Старий Замок № 23-24 (335-336) четвер, 29 березня

Не встигли горяни Закарпаття залікувати рани після найбільшого в 20-му ст. паводка восени 1998 р., матеріальні збитки якого становили понад 500 млн. грн. і жертвами якого стало 17 осіб, як 4-15 березня цього року знову повторилася екологічна катастрофа. Вона охопила майже всю рівнинну, найбільш густо заселену частину Закарпаття з найбільш родючими землями. За попередніми даними зруйновано 1240 будинків, підтоплено 32699, пошкоджено 28 залізничних і 14 ділянок автошляхів. Зруйновано 3 і пошкоджено 5 великих мостів. На жаль, були також людські жертви. Загальні збитки народному господарству значні, вони підраховуються. Але як оцінити великі моральні збитки серед населення та збитки в життєвому середовищі краю?
Екологічна катастрофа охопила і прикордонну територію Угорщини та частково Румунії і набула таким чином міждержавного значення.

Відзначимо, що Карпати розташовані в зоні вологого клімату, у високогір’ї випадає 1600-1800 мм опадів. У природі шляхом еволюції виробилась певна екологічна рівновага і обумовленість. Значна кількість опадів за наявності теплого клімату сприяла формуванню високопродуктивних лісів, які в свою чергу виконують водозахисну функцію у басейнах гірських рік. Тому паводки раніше траплялися зрідка. За період 1700-1940 рр. було зафіксовано в Карпатах 12 таких випадків (1 на 20 р.). Поступове скорочення лісистості стало причиною частіших паводкових процесів. Протягом 1941-2001 рр. в Карпатах вони повторювались кожні 4 роки. Водночас зростала руйнівна сила паводків. Катастрофічні паводки супроводжуються іншими небезпечними силовими процесами – зсувами грунтів, селевими потоками, карстовими явищами (осідання грунту на вапнякових породах). Порівняння частоти паводків змушує задуматись, які причини та які заходи потрібні, щоби їх попередити.

Багаторічні екологічні дослідження свідчать про те, що характер і масштаби прояву паводків зумовлені комплексом взаємодіючих природних та антропогенних причин.

Які ж важливіші природні причини? Це, передусім, несприятлива гідрометеорологічна ситуація (кількість опадів понад норму, їх тривалість, інтенсивність та площа випадання, раптове танення снігового покрову в ранньовесняний або пізньоосінній періоди, фізичний стан грунту під час танення снігу – поверхня снігу замерзла або ні, характер і густота гідромережі). На жаль, гідрометеорологічна ситуація в Закарпатті не завжди сприятлива. У високогір’ї, де беруть початок річки, випадає 1600-1800 мм опадів на рік. На полонинах товщина снігу буває 1-2 метри. Ранньою весною та пізньою осінню при надходженні із півдня або заходу теплих повітряних течій, періодично відбувається раптове танення снігових мас. Якщо грунт замерзлий, то за великої кількості опадів відбуваються тало-снігові паводки. Саме такий паводок мав місце у березні цього року, коли за 3 дні випало 157 мм опадів і запаси атмосферних вод в області досягли 2 млрд. куб. м.

Паводкові процеси залежать також від характеру поверхні водозборів, крутизни схилів, розчленованості рельєфу, потужності грунту, в якому залягають кореневі системи дерев, глибини залягання та характеру материнських порід.
Головну водозахисну роль на гірських схилах виконують стиглі ліси. На лісогідрологічному стаціонарі у Сваляві дослідженнями вчених Карпатської дослідної станції встановлено, що стиглі бучини потенційно здатні затримувати на своїх могутніх кронах 25 відсотків кількості опадів, а під їх намет потрапляє 75 відсотків вологи, яка далі просочується у рихлі лісові грунти і живить гірські річки. Водозахисна функція вічнозелених лісів ще вища. Смерекові деревостани затримують 37 відсотків опадів, а під їх намет проникає 63 відсотки. Якщо збільшити лісистість у певному басейні на 1 відсоток, то середній стік води через грунт збільшиться на 9-11 мм. Проте слід пам’ятати, що ліси мають потенційну межу регулювання стоку (максимальна добова кількість опадів до 100-175 мм).

