11/06/2009
0Шановні українські лісоводи!
До вас звертаються громадські організації та науковці, що приєднались до громадської кампанії на захист українських степів. Більшість учасників Кампанії за освітою є ботаніками, зоологами, фахівцями із заповідної справи, журналістами тощо. Значна частина їх працює в галузі охорони біологічного різноманіття. Звертаємось ми саме до лісоводів, оскільки найбільша загроза українським степам в наші дні походить, на жаль, саме від лісової галузі.
Як фахівці природоохоронної галузі, ми хочемо донести своє бачення проблеми до Вас – працівників лісової галузі, знайти розуміння і підтримку у справі, що загрожує фаховій гідності всіх нас, і від якої може постраждати імідж України, як Європейської держави
Після виходу Указу Президента України від 04.11.09 №995/2008 „Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень”, він видався нам, як охоронцям природи, дуже позитивною ініціативою. Адже дійсно, частка лісів в Україні, як і їх якість, – недостатня ні з огляду на біотичні показники, ні з огляду на ємність їхніх ресурсів. Проте, цим Указом, місцевим держадміністраціям доручається визначити деградовані, малопродуктивні та техногенні забруднені землі, які доцільно засадити лісами, а також забезпечити додаткове виділення в установленому порядку площ із земель запасу для заліснення. На превеликий жаль, такий підхід є не фаховим і, прямо кажучи, загрозливим для природи степового регіону. Вже зараз ми бачимо на практиці, що вибір ділянок для їх подальшого заліснення в багатьох регіонах здійснюється за критерієм найменшого спротиву, а не з огляду на фахову оцінку і навіть законодавчі обмеження. Згідно із наказом Державного комітету лісового господарства від 29.12.08 №371 „Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України", що є прямою реакцією на зазначений Указ Президента, для кожної з областей визначений оптимальний показник лісистості. Але заявлені «науково обґрунтовані показники лісистості» не враховують природну зональність України, зокрема існування степової зони, а також наявність дійсно придатних для лісорозведення і ще не заліснених земель. Із показників, затверджених Наказом, частка заліснених територій має зрости особливо для «степових» областей, де за нинішніх кліматичних умов у природному стані можливе існування лише байрачних лісів. Також ми вважаємо, що техногенно забруднені, деградовані і інші неблагополучні землі не є оптимальними для лісорозведення, а ініціативи заліснення краще спрямувати на відновлення лісових насаджень у лісовій та лісостеповій зонах, а також відновлення знищених лісосмуг. Все це, разом із вказівкою виділяти під заліснення також і землі запасу, заявлена ще в Указі Президента, дає зрозуміти, що підхід до заліснення свідомо зводиться до суто формального – «якомога швидше знайти в області названу кількість земель для заліснення». Здавалось би природоохоронний, Указ виявляється безвідповідальною «галочкою» для звітів про показники лісистості.
Переважну більшість земель запасу (особливо це стосується степового регіону), складають балки, кургани, та схили вздовж річок та ставків, що являють собою фрагменти степових біотопів. Степовий регіон – найбільш розорана частина України, має дуже невелику частку територій, які зберігають залишки степових природних комплексів і є останніми місцями збереження генофонду всього степового біологічного різноманіття. Ця мізерна частка території України є останнім притулком для десятків видів рідкісних, ендемічних та реліктових видів тварин і рослин, які охороняються не тільки вітчизняним природоохоронним законодавством, але й міжнародним. Саме ці об’єкти повинні стати основою екологічної мережі регіону. Натомість саме ці території стають полігоном для заліснення, що веде до прямого нищення всіх зникаючих степових видів. Це порушує вимоги Закону Україну (ЗУ) “Про Червону книгу України” (ст. 11). Багато видів охороняються також Конвенцією «Про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі» (Бернська конвенція), яка прямо забороняє нищення їхніх місць існування (ст. 4). Крім того національний стандарт з лісової сертифікації передбачає зупинку робіт з лісорозведення та лісозаготівлі при виявлені на ділянці видів, що особливо охороняються національним чи міжнародним законодавством.
