10/07/2009
0Сьогодні застереження відомого французького письменника Екзюпері — ми відповідаємо за тих, кого приручили — звучить як одна із заповідей Творця. Кожен із цивілізованих мешканців Землі має свято її дотримуватися. Хоча людина й створила численні наукові інститути, заповідники, парки для відновлення тваринного світу, та розробка стратегій щодо сповільнення темпів зникнення численних видів тварин, на жаль, залишається проблемою. Над цією бідою працює чимало фахівців. Ми мали щастя порозумітися зі своїми однодумцями, які відгукнулися на наше прохання. А полягало воно ось у чому. У Національний природний парк «Сколівські бескиди» в 60-х роках XX ст. завезли зубрів із Біловезької пущі. Вони тут чудово акліматизувалися, адже ці ліси — їх стародавня батьківщина. Про це свідчать нинішні назви населених пунктів, що існують з XVII—XVIII ст., наприклад, село Зубриця. Однак за останні роки на цій території помітно зменшилася популяція зубрів. Причиною стала як сувора зима 1989 року, коли через великі снігові замети з гори Парашки не змогло спуститися ціле стадо зубрів (тоді загинуло 18 тварин), так і хвороби. Ще одним лихом стало всезростаюче браконьєрство. Період перебудови і зміна влади аж ніяк не сприяли відновленню популяції. Відтак з 45 тварин залишилося тільки 7. Ми багато думали, як відновити стадо. Один із шляхів — купівля, однак за вітчизняними розцінками вартість однієї тварини становила майже 24 тисяч гривень. Хоча за кордоном (у Швейцарії, Швеції та Німеччині) один зубр коштував від 500 до 600 євро. З огляду на це за сприяння наших польських колег ми зв’язалися з голландським Фондом великих рослиноїдних ссавців, який фінансує проекти, спрямовані на відновлення популяцій тварин на території Євразії, а також з громадською організацією «Товариство друзів зубрів» у Польщі. Вони допомогли нам коштами та в 2006 році навіть збудували вольєр площею три гектари для тимчасового утримання тварин. В Україні на той час не було досвіду завезення диких тварин. На кожному етапі реалізації цього проекту виникали нові бюрократичні перепони. Оскільки зубрів передавали нам безкоштовно, цьому живому вантажеві треба було надати статус гуманітарної допомоги, аби не сплачувати державі чимале мито. А для цього потрібно було отримати дозвіл спеціальної комісії Кабінету Міністрів. Найбільші проблеми виникли з ветеринарними службами, оскільки, згідно з одним із наказів Держкомветмедицини ввезенню тварин в Україну має передувати попередній огляд місць їхньої локалізації за кордоном. Враховуючи те, що тварин ввозять лише за наявності спеціальних сертифікатів, погоджених з українськими ветеринарами, цю бюрократичну нісенітницю важко прокоментувати. Виходить, що німці дарують нам тварин, а ми приїжджаємо та починаємо перевіряти наявність належних умов їхнього утримання… До того ж на поїздку потрібні були чималі кошти, яких, як розумієте, у нас не було. На початку 2009 pоку Національним природним парком «Сколівські бескиди» було прийняте рішення щодо призупнення цього проекту… Але сталося так, що в березні на Львівщині перебував Президент України Віктор Ющенко. Лісівники докладно доповіли йому про нашу парадоксальну ситуацію. Буквально за два дні ми отримали дозвіл від нашої ветеринарної служби на ввезення зубрів без візиту ветеринарів до Німеччини.
Як правило, тварин завозять наприкінці осені або на початку весни з огляду на те, що тварини погано переносять спеку. Але реалізація нашого проекту настільки затяглася, що ми привезли зубрів у червні. Це три самки та три самці з Парку диких тварин у місті Гера (Німеччина). Вони чудово себе почувають. Це підтвердили фахівці Інституту зоології НАН України, які приїжджали обстежувати тварин. У вольєрі зубри мешкатимуть до листопада, потім їх випустять на волю в гори, щоб вони поєдналися з тим стадом, що вже є.
Розмірковуючи над тим, з якими складнощами протягом 2005—2009 років нам вдалося реалізувати цей проект, я побачила чи не головну перепону на цьому шляху — наше українське агресивне ставлення до тих справ, з яких ніхто нічого не одержує, ні в грошовому еквіваленті, ні в почестях. Ми це робили для загального добра, для своєї держави, а натомість наштовхувалися на численні бюрократичні перепони. Зубр — вершина трофічної піраміди Карпат. Він нікого не боїться, рахуватися з ним мусить кожен звір у горах. І це притому, що зубр не є хижаком, на жодного звіра не кидається, бо харчується тільки рослинною їжею. За це Творець зробив його у карпатському лісі найсильнішим і найбільшим — вага його сягає тонни. Але життя цієї тварини повністю перекреслює філософію нашого ненаситного людського апетиту. Бо «тварина розумна» чомусь без користі для власної кишені найчастіше навіть пальцем не поворухне. Як на мене, зубр є символом того, якою сильною і захищеною може стати кожна людина, коли не буде «пити кров» собі подібних.
