ОЗЕРНІ «КИТАЙЦІ» ЛОВЛЯТЬНЕ ЛИШЕ РИБУ, А Й… ЧУДОВИСЬК

ЛАСКАВО ПРОСИМО НА ВОДОЙМУ СТРАХУ!
«Якщо ви були у Москві, Києві чи Санкт-Петербурзі і не зустріли там силенця – значить, ви не були
у Москві, Києві і Санкт-Петербурзі». Така приказка побутує у згоранській окрузі на підтвердження того, що мешканці села Сильне у пошуках заробітків можуть добиратися і на край землі. Недарма ж їх прозивають ще й «китайцями». Як і жителі Піднебесної, силенці прославилися своєю працездатністю і високою народжуваністю. А ще тим, що це чи не єдине село в Україні, біля котрого – аж шість озер. І одне з них оповите такими легендами, які на ніч розказувати не бажано… Проте кілька років тому в озері Лісному і справді виловили чудовисько.

ЛАСКАВО ПРОСИМО НА ВОДОЙМУ СТРАХУ!
Відшукати у селі Сильне (котре, як і назва озера Лісне, вимовляється з наголосом на другому складі) людину, яка б на власні очі бачила виловленого «озерного чорта», виявилося несподівано легко. Вже у другій хаті мешкає завідуючий місцевим клубом, знаний мисливець і рибалка Олександр Дмитрович Сиротюк. Його мати, тітка Христина, охоче розказує: ще її покійний уже чоловік був у бригаді рибалок, котрим у невід й попалося чудовисько. Діялося те у кінці сімдесятих років минулого століття.
– Рибалки і раніше часто скаржилися на «щось», що їм неводи рве. Але які тоді були неводи?.. Ручної роботи, лляні, а не такі міцні, як нинішні китайські… Я був ще зовсім малий, але пам’ятаю, як батько прибіг додому і розказував, що чоловіки у Лісному бачили невідомого звіра, – пригадує і Олександр. – Інші називали його «чортом», бо мав начебто… людську голову і такі лапи, що нагадували людську долоню. Довго потім селом ходили легенди про нечисту силу!
Навколо Сильного аж шість озер: Велике Згоранське, Оріхове (у котрому на дні і досі спочиває затонулий під час навчань радянський БТР), Хмільник, яке у сезон стає найулюбленішою водоймою місцевої дітвори, Бабинець (далеко у лісі, вже заростає очеретом) й унікальне озеро Мошне. І лихої, як кажуть, пам’яті Лісне… Усі ці озера – карстового походження й з’єднані між собою річками. Проте погану славу має лише Лісне. І в нашій розмові з Сиротюками раз по раз зринали імена людей, які саме у ньому знайшли свою смерть. З особливою гіркотою тітка Христина все згадувала якусь Наташу, котра потонула разом зі своїм хлопцем. Одна жінка по селу розказувала, що коли напередодні їхньої загибелі пасла понад Лісним корову, то чула з озера… звуки музики й регіт. Так, мовляв, завжди буває напередодні чиєїсь у ньому смерті… Мовляв озеро (або та сила, що у ньому водиться) кожні п’ять років вимагає собі нову жертву…
Олександр же настроєний більш реалістично. Велику і справді кількість утоплеників на Лісному пояснив би специфікою озера. На його дні є природний рів, який називають «бухтою». Туди ніколи не рекомендували запливати. В озері чимало вирів, а вода на дні холодна: людина, розігрівшись на сонці, пірнає – і стає жертвою корчів… Не такий, каже, страшний чорт, як його малюють!
– От шкода, помер уже дід Тарас Барило. Він жив у сусідньому селі Гуменці, що поблизу Лісного, я його прозивав «вічним дідом». Скільки себе пам’ятаю, він завжди мав таку розкішну білу бороду!..
– Був, як у нас кажуть, шептуном. Якщо худоба захворіє, гад (гадюка тобто, – авт.) вкусить – знав, як змовити. А в однієї нашої жінки на руках такі гулі видуло! Пішла до Барила, він пошептав – до вечора рука чиста стала, – додає тітка Харитина.