На жаль, ця важлива водозахисна роль гірських лісів у минулому не враховувалась ані при їх рубках, ані при відновленні. Тому причиною паводків є також антропогенний, тобто господарський вплив. Наведемо кілька фактів. Протягом 1947-1957 рр. у Карпатах було заготовлено переважно шляхом суцільних рубок 73 млн. куб. м деревини, внаслідок чого оголено 20 відсотків покритої лісом площі. Лісосіки були заліснені, але водозахисна роль молодих насаджень незначна.

Зараз площа лісового фонду Закарпаття становить 694 тис. га, з якої покрито лісом 648 тис. га, а не зайнято лісом 46 тис. га. Площа державних лісів дорівнює 492 тис. га, а лісів колективних сільськогосподарських підприємств – 136 тис. га. Решта – це ліси заповідні та відомчі.

Внаслідок нераціонального випасу худоби на полонинах Рівна, Боржава, Красна та ін. верхня межа лісів знизилась на 150-200 відсотків. Відзначимо, що приполонинні ліси виконують особливо важливу водозахисну функцію при таненні снігових мас. В доагрокультурний період лісистість на Закарпатті становила біля 90 відсотків, а зараз лише 51. Вченими встановлено, що найбільш сприятливим гідрологічним режимом відзначаються водозабори з лісистістю понад 60-70 відсотків, а нижче 35 відсотків – це вже критична межа. Отже, у гірських районах потрібно збільшити лісистість хоча б на 10-15 відсотків. Цього можна досягти за рахунок заліснення неужитків та вторинних чагарникових заростей, площа яких становить в області понад 80 тис. га.
В останні роки в Закарпатті різко знизилась дисципліна охорони гірських лісів, зокрема колишніх колгоспних, які займають близько 25 відсотків усього лісового фонду. Масово спостерігаються самовільні рубки. За кордон вивозяться цінні породи дерев – черешні, дуба, явора, в’яза, горіха та ін.

Як забезпечити охорону лісів та недопустити самовільні рубки? В житті населення гірських сіл, зокрема, у віддалених від залізниць, склалася критична ситуація щодо забезпечення паливом, передусім, у зимовий період. Тому доцільно розробити план газифікації гірських сіл, що сприятиме також збереженню лісів від самовільних рубок.

Як бачимо, антропогенні зміни, тобто зміни з нераціональним господарюванням у лісовому та сільському господарствах, також у значній мірі зумовили порушення водозахисної ролі лісів та сприяли частішому прояву паводкових процесів.
Який прогноз щодо паводків на майбутнє? На жаль, він не дуже втішний. Протягом останнього сторіччя на 10 відсотків збільшилась у атмосфері кількість вуглекислого газу, і в результаті так званого “парникового ефекту” зараз спостерігається глобальне потепління клімату. За даними угорських екологів, в околицях міста Ніредьгаза, розташованого поруч із Закарпаттям, середньорічна температура за останні 50 р. зросла на 0,5оС. Така тенденція є і в нашій області. Про це свідчить хоча б той факт, що зараз у гірських районах вирощують виноград, горіх та інші теплолюбиві рослини.

За прогнозом німецьких екологів протягом найближчих 50 р. можливе потепління у приземних шарах атмосфери на майже 1,5оС. Потенційні наслідки цього явища невтішні. Можливе підвищення температури у зимовий період, зростання опадів, поява бур, уранів, літніх засух, зміщення природно-ландшафтних зон. Внаслідок м’яких зим і теплих літніх періодів можлива інвазія різних шкідників.

Слід відзначити також, що наша область розташована на навітряному, теплому, південно-західному макросхилі Карпат, де випадає на 10-15 відсотків більше опадів, ніж на північно-східному. В Закарпатті переважають букові ліси, під якими проходить танення снігу швидше, ніж під вічнозеленими хвойними. Біля 80 тис. га займають безлісі полонини, де танення снігу навесні проходить швидко. Гідромережа у Закарпатті густіша, ніж у Прикарпатті. В області є 9426 річок і потоків, довжиною 19793 км. Притисянська низовина розташована на 200-250 м нижче, ніж рівнинні ландшафти у Прикарпатті, і тому вона більш небезпечна щодо паводків. Область розташована в сейсмічній зоні, в якій періодично бувають малі землетруси, що можуть бути причиною схилових процесів і пластичних зсувів грунтів. Від Перечина до Ділового проходить гряда вапняків, де потенційно можливі небезпечні карстові явища.

