Крім унікальних колекцій рослин, цей парк має чимало таємниць
Коли будете у Сторожинці, не знехтуйте нагодою відвідати дендропарк лісового коледжу. Повірте, не пошкодуєте хай би якої пори року відбулася ваша екскурсія. Один із найстаріших не тільки в Україні, а й у цілій Європі, цей дендропарк має величезну – під тисячу видів – колекцію рослин з усієї планети. Зважаючи на його велику площу – 17,5 гектара, аби все оглянути, походити доведеться чимало. Тому заздалегідь подбайте про ноги і зручне взуття. Зрештою, хтозна, з ким іще, крім зелених красенів, вам випаде зустрітися на тихих затінених алеях.
Літня резиденція посеред лісу
– Ідея створення дендропарку належить землевласникові XIX століття Міхаелю Оренштайну, – каже мій екскурсовод, викладач екології й озеленення Сторожинецького лісового коледжу Тетяна Крилюк. – Великий любитель природи, він хотів бодай улітку вдосталь насолодитися нею. Тому на землях біля Сторожинця розпочав будівництво нового маєтку. Місце вибрав до ладу: на пагорбі серед густого лісу. Постійно Міхаель Оренштайн мешкав у Бухаресті, тож резиденція у Сторожинці була потрібна йому лише для відпочинку. З цією метою довкола будинку та інших будівель на площі майже у два гектари пан розбив власний дендропарк. Його основу склали двохсотлітні дуби та інші дерева, зумисне залишені під час корчування лісу. Решту з 48 різновидів дерев і чагарників, якими у перші десятиліття його існування було представлено дендропарк, пан Міхаель садив власноруч і звозив звідусіль. Таким чином у парку з’явилися екзоти, загадку яких учені не розгадали до сьогодні.
Бук, аналогів якому на Буковині немає
Неподалік старовинного двоповерхового будинку, який тепер є одним із корпусів коледжу, розкішною кроною виділяється величний могутній бук. І що дивного, скажете, особливо на названій на його честь Буковині? Річ у тім, що бук дендропарку має унікальне листя. Воно радше нагадує вузьке й гостре на кінці листя верби: з цієї причини таку форму бука називають розсіченолистою. Буки ці вельми унікальні. У Європі, наприклад, подібних екземплярів є лише три, один із яких – у Сторожинці. Ще одна особливість розсіченолистого бука – неможливість його розмноження. Насіння горішків бука (зовні воно таке ж, як у звичайного) не має зародка, а хоч би скільки разів відсаджували гілочку дерева, з неї завжди виростав бук із традиційною для цієї породи формою листя. Проблему розмноження унікального бука не змогли вирішити вчені різних наукових інституцій, відтак релікт ще більш ретельно оберігають. У всьому решта його властивості аналогічні звичайним букам, які з давніх-давен служать людям. На дощечках із бука колись навчали письма і здійснювали різні записи. Тому у більшості германських і слов’янських мов слово „бук” звучить подібно. Наші слова „буква”, „буквар”, німецьке „бухе”, англійське „буук” споріднені й означають „книга”.
Одна з найбільш корисних властивостей дерева – унікальна здатність очищувати повітря. За рік один бук здатен знешкодити викиди у повітря 70 автомобілів!
У Китаї ягоди лимоннику правили за гроші
Неподалік екзотичного бука з боку від центральної липової алеї, власноруч насадженої паном Міхаелем із привезених із Відня саджанців, ваблять око інші релікти. Зокрема, пишний кущ лимоннику китайського. Конкурент женшеню він, на думку багатьох цілителів, є навіть більш помічним. Особливо цінні ягоди лимоннику, які тонізують, додають сили аж так, що людина днями може обходитися без їжі й води, будучи при цьому енергійною і цілком здоровою. З огляду на ці дивовижні властивості, у Древньому Китаї ягодами лимоннику збирали навіть данину імператорові.
Майже навпроти лимоннику росте ще один далекосхідний мешканець – бархат амурський або коркове дерево. Високий, подібний до ясена, він має пружну кору, з якої роблять корок для шампанського, вина та інших потреб. Але не тільки корком славиться рослина. Мед з квітів амуру не кристалізується й через 23 роки зберігання і особливо цінний для лікування туберкульозу.