Відповідно до норм Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та вимог Закону України «Про Червону книгу України», наявність принаймні одного «червонокнижного» виду на ділянці достатня для оголошення її об’єктом природно-заповідного фонду (далі – ПЗФ). Аналогічно, основним, законодавчо врегульованим методом охорони зникаючих видів є заповідання територій, на яких вони зустрічаються. Зазначимо, що вирішення питань відведення ділянок без проведення фахової оцінки їхньої природної цінності та наявності на них видів, що знаходяться під охороною, не є достатнім і адекватним. На жаль, при передачі ділянок під заліснення розглядається лише придатність чи непридатність їх як орних земель, проте ці ділянки зовсім не розглядаються з точки зору потреб збереження рідкісних видів.
Наразі чинним є Указ Президента України від 23.05.2005 №838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку заповідної справи в Україні», згідно з яким, розширення мережі ПЗФ є одним з найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики. Розширення мережі ПЗФ є невідкладною і актуальною задачею, адже нинішні показники заповідності України (4,9 % від загальної площі країни) дуже віддалені від європейських показників (10-15 %). Розширення мережі природно-заповідних територій степового регіону України, де відсутні великі за площею природні масиви, можлива лише за рахунок залишків степових біотопів.
Проблема степового лісорозведення давно є дискусійною темою як серед лісників, так і серед біологів і охоронців природи. Всі залишки природних ландшафтів степової зони України є або степами (на схилах, крейдяних та гранітних відслоненнях, в балках), плавнями, або байрачними лісами. В більшості випадків, створення нових лісових насаджень в степовій зоні виправдовують необхідністю боротьби з ерозією. Проте ми дуже сумніваємось у обґрунтованості цього. Адже найбільш активно від ерозії (як водної, так і вітрової) страждають деградовані виснажені орні землі та території, де землеробство ведеться з порушенням агропромислових технологій. Для відновлення деградованих сільськогосподарських земель ст. 171-172 Земельного Кодексу України передбачена процедура консервації деградованих земель. Відповідно до Порядку консервації земель, що затверджений Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 175 від 17.10.2002 р. (п. 2), однією з форм консервації деградованих земель є їх заліснення. Надання земельних ділянок за інших обставин класифікується як нецільове використання земель сільськогосподарського призначення.
Степові ділянки за цільовим призначенням, як правило, є пасовищами і сінокосами. І, як правило, вони не є деградованими, чудово виконують свої функції. Ст. 37 Закону України «Про охорону земель» забороняє розорювання сіножатей і пасовищ. Проте нерідко відбувається підміна понять і, з причини того, що на крутосхилах неможливе орне землеробство, ці пасовища називають деградованими агрономічними угіддями. В той самий час, степові схили і балки, як правило, не переживають жодної ерозії, бо ще кількадесят років тому в усіх них були проведені протиерозійні заходи (у формі створення захисних лісосмуг та обваловки), які відмінно працюють і дотепер.
Разом з тим, не таємниця, що південно-східній частині України наразі загрожує опустелювання, що тягне за собою деградацію значних площ сільськогосподарських угідь та втрату їх для економіки України. На превеликий жаль, причиною опустелювання є не лише зміна кліматичних умов, а і несвідома діяльність людини. Внаслідок неправильної агротехнічної практики на багатьох полях після збирання зернових хлібороби випалюють стерню. Спалювання стерні на полях нерідко стає причиною вигоряння прилеглих до агрономічних угідь лісосмуг. Зникнення лісосмуг, які на даному етапі вже значною мірою втрачені, призводить до вітрової ерозії, вивітрювання, пилових буранів та опустелювання родючих земель. Більше того, починаючи з 2008 року в Україні з’явилась тенденція до самовільного спалювання лісосмуг. Люди свідомо підпалюють захисні лісосмуги, лісопосадки та навіть ділянки лісу, після чого пошкоджені вогнем насадження вирубують на дрова або продаж. Подекуди на трасах навіть виникли пункти стихійного продажу горілої деревини. На даному етапі таким чином знищено десятки тисяч кілометрів вітрозахисних лісосмуг. Цей процес має бути зупинений. Зробити це можна лише шляхом запровадження невідкладних заходів з відновлення мережі лісосмуг, що, на відміну від заліснення степів буде дійсно необхідним і екологічно-сприятливим заходом.
