16/07/2009
0Багатий карпатський ліс нині щедро ділиться своїми плодами і чимось нагадує скатертину-самобранку.
Жителі карпатських сіл від ранку до вечора збирають дари природи. Сіно вже, Богу дякувати, нагромадили, тепер “зірковий” час грибів і ягід.
Липень-серпень рік годує
Жінки та дітлахи вже на світанку йдуть по ягоди. Нині якраз розпал чорниць. Галявини, що на сонячному боці, аж чорніють від стиглих, великих афин (дехто з місцевих ще каже яфин). Їх вже можна збирати не вручну, по одній ягоді (так збирають на початку сезону, коли ще багато зелених), а так званими деркачками чи черпаками – це спеціальні саморобні пристрої-гребінці зі смереки, за допомогою яких з чорничного куща можна одним махом зірвати кілька десятків великих ягід. Година-друга і відерце повне, аж з вершком. А вручну, аби зібрати відро чорниці, треба горбатитися під пекучим сонцем цілий день! Після цього ще день треба відходити – спину нестерпно ломить, ноги ниють… Але в селі часу відлежуватися немає. Щодня, від світанку до сутінків – робота біля хати, на городі, біля худоби… Та й сіна треба було накосити, висушити та нагромадити у копиці. Кілька тижнів з тим сіном мордувалися, бо з погодою, як на зло, не пощастило. А тут ще ягоди-гриби пішли. Тільки й встигай все переробити!
Крім чорничних плантацій, вже достигла лісова малина. Ще де-не-де можна натрапити на поляни пізньої суниці. За кілька тижнів з’явиться ожина. А потім брусниця. Селяни з нетерпінням чекають на липень-серпень. Це найбільш благодатні місяці в році. Самому можна досхочу наїстися вітамінів та наварити-накрутити запасів на довгу зиму. А окрім того, заробити на дарах лісу живі гроші! А де ще заробить селянин-горянин?
Молоко і м’ясо не виплачується
Раніше, розповідають бойки, можна було сякий-такий бізнес зробити на молоці та м’ясі. Багато хто тримав по кілька корів, свиней. Годували, а потім здавали на м’ясо. Колись виплачувалось. Тільки не тепер. Пані Катерина з села Волосянки Сколівського району Львівської області розповідає, що останні роки заготівельники приймали молоко по 90 копійок за літр. Потім за гривню. Але селяни перестали здавати. Кажуть, не виплачується. “Ніж задарма здавати молоко, краще я його пацяті чи теляті віддам, – зітхає Катерина. – Біля тієї корови треба находитися. Лише сіна на одну корову вісім фір заготувати!”. “Чому так багато?”, – дивуюся. Знаю, в інших селах, біля Львова, на одну корову готують максимум три фіри сіна. “А ви не дивуйтеся, – відповідає Катерина. – В інших селах корову бурячком підгодовують, бульбою, грисом. А у нас буряк погано росте. Тож взимку корова тільки сіно їсть. До того ж у нас зими ранні. Біля Львова, знаю, корова, бува, ще в жовтні пасеться. А у нас часом сніг в кінці вересня вже лежить”. А інша моя співрозмовниця пані Оксана каже, що були селяни, які й по гривні готові були молоко віддати, але самі заготівельники відмовляються приїжджати, бо, кажуть, не мають у місті збуту того молока.
Невигідно селянам і м’ясо здавати. Кілограм живої ваги яловичини заготівельники-здирники приймають по 7-8 гривень. Це, по суті, за безцінь. Селянину, аби купити корову, треба викласти п’ять тисяч гривень. А продати на м’ясо може лише за дві тисячі. Вигідніше здати теля (беруть по 11 гривень за кілограм живої ваги), ніж вигодовувати на продаж корову чи бичка. Ось така несправедлива арифметика! Єдине, на чому реально можна заробити – це якраз лісові ягоди та білі гриби.