Від алеї дружби – до алеї закоханих
Навіть за найбільшого бажання детально розповісти в одному матеріалі про всю колекцію рослин дендропарку не вдасться. Одних алей тут з десяток. Особливо раджу відвідати дві – алею дружби та алею закоханих. Першу назвали так через те, що всі гості коледжу садили тут щось своє. Отож на алеї росте, зокрема, привезена із Казахстану, Тарасова верба. Коли Кобзар їхав на заслання, то взяв із собою вербову гілочку. У далекій землі вона прижилася, а могутнє дерево, що виросло з неї, живе досі. Його гілочка, своєю чергою, дала життя вербі у Сторожинці.
Романтичніші, ніж верба берези дали назву іншій алеї – її нарекли на честь кохання і гуляти тут неабияке задоволення. Простуючи далі, можна оглянути одну з найбагатших в Україні колекцію кизилів, чимало різновидів сосен, каштанів, рододендронів, барбарисів та інших дерев і чагарників із різних континентів – всього не перелічиш. З багатьма із них пов’язано цікаві легенди. Наприклад, у індіанців племені сіу є повір’я, присвячене гамамелісу віргінському – дивовижному кущу з подібним до ліщини листям, котрий зацвітає лишень узимку. Коли білий сніг укриває рівнини від Скелястих гір до повноводної Міссурі і все на землі й на воді завмирає, тоді прокидаються душі загиблих воїнів. Вони оживають у квітах чарівних золотистих рослин, і сніг тане від їхнього теплого подиху…
Крім легендарних рослин, є у дендропарку два штучних озера, альпінарій, рокарій, ботанічний майданчик, теплиці. Все це створено руками викладачів і студентів коледжу, для яких дендропарк є справжньою природною лабораторією, базою для заготівлі насіння деревних і чагарникових порід та об’єктом для практичного навчання.
Спокій господаря охороняє сич
Однак полігоном для навчань майбутніх лісівників зі всієї України парк став у повоєнний час. Доти, після загибелі Міхаеля Оренштайна під час Першої світової, маєтком володів його брат Йозеф, який працював капельмейстером у Лейпцизькій опері. Він ревно дбав про родове гніздо, та позаяк був бездітним, залишити його не мав кому. Дилему вирішила доля. Після приєднання Північної Буковини до Радянської України Оренштайн мусив емігрувати до Румунії. У його ж маєтку спочатку містився штаб Червоної армії, згодом – фашистського командування, доки після закінчення Великої Вітчизняної на території колишнього панського помістя заснували Сторожинецький лісовий технікум.
Буремні роки не минули марно. У двоповерховій будівлі, з горішньої башти котрої видно весь Сторожинець та довколишні села, крім стін, підлоги, сходів та гарних вітражів у залі прийомів, де збиралось на бали місцеве панство, сліда не залишилося. Ген-ген угорі збоку будівлі, де навпроти, мабуть, колись бив фонтан, вцілів лишень герб Оренштайнів. Кажуть, тому, що його оберігає привид засновника та його вірний слуга – велетенський сич. Останнього викладачі й студенти коледжу час від часу бачать удень на шпилі башти старого корпусу. Привид – навпаки – з’являється уночі й зле бешкетує.
– І це дивно, – каже мій гід пані Тетяна. – З архівних даних дізналася, що пан Міхаель був людиною негоноровою і доброю: з усіма приязно вітався, допомагав злиденним і не шкодував грошей для потреб громади міста.
Колючками хуліганів не спинити
Хтозна, можливо доброго пана злостять сучасні вандали.
Незважаючи на те, що дендропарк Сторожинця має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, люди не гребують тут випасати худобу, топтати й викопувати червонокнижні рослини, дбайливо висаджені студентами й викладачами, ба, інколи тут навіть смажать шашлики. Недарма лавиці у парку рідкість: відпочити на них можна лише перед головним корпусом. Розміщені на інших ділянках вони просто-напросто зникали, або, у кращому разі, хулігани їх закидають у найвіддаленіші куточки.
Гамір від автівок, кавалькади яких щонеділі заїжджають до парку у пору весіль, мабуть, став однією з причин хвороб і загибелі косуль, вольєр котрих був в акурат біля найширшої алеї. Якщо людське недбальство не зупинити, плоди копіткої праці з акліматизації, розведення та збереження для нащадків звезених із усього світу дерев, кущів і квітів ризикують згинути намарне. Зробити це в змозі лише громада Сторожинця, бо гілля й колючки рослин бешкетникам не перешкода.