станцію, що знаходиться на Полтавщині. Насіння проросло, і на третій рік молоді стебла дали перший урожай зернят.
На Київщині вперше на громадських засадах почалися роботи з вирощування женьшеню в 1976 році в Боярській лісово-дослідній станції, на той час підпорядкованій Українській сільськогосподарській академії. Через шість років тут створили лабораторію, яка і займається вирощуванням цінних лікарських рослин. Очолила її кандидат сільськогосподарських наук Олена Григорівна Жук. Колектив був невеликий. Крім керівника, сюди входили інженер лісових культур Любов Олександрівна Говорун та лаборантка Ніна Іванівна Сова.
— Ми одержали 100 грамів насіння і 10 корінців женьшеню, почали експериментувати, — розповідає завідуюча розрахункової науково-виробничої лабораторії лікарських рослин Національного університету біоресурсів і природокористування України О.Г.Жук. — Для запозичення передового досвіду ми часто їздили на Кавказ у Теберду. Там доктор біологічних наук Олексій Степанович Малишев створив найкращу в тодішньому Радянському Союзі плантацію з вирощування женьшеню. До 1990 року в Теберді під його керівництвом було проведено 6 Всесоюзних нарад з досвіду вирощування цієї цінної лікарської рослини.
За короткий час у Боярській лісово-дослідній станції було накопичено багатий досвід роботи вирощування женьшеню, створили маточне господарство на площі двох гектарів, розробили технологію вирощування на науково-селекційній основі в умовах відкритої місцевості та узліссі. Тут виростили високопродуктивний сорт женьшеню Український-2, який занесли в реєстр сортів рослин України. Він адаптований до місцевих умов вирощування пришельця з Далекого Сходу в зонах Полісся та Лісостепу. В порівнянні з далекосхідним "родичем" боярський женьшень стійкий до захворювання різними вірусами, бактеріями та грибковими недугами. У лабораторії розробили метод прискорення стратифікації насіння женьшеню, що дає змогу в оптимальні строки одержувати розсаду однорічного віку. За всіма фармакологічними показниками корінь женьшеню, вирощений на Київщині, вже в трирічному віці за якістю вважається товарним і значно перевищує за всіма показниками привезений з Китаю та Кореї.
За участь у Всеукраїнському конкурсі-виставці "Кращий вітчизняний товар 2006 року" лікарську сировину — сирий і сухий корінь та листя женьшеню відзначено золотою медаллю і дипломом.
На двогектарній площі Боярської лісово-дослідної станції торік зростало 300 тисяч коренів, а нині їх наполовину менше. Керівництво вузу обмежило фінансування та значно скоротило кількісний склад розрахункової науково-виробничої лабораторії лікарських рослин, які займаються безпосередньо вирощуванням женьшеню. Взагалі вуз має намір закрити проведення робіт для одержання "золотого кореня", бо сьогодні цей вид діяльності вважається нерентабельним. Китайці заповнили наш споживацький ринок дешевими низькосортними фармакологічними товарами. У Боярській ЛОС вже накопичилось 345 кілограмів сухого кореня женьшеню високої якості, і ніхто таку цінну лікарську сировину не купує, хоч значно знижено її ціну з 720 гривень до 265 гривень за один кілограм. Парадокс, але керівник лабораторії із своїм невеликим колективом не тільки вирощує цінну лікарську сировину, але й повинен шукати збут та реалізацію кореня женьшеню, який по праву називають "золотим".