Саме цей «вічний дід» успішно користався переляком людей у своїх інтересах. Ходили чутки, що вночі по Лісному нечиста сила вогні палить. А то дід Тарас випливав на човні, розкидав по воді солому – і підпалював… Мало якого рибалку тоді можна було сюди заманити!
Якщо батько Олександра Сиротюка на власні очі бачив «звіра», який порвав йому невід, то самому Олександру довелося переконатися, що диму без вогню таки не буває. Років п’ять тому на Лісному чи то полювали на качок, чи ловили рибу заїжджі молодці. Тоді ж вполювали і чудовисько, яке виявилося начебто… величезною і старезною видрою. Її просто застрелили: чи то з пістолета, чи то з рушниці з оптикою. Втім на дні озера аквалангісти знаходили цілі звалища панцирів великих раків. А саме раки, мовляв, і є «лакомою стравою» для річкової видри. Олександр на власні очі бачив шкуру чудовиська, яка мала розміри 1 метр 80 сантиметрів (звичайно вполовину менше). У видри, каже, кінцівки з перетинками, що і могло переляканим дядькам видатися людськими руками. У Лісному, та й інших навколишніх озерах, не раз виловлювали дуже старезних щук, які так поросли мохом, були заплутані у водоростях, що теж видавалися монстрами. Навіть дід Тарас Барило оповідав про них зі страхом… Опісля Сиротюк презентував один зі своїх фотознімків, на якому він тримає чималеньку щуку. Згоранський сільський голова Сергій Левчук розказує, що у їхніх озерах ловилися ще й не такі «монстри»! Сам бачив щуку, яка не вміщувалася у великій балії, бо ж мала розміри… 2 метри 10 сантиметрів!
– Довго було мені цікаво, що то таке – фарширована щука, – ділиться Сиротюк. – На одному з весіль і спробував. Та то ж звичайні рибні котлети, який тут смак? От коли мама щупачка перекладе цибулею і морквою, запече у банячку в печі, він так втушиться, що й кісток не стане… То, я розумію, страва! Але щука вагою більше 10 кілограмів уже не смачна. Може тому велику рибу у нас і не ловили? От тільки куди вона, скажіть, з озер і дівається? Скільки літ може жити така істота, що уже стає схожою на чудовисько?..
Куди поділися рибалки чи мисливці з впольованим у Лісному монстром, Олександр начебто не знає. Все ж здалося, що місцеві люди щось у цьому плані не договорюють… Видру з озера прибрали, але Лісне привітнішим не стало. Чи то посприяли тому безлюдна дорога через ліс і такий же безлюдний берег, та навіть картина села, яке видніється на протилежному боці озера, не додає оптимізму. Якийсь моторошний настрій біля Лісного все ж присутній. А може ми просто були під впливом місцевих страшилок?.. Територія навколо Лісного справді не нагадує традиційну поліську природу. Якісь незрозумілі пагорби… Проте місцина і страхітлива, і мальовнича водночас. І глибина – якихось 4 метри. Біля берега у воді проглядається пісок. Неподалік лісівники поставили хатку. Отож сільський голова запрошує сюди приїжджати у грибний сезон. Поставите, мовляв, над озером палатку, харчі купите у селян, бо ж люди тут не скупі…
Та щось не хочеться. Якусь таємницю озеро все ж має. Місцеві тітки, які грілися на сонечку на лавочці під хатами у центрі села, розказали, що тільки біля Лісного чомусь не водяться гади. А за кілька кілометрів звідси ними аж кишить. Та й мої записи, зроблені з приводу чудовиська, кілька разів потім таємниче дівалися зі столу (це при моїй педантичності!)… І потім так само відшукувалися у найнесподіваніших місцях.

