06/07/2009
0Популяція звірів зростає. Про це неодноразово доводилося чути у різних куточках Волинської області. Збільшилося поголів’я парнокопитних – лосів, косуль, оленів, диких свиней. Є вдосталь зайців, лисиць і навіть вовки з’являються там, де вже давно про них забули. Особливо ж розгосподарювалися бобри. Завезені на Волинське Полісся у 60-х, ці маленькі мандрівники освоїли ледь не всі водні об’єкти. Їх хатки і загатки можна побачити на берегах річок і озер, на ставках і болітцях. Особливо ж вподобали працелюбні звірки меліоративні канали. Ці вправні лісоруби валять ліс, прокладають тунелі під дорогами. На фоні їх бурхливої діяльності майже непомітні видра, ондатра, нутрія, борсук, тхір, кріт, хом’ячок. Білка й зовсім стала ручна, її можна побачити в садках, сквериках і парках. Таке стало можливим завдяки природоохоронним заходам. У цьому вкотре переконався, побувавши у ДП «Маневицьке ЛГ». Тут, у лісовій глибинці, на теренах Карасинського лісництва шість років тому побудували два вольєри площею 2,5 і 6 гектарів. Місцина, де збудували вольєри, – тиха, давно облюбована звіром. До найближчих сіл Карасин, Лишнівка, Нові Червища – від дванадцяти до п’ятнадцяти кілометрів.
Ми добиралися до вольєрів лісовими путівцями. Був кінець червня. Перед цим майже тиждень дощило. Три командирських уази, пірнали, здавалось, у бездонні калюжі, дивом вискакували по другий бік, молотячи колесами розгрузлу піщугу. Поліськими дорогами їхати для екстрималів одне задоволення. Першою автівкою керував Зіновій Колісник – молодий й заповзятливий директор ДП «Маневицьке ЛГ», нашою – головний лісничий Володимир Радіон. Замикав «кортеж» заступник директора по мисливству Микола Корець.
Аж ось і пункт нашого призначення. Двометрова жердяна загорожа… За нею очікують на довгождану волю три свиноматки і десятеро поросят. Все товариство миттю входить в азарт – розчохлено телекамери і фотоапарати… За трохи ми проводжали смугастих поросят і їх щетинистих рох-мамуль, які досить спокійно дибцяли вздовж загорожі. Єгері кажуть, що народжені і вигодувані тут звірі, ніколи в неволю не повертаються.
Що їх чекає у майбутньому? Браконьєрський чи й узаконений мисливський шріт, дядьківські вила, коли залізуть у їх городи, чи щаслива старість, мандри болітцями і лісами, спогади-рохкання про оцю незвичну зустріч? Цього з точністю ніхто не може передбачити. Вельми багато викликів чекає на диких звірів. Щонайперше, браконьєри! Для них не існує ні правил, ні законів, ні пори року чи доби. З ними дуже непросто боротися. Але лісова охорона, єгері, навіть майстри лісу прийняли виклик. Микола Корець розповів, що торік було складено 19 протоколів, відкрито три кримінальні справи, вилучено 7 одиниць зброї. За кожного вбитого кабана належить сплатити 10 тис. грн, за оленя – 15 тис., лося – 20. Але, як не парадоксально, дуже важко буває довести факт браконьєрства. Як приклад наводить випадок, що трапився цієї зими. Лісова охорона почула постріл і за три хвилини була на місці пригоди, знайшла забитого кабана, кров, сліди… Люди, котрих затримали, відбулися переляком. Вони заладили на слідстві, буцімто самі знайшли кабана вже забитим. Їм повірили, лісоохорнцям – ні.
Іншого разу у лісі помітили «ліву» «Ниву». І все було як у детективному серіалі. На вимогу зупинитися, водій лиш піддав газу. Пошкодивши уаз лісової охорони, зник у нічній темряві.
На черговому кілометрі погоні у втікачів не витримали нерви – із вікна автівки полетіла спочатку одна, а потім й друга рушниця. Добре, що обійшлося без стрілянини. Чужинців затримали, тут вже на виклик з’явилися правоохоронці і все закінчилося, здавалося б, як і належить – у відділку міліції. Лиш о 4 ранку, склавши протоколи, давши всі необхідні свідчення лісова варта роз’їхалася по домівках. Було це у березні. А через якийсь час – як грім з ясного неба: ніякого браконьєрства не було, сталася дорожньо-транспортна пригода, з місця якої лісівники втекли…
– Працювати, коли любиш свою роботу, неважко! – відповів Микола Корець. – Важко, коли у вольєрах доглядаєш звірів, якогось дня випускаєш їх на волю і згодом знаходиш котрогось із них із простріленими грудьми.
Та як би не складалася доля випущених на волю звірів у кожному окремому випадку, їх чисельність невпинно зростає. Зараз у цих лісах мешкає близько шістдесяти диких свиней (за три останні роки тільки з вольєрів їх випустили сорок шість), до сорока лосів, шість оленів.