У зв’язку з такою специфічною ситуацією Закарпаття протипаводкові заходи повинні бути різнобічними. Водозбірний басейн гірських річок – це складна екогідрологічна система. У верхів’ї басейну розташована територіально найбільш волога гірська зона акумуляції водних ресурсів. Саме тут збираються найбільші запаси води, що є основною причиною паводків, які проявляються у нижній рівнинній частині екогідрологічної системи.

Зважаючи на екологічний стан басейнів гірських річок, їх лісистість та наявну водну мережу, ми обгрунтували комплексну систему протипаводкових заходів, яка об’єднує 6 підсистем. Зупинимось на їх завданнях.

Підсистема гідротехнічних заходів. Полягає у спорудженні спеціальних протипаводкових водосховищ у верхній частині басейнів річок. Відзначимо, що раніше для сплаву лісу такі споруди (клавзури, гаті) були побудовані у басейні Білої Тиси (село Луги), Чорної Тиси (в селах Лазишина, Чорна Тиса, Апшинець, Довжана), у верхів’ї Тереблі (на річках Чорна, Песся, Дубелянка, Озерянка). Ці гірські водосховища виконували важливу протипаводкову функцію. На жаль, у повоєнний період вони прийшли в занепад. На думку спеціалістів-гідрологів, згадані клавзури доцільно відтворити. Водосховища на гірських річках матимуть і певне рекреаційне значення. У нижній частині водозбірних басейнів потрібно приділити належну увагу зміцненню старих та побудові нових протипаводкових дамб.

Підсистема лісогосподарських заходів. Полягає у веденні лісового господарства у басейнах гірських річок за принципом “постійного лісу”. На полонинах Рівна, Боржава, Красна, Квасівський Менчул та ін. слід підняти знижену раніше межу лісу. У небезпечних щодо паводків водозбірних басейнах Чорної і Білої Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави слід збільшити лісистість до 60-65 відсотків. При експлуатації лісів потрібно застосувати поступові рубки та обмежити суцільні. Останні можна проводити лише у смерекових лісах на малоплощинних ділянках розміром 0,5-1 га.

Підсистема природоохоронних заходів. Ці заходи повинні бути спрямовані на поліпшення водо- та грунтозахисної ролі лісів. З цією метою пропонується організувати у верхів’ях гірських річок спеціальні високоплощинні “водозахисні заказники”, які не вилучаються із земельного фонду землекористувачів. Але останні повинні використовувати природні ресурси таким чином, щоби не порушувати захисні функції гірських екосистем.

Підсистема сільськогосподарських заходів. Основні протипаводкові заходи слід спрямувати на підвищення грунто- і водозахисної ролі післялісових лук та пасовищ. Еродовані ділянки необхідно залісити або залужити. Потрібно заборонити вирубку чагарників для розширення площі орних земель. Прируслову 50-метрову зону недоцільно використовувати для просапних культур.
Підсистема організаційних заходів. У даний період гірські річки і потоки не мають єдиного господаря, який відповідав би за їх охорону та регулювання. Оскільки ці водні артерії розташовані на землях Держлісфонду, доцільно створити при Обласному управлінні лісового господарства спеціальний підрозділ екології гірських рік і потоків. Потрібно також збільшити кількість метеорологічних станцій та налагодити систему екологічного контролю щодо сигналізації паводково-небезпечного стану в області та за кордоном.

Еколого-освітня підсистема. Лісове, сільське та водне господарства в Карпатах мають свою гірську специфіку, яка не завжди враховується спеціалістами при використанні природних ресурсів. Потрібно приділити належну увагу підвищенню рівня екологічних знань щодо раціонального використання та відновлення природних ресурсів, багатофункціональної ролі лісів, збереження екологічного балансу.

Як бачимо, проблему паводків у Закарпатті слід вирішувати у різних напрямках, оскільки вона охоплює різні аспекти екологічного, економічного та соціального характеру. У басейні Тиси паводки періодично бувають у прикордонних зонах України, Словаччини, Угорщини, Румунії. Тому потрібна тісна співпраця екологів і спеціалістів згаданих країн щодо їх попередження.
У рамках Національної Академії Наук України потрібно обгрунтувати комплексну програму охорони природи і сталого еколого-економічного розвитку та забезпечити її відповідними фінансовими ресурсами. Краще використати мільйонні ресурси для профілактики паводків, ніж для ліквідації їх наслідків. Адже мова йде про збереження життєвого середовища не лише для сучасного населення, але й для наступних поколінь.