Гроші платять, «не відходячи від каси»
Афини гуртівники беруть нині по вісім гривень за кілограм (це приблизно півтора літри). Це теж здирайлівка. Торік брали спочатку по десять гривень, потім по 12, 16, а під кінець сезону навіть по 18 грн. Запитую пані Оксану, чому нині так дешево? Каже, що це стартова ціна, мовляв, якщо селяни не будуть здавати за такі гроші, то ціну піднімуть. Але селяни поспішають здавати. “Треба заробляти,” – каже пані Оксана. Найбільший ентузіазм проявляють дітлахи. Йдуть зранку у ліс (донька пані Оксани виходить з хати о четвертій годині ранку!) і вже до години десятої ранку має 22 літри! Дарма, що пальці чорні й нескоро відмиються. Головне, гроші платять, “не відходячи від каси”. А отже, на чесно зароблені важкою дитячою працею гривні малеча може собі купити те, на що батьки ніколи б не дали грошей. Та й нема у селах тих грошей. Пані Катерина каже, що буває таке, що в хаті жодної гривні немає, тож доводиться їсти лише те, що самі виростили та запаслися. А діти ж хочуть і чупа-чупси, і чіпси, і цукерки… А тим, що старші за віком, треба прибарахлитися-причепуритися, купити новий мобільник чи плеєр. Ось на дарах природи і зароблять… Найбільш працьовиті можуть вдень на ягодах і 150 гривень заробити! А ще похід на ягоди – це можливість “сачканути” від каторжної сільської праці. Дітей у селі не шкодують і не балують. З малих літ вони знають, що на кусень хліба треба заробити. Семирічній дочці пані Катерини Олі кажу: “Коли до Львова приїдеш? Я тебе на гойдалки поведу, в “Макдональдс”. А вона дивиться на мене сором’язливим поглядом та й відповідає: “А хто буде скотарити?”. Скотарити – це пасти худобу. В селах це прямі обов’язки дітлахів. Особливо влітку, на канікулах. Олі, звичайно, хочеться до Львова на гойдалки, але дитина розуміє, що її обов’язки за неї ніхто не “поділає”: мама має що робити, на ній уся господарка – корова, свині, кури… Тато – цілими днями сіно косить, потім громадить, а як гриби з’являться – піде по білі…
За чорну працю – білий гриб
Білі гриби – це другий хліб горян. І в прямому, і у переносному значенні. Збирають і їдять лише білі. Інших не визнають. Коли грибний сезон розпочинається – усі йдуть по своїх грибних місцях. У чоловіка пані Катерини – Василя – навіть є своя “чарівна паличка”, яку вже кілька років береже. На зиму ховає, а коли йде по гриби – обов’язково дістає. Каже, вона йому допомагає гриби збирати… У сезон за день місцеві грибники збирають по двісті-триста білих красенів. Житель сусіднього з Волосянкою села – Ялинкувате на ім’я Іван вважається своєрідним чемпіоном зі збирання білих. За раз може знайти кілька міхів! Але, на відміну від інших, Іван ходить далеко в ліс, аж на Закарпаття. Свої грибні місця нікому не показує. Але найцікавіше, що сам він грибів принципово не їсть. Має такий забобон – якщо гриби їсти, то потім вони від тебе ховатимуться. Мої співрозмовники теж гриби їдять нечасто. Але не тому, що мають забобони, а тому, що не хочуть, аби грибна мачанка їм приїлася… Зазвичай, білі гриби сушать і продають вже сушеними. Кажуть, сушені йдуть дорожче. Особливо взимку, під Новий рік. Тоді кілограм сушених білих шляпок можна продати чи то туристам, чи в ресторан за 800 гривень. Ніжки – вдвічі дешевші. Зараз трилітровий слоїк білих сушених грибів на трасі біля Сколе продають за 250 грн. Проте нині вигідніше все-таки продати свіжі гриби. Але туристам, а не заготівельникам. Гуртовики кілограм білих беруть за вісім гривень. А на трасі за невеликий кошик, де є від сили вісім красенів, просять 55 гривень. Туристи охоче купують. Бо самі таких ніколи не знайдуть.
Фото автора
Сколівський район
На фото: На трасі поблизу Сколе ціни на дари лісу зашкалюють: півлітрова банка суниць коштує 30 грн., літр чорниць віддають за 15 грн.