Чому так важливо мати вольєри? З Чорнобильської зони сюди заходять вовчі зграї. Дорослий звір для них – проблемна здобич, а ось дрібноту вибирають до копитця. Тому й намагаються лісівники вловити момент, щоб після гону, випустивши самців на волю, полегшити життя свиноматкам. Їх підгодовують кукурудзою і рапсом, бува, дістається делікатес – голови від оселедців, які лісове господарство зумисне для свиней закуповує у Луцьку. Через три місяці, три неділі і три дні самки приводять у світ від чотирьох до дванадцяти крихітних поросят. Народжують свиноматки самі, напередодні відлучаються від гурту, роблять кубла і ще тиждень, опоросившись, не покидають насидженого місця. Аж коли новонароджені «кувіки» й «рохкуни» окріпнуть, наберуться сил, навчаться бігати, мати веде їх до загального гурту.
У час, коли свиноматка має дати приплід, і в кілька найближчих місяців, потрібна особлива пильність людини, щоб вберегти її потомство від хижаків. На вовків влаштовують полювання. Буває, піднімають по тривозі усіх мисливців району. Цієї зими вбито п’ять хижаків – цілу зграю знищено. Але вовки не перевелися, з’являються в найнепередбачуваніших місцях. Це швидкий, витривалий і розумний звір, без перепочинку може долати сотні кілометрів, робити виснажливі кількаденні переходи, а потім надовго залягати у недоступних хащах, вичікуючи на здобич і сприятливу мить.
Є у диких звірів ще один ворог – хвороби. Лісівники і з цим лихом навчилися боротися. Час від часу вишуковують по лісі послід, здають у лабораторію. При виявлені хворих особин, викликають ветеринара-контрактника. Лікують диких звірів, як і свійських – уколами, пігулками, мазями, склянкою горілки в горлянку…
А ще існує й така проблема. Тепер і в людей життя звіряче, що вже говорити про диких свиней, косуль, лосів, оленів, бобрів… Вони рятуються, як можуть. Раніше могли підживитися на колгоспних полях. Тепер колгоспів нема, тож звір іде в поблизькі до лісу городи, їсть гичку, стебла, шукає коренеплоди. Тут вже доводиться вислуховувати нарікання з боку селян. Доводиться лісівникам і це питання залагоджувати по мірі можливого.
Хоч бувають і винятки із правил. Про один такий випадок розповів Володимир Радіон. Неподалік Городищ жив Степан Мацюк. Тримав, як і прийнято в селі, льоху. Двері хліва лишав привідкритими – куди може подітись ця поросиха? І справді, бува вийде, пройдеться подвір’ям і вернеться у хлівець. Аж якось пригледів її сікач. А тут у кабанихи почався гін і сікач, влучивши момент, став женихатися. З місяць прожив у хліві. Задля продовження їх роману господар ладен був вже й власну поросну льоху випустити з ним до лісу або ж залишити сікача в господарці.
– Ти б, старий, вже б визначався, де тобі жити! Хіба не бач, як твоя любка нервує!.. – якось зайшов до хлівця. – Давай так, або переходиш до нас, або забираєш її з собою…
Рохкнув сікач, подивився докірливо на чоловіка і за якийсь день помандрував до лісу – вибрав волю. А свиня лишилася у хлівчику, невдовзі опоросилася. Веприки вдалися у сікача. Всі чорно-рябі, норовисті характером, але в ліс їх не тягнуло. Щоправда, й сала з них, скільки не годував, не було. Одне м’ясо…
Для чого лісівникам таке дороге та й затратне мисливське господарство? Для нащадків. Щоб деревостани були схожі на справжній ліс. Це звична європейська практика, норма цивілізованого суспільства. Живеш сам, дай жити іншим. Ліс – не тільки легені, що дихають, це й одвічна домівка братів наших менших.
У ДП „Маневицьке ЛГ” про них є кому піклуватися. Щонайперше, це директор Зіновій Колісник, головний лісничий Володимир Радіон, заступник директора по мисливству Микола Корець, єгері Олександр Пащук і Олег Ковардюк.
– Зараз дбаємо про корми на зиму, – кажуть єгері. – Віники з лози і осини полюбляють лосі, кропива – найсмачніший харч для диких кабанів і косуль. Маємо заготовити ще й по тоні сіна.
Єгерям відомі всі потайні стежки лісових мешканців. Цієї весни у місцях, де полюбляє пастися звірина, вони висіяли овес і кукурудзу. Кожен зорав по десять соток. Допомагають їм їх коники Орлик і Буян. Ця домашня тварина для дикого звіра вважається за далекого родича, що знайшов спільну мову з людиною. Єгері зауважили, звір ніколи не втікає від них, коли їдуть підводою, може підійти до самого воза. Зараз природоохоронці лагодять годівниці – їх тут п’ятнадцять, стільки ж є солонців.
Загалом же, за цим стоїть нова світова політика, яку впроваджує Лісова Опікунська Рада. ДП „Маневицьке ЛГ” першим на Волині цього року отримало сертифікат, який засвідчує високий рівень розвитку цього лісового господарства. Одним із головних його напрямків залишається збереження біорізноманіття, створення лісів для збереження видів флори і фауни, занесених до Європейського Червоного списку, Червоної книги МСОП, Червоної книги України, Бернської, Боннської та Рамсарської конвенцій.
