04/06/2009
0В умовах кризи досить важко піднімати господарку, особливо ту, що залишилася від колишнього господаря. Починати з нуля чи продовжувати політику попередника – справа не з легких. Тим більше тоді, коли за твоєю спиною стіна. Стіна із лісових насаджень, із доглядом за якими не можна зволікати. А ще – люди, які так само, як і природа, хочуть бути захищеними.
Уже три місяці молодий та енергійний Олександр Кватирко обіймає посаду директора державного підприємства «Володимир-Волинське лісомисливське господарство». Хоча у спадок йому дісталися суцільні борги, упевнений – ситуація зміниться на краще.
У його родині немає лісівників, а чоловік вирішив розпочати династію і обрав саме цей нелегкий шлях. Знає: його маленька донечка Настуся, котрій зараз два місяці, любитиме ліс так, як любить його він. Починав Олександр Михайлович у Маневицькому лісгоспі (Вовчецьке лісництво) помічником, далі став районним мисливствознавцем. Три роки пропрацював лісничим Новочервищанського лісництва. Потому – головний лісничий Маневицького держлісгоспу. І вже три місяці – як керівник підприємства. У 2003 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут, лісогосподарський факультет. У 2007-му – економічний.
– Основне – дисципліна у виконанні розпоряджень, – каже чоловік. – Відповідальність мають відчувати всі: від майстра до директора. Працювати треба віддано або ж іти геть. Сьогодні у нас працює понад 200 людей. Наше лісомисливське господарство складається з шести лісництв і розташовується на території трьох адмінрайонів: Іваничівський, Локачинський, Володимир-Волинський. Площа – 32 тисячі 700 гектарів. На кожного працівника лісової охорони припадає біля тисячі гектарів. На відміну від маневицької сторони, маємо дуже сильно розкиданий ліс. Територія від одного лісгоспу до іншого може сягати понад 100 кілометрів. Тому й трудитися тут трохи складніше.
Нестабільний ринок збуту, цінова політика не дає можливості швидко впоратися з боргами. Щоправда, керівник стверджує – працювати є з ким, тільки треба дещо відкоригувати, вказати правильний напрямок, чітко поставити вимоги…
Кілька директорів із Волині, у тому числі й Олександр Кватирко, побували на виставці “Деревообробка-2009” у Львові. Приїхали з новими ідеями.
– Треба купити верстата для більш глибокої переробки дерева, – каже Олександр Михайлович. – На кругляк ціна впала, збуту немає, маємо шукати інші шляхи і підходи. У нас дуже гарні сушки. Треба їх залучати. Придбати верстат, яким можна було б робити дошку для підлоги, блок-хаус, вагонку. Адже будівництво було, є і буде. Тим більше дерев’яне, яке з кожним роком стає популярнішим. В Австрії будівництво з використанням дерева зросло на 75 відсотків. Та й в Україні таке житло вважається елітним. Треба шукати нові ринки збуту, оновити автопарк, докупити техніку, на повну потужність використовувати обладнання, збільшити обсяги переробки.
На масивах Володимир-Волинського державного підприємства створили Ішівське мисливське господарство, яке займає три лісництва: Устилуг, Ішів, Стенжаричі. Більшість угідь віддано в оренду. Звісно, у кожного щодо цього своя думка, проте Олександр Михайлович стверджує, що території – в порядку, за звіром доглядають: охороняють, годують, проводять біотехнічні заходи… У вольєрах, що залишилися від лісгоспу, збираються розводити диких кабанів. Та й браконьєри більше бояться.
– Порівнюючи з Маневиччиною, тут не так добре поставлена робота, проте угіддя – кращі: переважно листяні ліси, заболочені лісництва, – каже Олександр Кватирко. – Та й прикордонна зона – звір мігрує. Планують у лісомисливському господарстві побудувати нові дорогі, глиняні ґрунти ж бо дають про себе знати. А нормальні шляхи і техніку бережуть, і пальне економлять, та й зручно, що там казати. От тільки б хоч трохи підтримки від держави дочекатися, адже сьогодні така справа коштує чималі кошти.
– Та й рекреаційні пункти треба оновити, ще добудувати, адже це обличчя лісівників, – посміхається директор.
