Кабанячий терор

Чи ділитимуться кабани з людьми землею?

Справді, у полюванні на лютого вепра є щось не лише доісторичне, а навіть романтичне й аристократичне. Як тут не згадати королівські облави – з сурмами, хортами та відданою челяддю. Можливо, саме ця романтика спонукає нову українську, часто репану аристократію, обзаводитися приватними угіддями. Проте людям, яким випало жити поряд з такими господарствами, не до романтики, адже у деяких селах, скажімо, Ізюмського району, кабани влаштували справжній терор. Про це, до речі, писала наша газета. Тепер про причини кабанячого нашестя.

СВИНСТВО…

Околиці Ізюма та прилеглих до лісових масивів сіл дикі свині тероризують ось вже кілька років. Колись було як: якщо забреде дикий кабан до Яремівки, Заводів чи Іванівки, то це – велика подія. Тепер навпаки, якщо ти прямуєш сільською дорогою вранці чи надвечір і не зустрів «солодку парочку», тобто ікластого кабана і свиню з виводком, то, вважай, твій день пройшов марно. Свині риють городи, витоптують озимину, обламують качани кукурудзи.

– У звіра така свиняча природа, тому він і риє, – говорить, не відриваючись від керма, керівник СТОВ «Хлібопродукт» Сергій Ліхно, і в його голосі я вловлюю філософські нотки.

Наша дорога лежить якраз між полями «Хлібопродукта» та «Золотої ниви». Для того, щоб побачити свинство на полях обох господарств, не потрібно навіть особливо придивлятися. В одному місці, де кабани переходять поле, в’ється добре утоптана стежка, в іншому – чимала ділянка пшениці без колосків – кабан «зібрав» урожай, не гірше комбайна. Далі серед дозрілих хлібів чорні витоптані копитами латки та глибокі рівчаки, вириті іклами. Це кабани навесні рили озимину. Диво дивне: раніше свині ласували кукурудзяними качанами чи насінням соняха, а тепер дійшло до того, що перепаскуджують ще зелені посіви.

– Ми вели переговори зі страховими компаніями, щоб застрахувати такі поля, але вони навідріз відмовляються, – скаржиться начальник сільгоспуправління Ізюмського району Ольга Петрівна Гадяцька.

Власне, страховиків не важко зрозуміти: кому хочеться відповідати за свиняче неподобство, яке, хочеш-не хочеш, а буде.

ХТО КОГО

Ми їдемо до Іванівки, весь час маневруючи між рівчаками. Проте згодом переднє колесо «Ниви-Шевроле» таки потрапляє у яму, і авто смикає так, що ледве не довелося «поцілувати» лобове скло.

– От бачите, – намагається виїхати з ями Сергій Ліхно, – а якби комбайн, то й тріснула б напіввісь, а техніка коштує два мільйони. Хлопці п’ять днів перед жнивами ходили по полю, заривали лопатами вириті кабанами вирви, а цю, мабуть, пропустили.

Проте ізюмські кабани – це клопіт не лише керівників великих сільгосппідприємств та фермерів, а й простих селян. Інакше у Іванівці про них не говорили б кожного божого дня, тим більше – на храмове свято Івана Предтечі. Скажімо, про те, як забрів кабан до обійстя місцевого церковного старости – нюхнув п’ятаком повітря і мерщій до плити у пошуках їжі. Люди, які були у дворі, кинулися хто куди: той заліз на баню, інший – на дашок кухні. І лише семирічний хлопчик взяв палицю й почав виганяти кабана з двору. Малий же не знав, що схрещені тригранні кабанячі ікла весь час заточуються. Колись директор Чугуєво-бабчанського держлісгоспу-технікуму показував мені, як таким іклом, мов лезом бритви, можна різати папір. А живіт він може розпороти за мить.

Взагалі, страшних і веселих історій в Іванівці вам розкажуть у кожному дворі. Там кабан ледве не довів до інфаркту стару бабусю. Побачивши звіра, вона почала калатати каструлями, відлякуючи ікластого. Але, мабуть, щоб утекти, кабан рушив на стареньку. Пізніше з’ясувалося, що у мисливському господарстві, б’ючи металом об метал, скликають кабанів на сніданок чи вечерю. Отож, коли задзеленчали бабусині каструлі, звір вирішив, що настав час трапези і ледве не повечеряв старенькою.

У Іванівці від кабанів захищаються хто як може. Сусід мого співрозмовника Анатолія Мащенка – чоловік, мабуть, багатий – не встиг купити хату у селі над Дінцем, а вже обніс її бетонним парканом, а виноградник – штахетом. У Анатолія Сергійовича на такий мур грошей не вистачає, тому він захищається по-іншому: пасічникує, вирощує полуниці й смородину. Картоплі садить лише стільки, щоб перезимувати. А кукурудзу чи кавуни – боронь Боже!..