Варто підмітити і те, що заліснення планується на землях, які найбільш легко отримати шляхом застосування адміністративного ресурсу – забруднені землі, спрацьовані кар’єри, деградовані угіддя і землі запасу – тобто ті, які не мають активних користувачів. І якщо передача під створення лісових насаджень спрацьованих кар’єрів не зашкодить нікому, то аналогічні дії із природними степовими ділянками (нині – землями запасу) призведуть до нищення унікальної природи залишків українського степу. Також ці дії будуть прямо порушувати українське і міжнародне законодавство. І, як наслідок, від них страждає не тільки імідж лісової галузі, а й міжнародний імідж України.
І нарешті – неефективність лісорозведення на пісках, крейдяних виходах і сухих степових схилах вам самим відома у значно більшій мірі, ніж нам. Існує безліч прикладів того, наскільки неефективним є заліснення степових ділянок та пісків. До XV ст. до н.е. південь і схід України дійсно був зайнятий широколистяними лісами. Та тепер кліматичні умови зовсім інші і ця зона зайнята сухими степами. Деякі землі, виділені для створення лісових насаджень ще десятки років тому, досі не вдається засадити лісами через непридатні для цього кліматичні умови. Кошти на заліснення знову і знову марно виділяються щороку. В час економічної та фінансової кризи в Україні, така діяльність є неприпустимим та економічно необґрунтованим кроком.
Проте, в жодній з названих вище проблем ми не знаходимо розуміння з боку керівництва Державного комітету лісового господарства України і навіть окремих лісогосподарських підприємств. Це стосується і недоцільності та протизаконності заліснення природних степових ділянок і питань розвитку мережі природно-заповідного фонду. Відмітимо також, що Державний комітет лісового господарства та його територіальні підрозділи вкрай неохоче, а в деяких випадках (наприклад у випадку Національного природного парку «Кінбурнська коса» /робоча назва «Білобережжя Святослава»/), взагалі відмовляються погоджувати створення нових заповідних об’єктів. Кількома роками раніше керівництво Державного комітету лісового господарства навіть офіційно назвало серед негативних тенденцій розвитку лісового господарства країни і «високий відсоток заповідності лісів», що є небаченою раніше некваліфікованістю, дезорієнтацією в державних пріоритетах і ганьбою галузі.
Також особливо резонансною стала справа щодо заліснення території степового заказника «Заплава річки Чингул» та інших цілинних степових ділянок у Токмацькому районі Запорізької області. Після трирічного протистояння, відведення 1000 га земель Приморському лісовому господарству скасоване. На черзі – покарання порушників, що навіть без оформлення права користування земельними ділянками, з очевидним порушенням ст. 252 Кримінального Кодексу України розорали унікальні місця зростання занесених до Червоної книги України рослин. У телефонній розмові, керівництво підприємства погрожувало одному з авторів цього листа судом; пояснювало, що розорювання заповідного степового схилу це – охорона природи (!!!);про місцевих активістів природоохоронного руху висловлювалось в грубих висловах. Проте, як нам добре відомо, в перший рік після розорювання частини заказника, Токмацьке лісництво висадило на ній не ліс, а кавуни! У нашому розпорядженні є і фотографія вагончика «Державна лісова охорона», що охороняє посаджений баштан. Цей випадок є унікальним у своєму роді.
Ми вважаємо, що ініціатива Державного комітету лісового господарства України щодо створення нових лісопосадок на півдні і сході України (це не відновлення втрачених лісосмуг!) навряд чи є фаховою. Ми хотіли б почути думку самих лісоводів щодо цієї проблеми.
Ми переконані, що більшість лісоводів є свідомими громадянами України, професіоналами своєї справи, з якими варто шукати діалогу і від яких варто очікувати розуміння.
Закликаємо Вас до співпраці, готові вислухати пропозиції і головне – сподіваємось на розуміння. Просимо Вас висловити Ваше бачення цієї проблеми. Ваші відповіді ми готові оприлюднити на сайті Кампанії або навпаки – не оприлюднювати, якщо це для Вас важливо.
Відповіді просимо надсилати на адресу Кампанії: save.ukr.step@gmail.com
Сайт Кампанії: www.pryroda.in.ua/step
Для контаків: Василюк Олексій, Національний екологічний центр України
8097-1000-473, vasyliuk@gmail.com.