ПАРАЛЕЛЬНИЙ СВІТ
Кілька років тому історії про сильненського «монстра» добралися до столиці. І один з українських телеканалів навіть зняв у селі на цю тему сюжет у передачу «Паралельний світ». Щоправда, у цих краях він тягне дуже погано, і Олександр Сиротюк каже: так «сніжило», що себе упізнати не міг. Тому яка версія подій у телевізійників, у селі не дізналися. Шкода, що Сильне у навколишнього світу асоціюється лише з чудовиськами. Адже навіть у сусідніх селах його називають унікальним, і зовсім не через вірогідність в озері «монстра» чи інші подібні страшилки.
У Згоранську сільську раду входить чотири села. Власне Згорани, Заозерне, Гупали і Сильне. Та лише мешканців останнього здавна прозвали «китайцями» за безмірну працездатність. Сергій Левчук, теперішній сільський голова, каже, що місцевий колгосп тільки на них і тримався, бо силенцям «завжди було мало роботи». Людей із цього села возили в інші косити, гребти, полоти, копати… Якщо були у колгоспі дві будівельні бригади, то лише із силенців. Сергій Петрович і сам переконався у приказці, з якої починається цей матеріал: про всюдисущість мешканців Сильного. Був у Москві проїздом, та проте зустрів у Білокам’яній земляків, які добиралися на заробітки у Тамбов, і, жартує, може сказати, що у тодішній столиці таки бував (адже силенця там бачив!) Якими були ті заробітки, скромно розказує Олександр Сиротюк: ледь скінчивши школу, вже відправився у Тамбов і на будові за сезон мав тисячу повноцінних радянських рублів… Найпоганіший, як жартують, силенець мав на ощадній книжці 15 тисяч рублів, а дехто мав і по 100 тисяч… Скільки грошви у селі попропадало, коли розпався Союз! Та доки інші села занепадають… Ось у Гупалах за останні шість років звели лише одну хату, а 22 стоять пустками, і місцеві медики прорахували, що при такій тенденції села не стане років через двадцять… То Сильне – живе і процвітає. Села однієї сільради – а наче справді паралельний світ. Тут завжди була у моді народжуваність. Мати у сім’ї менше п’яти дітей вважалося… непристойним. Нині, коли нема колгоспу і молодь почала виїжджати, силенці заробляють бодай тим, чим Бог послав. За місяць грибного сезону заробляють стільки, що, як висловився сільський голова, «ми з вами і за рік не заробимо, хоча щодня на роботу ходимо».
Унікальність місцевих мешканців проявляється і в тому, що вони бережуть озерні запаси риби. І хоча вже не ловлять риби просто кошиками, а раків – сачком, проте і їм, і сусідам її вистачає. Займатися браконьєрством швидше підуть на Велике Згоранське, а ось згоранці половити рибу вудочкою вже ідуть у Сильне, бо тут вона є. У місцевих водоймах зберігся навіть натуральний червоний озерний карась. Проте якось так склалося, що місцеві унікальні водойми не стали місцем масового паломництва відпочиваючих. Тисячі їх у сезон проїжджають мимо, поспішаючи на знамениті Світязь і Пісочне, які від того по-людськи вже стогнуть. Звісно, що не розвинута, як кажуть, туристична інфраструктура. Але бажаючих «облагородити» береги Оріхового чи того ж Лісного таки вистачає. Проте згоранський сільський голова радіє, що місцеві водойми не у приватних руках, а ще – у руках природи.
– Торік на свято Купала у нас на Великому Згоранському було понад п’ять тисяч відпочиваючих. Тільки торгових точок – понад десяток. Ми вивезли три вантажівки сміття і заявили, що більше районних свят такого масштабу приймати у себе не будемо. Та і без свят спеціальна бригада влітку за тиждень вивозить від Великого Згоранського кілька вантажівок відходів.
…Кришталева прозора вода Лісного навіть біля берега ще холодна. Серед дня не сиділи рибалки, не купався ще молодняк в Оріховому, котре живиться з прадавнього болота і вода у ньому, розказують, м’якша, ніж світязька. А найбільше гліцерину, переконують місцеві, не в озері Пісочному, а у їхньому Малому Згоранському… Далеченько було добиратися на Мошне, про які розказують свої легенди. На жаль цілющі властивості води цих озер мало кому відомі. Дуже захоплювався ними і досліджував їх журналіст з Любомля Ярослав Міщенко, та його вже нема на цьому світі. Винахідливі ж силенці, у яких і коні найкращі на всю округу, бо господар раніше помиє коня, ніж умиється сам, знаходять нові способи виживання. Розводять свиней… Поросята із Сильного розходяться, як свіжа озерна риба. Вони невибагливі, добре скрізь приживаються, усе підряд їдять. У сусідніх селах цих свиней із Сильного прозивають… «китайцями».

Фото Ніни ЛІЩУК.

Наталія МАЛІМОН, Любомльський район.

Матеріали цього сайту доступні лише членам ГО “Відкритий ліс” або відвідувачам, які зробили благодійний внесок.

Благодійний внесок в розмірі 100 грн. відкриває доступ до всіх матеріалів сайту строком на 1 місяць. Розмір благодійної допомоги не лімітований.

Реквізити для надання благодійної допомоги:
ЄДРПОУ 42561431
р/р UA103052990000026005040109839 в АТ КБ «Приватбанк»,
МФО 321842

Призначення платежу:
Благодійна допомога.
+ ОБОВ`ЯЗКОВО ВКАЗУЙТЕ ВАШУ ЕЛЕКТРОННУ АДРЕСУ 

Після отримання коштів, на вказану вами електронну адресу прийде лист з інструкціями, як користуватись сайтом. Перевіряйте папку “Спам”, іноді туди можуть потрапляти наші листи.