– Як тільки на городі дозрівають кавуни чи дині, так і чекай на село кабанячої навали, – говорить чоловік.

Отож, виходить така філософія життя: кабан риє, тому що не може не рити, а люди садять городи, бо не можуть не садити, хоча почасти це – Сізіфова праця.

ПЕРСОНИ VERY IMPORTANT

В Ізюмському районі про безчинства кабанів, котрі на деяких полях щороку знищують половину урожаю, кричать вже не перший рік. Відтоді, як приватні мисливські господарства та клуби почали набирати сили. Минулого року питання навіть виносилося на районну сесію. Однак, після млявого обговорення, депутати обмежилися переважно рекомендаційними рішеннями. Для людей, не посвячених у проблему, дивною була і ця млявість, і те, що деякі керівники господарств, котрі раніше кричали про свинство на полях, потім заявили, що, мовляв, ніяких претензій до приватних мисливців не мають.

Причини називаються різні. Одна з них, напевне та, що власники мисливських угідь – дуже важливі персони (VIPи), які знають, який ключик підходить до того чи іншого серця, особливо якщо воно запалене мисливською пристрастю.

Факт залишається фактом: більшість приватних мисливських угідь Ізюмського, як і інших районів області, належать відомим людям. У їх рядах бачимо відставних генералів з колишніми зв’язками, політиків, бізнесменів. А це сила, з якою не можна не рахуватися. Якщо додати, що у деяких мисливських господарствах області можна іноді запримітити не лише персон обласного рівня, а й столичних, то це багато про що говорить.

Власне, бути мисливцем сьогодні – це питання престижу, належності до певної касти. Полювання у приватних угіддях влаштовують не лише через нудьгу, задля забави чи погамування древньої пристрасті. Тут зав’язують потрібні зв’язки, обговорюються важливі бізнесові та політичні питання. Ну, а коли можливо, оберігають фауну.

Власне, останнє – шляхетна справа, якщо зважити, що у приватному мисливському товаристві, яке охороняють добре екіпіровані єгері, вже неможливе браконьєрство. Отож поголів’я звірів стрімко відновлюється.

Якби ж вони не знищували посіви та не хрюкали під вікнами сільських хат, то які, скажіть, претензії?

ЩО МОЖУТЬ КОРОЛІ?

У подібній ситуації на законослухняному Заході з кабанами довго не панькаються. Фермер, якому належить поле, може взяти карабін і боротися зі шкідниками адекватним способом. У нас інші закони. Скажімо, якщо ти вб’єш вепра на полі чи у дворі, то матимеш неприємності, адже він вважається державним надбанням. Разом з неприємностями тобі можуть нарахувати величезний штраф, додавши вартість кабана. У сумі набіжить 10-15 тисяч гривень. А це – кримінальна справа. Керівник фермерського господарства «Колос» Микола Денисов, який зізнався мені, що вбив дику свиню посеред поля лопатою, неприємностей уник. Можливо, тому, що застосував нетрадиційне мисливське знаряддя з метою захисту.

Коли фермерам пояснили їхні права, то запал боротьби зі звіром згас. До того вони збиралися розкидати по полях приманками, які усипляють свиней на 12 годин… Тепер знову чоловіки думають, що робити. Порада огороджувати власні поля звучить як знущання, адже потрібно обнести парканами не 10-20 соток, а десятки і навіть сотні гектарів. До речі, у господарстві «Червоний яр» виноградники обгороджені. Але для свиней, які звикли харчуватися за парканами, сітка не перепона.

Дехто каже: потрібно подавати до суду. А на кого? Можливо, на єгера? Але ж його обов’язок – охороняти звірину, з чим він успішно справляється. А берегти чужі посіви чи городи – це не його справа.

Є інший спосіб. Експерти кажуть, що вся біда в тому, що свиней розплодилося понад норму. Сприяють цьому кліматичні зміни, адже відомо, що тепер дикі свині поросяться не раз, а двічі на рік і мають, чим прогодувати виводки, додаючи до лісового раціону врожай, добутий на полях.

Висновок напрошується такий: провести відстріл, привівши поголів’я до норми. Куди дівати м’ясо? Здати, скажімо, у дитячі будинки. Проте навряд чи наважаться на це власники угідь, коли ліцензія на відстріл однієї кабанячої голови коштує кілька тисяч гривень.

Можливо, тому, відвідавши весною «Лісомир» я почув, що там кабаняче поголів’я у нормі.