13/05/2009
0Понад сорок років життя віддав лісовій галузі заслужений працівник сільського господарства України, депутат Любомльської районної ради, директор дочірнього комунального спеціалізованого лісогосподарства «Любомльліс» Микола Повшук. 8 травня він відзначив своє 60-річчя.
Достойний онук шанованих дідів
Мосир, де народився Микола Повшук, як острівець серед океану лісів. З усіх сторін село обступила зелена стіна. Не випадково Миколин батько і обидва діди працювали лісничими. Ще й досі в Мосирі розповідають цікаві історії, пов’язані з його дідами. Один з них міг до смерті налякати лісокрада так, що останньому соромно було й на люди показуватися. Інший мав безліч друзів і завжди знав, де ховають свою здобич браконьєри. Навіть, якщо колоди були притоплені у річечці Неретві і рясно притрушені зверху снігом, обов’язково віднайде. Ліс годував усіх Миколиних пращурів, та й сам він рано прилучився до праці. Пригадує, як дитиною саджав з мамою лісові культури, як потім серпом обжинав зарослі рясними бур’янами деревця. Після дев’ятого класу на сімейній раді вирішили: Микола вступить до Шацького лісного технікуму.
У ті роки директором технікуму був талановитий лісівник і педагог Валентин Сулько. Не випадково сьогодні цей навчальний заклад носить його ім’я. Незважаючи на зовнішню суворість, Валентин Васильович любив і поважав своїх вихованців, намагався допомогти розкрити їм свої таланти. Так Микола Повшук у технікумі став кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики. Не раз захищав спортивну честь України на різних змаганнях сільської молоді, насамперед у бігу на 3, 5 і 10 тисяч метрів. Значок кандидата в майстри згодом мало не відіграв у долі молодого волинянина визначальну роль. Проводжаючи сина в армію, мама дала наказ: «Миколо, будь разом з братом, синку, гляди його». Служити обидва Повшуки потрапили в місто Борислав, що на Львівщині. Миколі ж одразу запропонували перевестися в спортклуб армії у Львів. Зваблива пропозиція, але ж мамі пообіцяв не покидати брата. Поставив перед керівництвом спортклубу умову: «Переведусь, але лише з братом». Вони йому у відповідь: «Синок, там же перших секретарів обкому діти займаються. А ти ще хочеш брата. Йди, у тебе ж такі природні дані!». Можливо, і став би відомим спортсменом, та відмовився переводитись у Львів, бо дав матері слово.
— Миколу Олександровича знаю з 1978 року, — розповідає заступник голови Любомльської райдержадміністрації Володимир Склянчук. — Я тоді працював головою Ладинської сільської ради, він — лісничим у Мосирі. Ми відразу з ним стали співпрацювати. Лісничий у наших місцях — фігура помітна: роботою людей забезпечує, дрова виписує. Тим більше, що там у ті часи був великий деревопереробний цех. Напевно, саме тому згодом Миколу Повшука призначили головним інженером Любомльського держлісгоспу. Вдруге ми зустрілись вже тут, у Любомлі. Мене призначили на посаду представника президента в районі, він уже працював директором міжгосподарського лісгоспу. Обійнявши 1987 року цю посаду, навів порядок у колишніх колгоспних лісах, збудував кілька нових лісництв, налагодив виробництво, і, головне, попри всі труднощі, досі тримає колектив на плаву. Люди вчасно отримують зарплату, забезпечені роботою. Це вмілий керівник і прекрасна людина. А скільки за ці роки він населенню виділив дров, а скільком допоміг будматеріалами. Ми щиро вдячні Миколі Олександровичу за те, що пішов назустріч місцевій громаді і взяв під свою опіку Згорянське і Мале Згорянське озера, утримує там за рахунок підприємства рятувальну службу.
— Працювати головним інженером держлісгоспу було нелегко, — пригадує Микола Олександрович. — У ті роки підприємство виготовляло майже тридцять видів товарів народного споживання: прищіпки, віники, граблі, держаки до лопат.. З останніми було особливо багато мороки. Одного разу за невиконання плану по держаках мало не отримав догану. А тут ще й рекламація на них прийшла. Це при тім, що виготовляли ми їх дуже ретельно, полірували майже до блиску. Їдемо разом з представником обласного управління лісового господарства в Кременчук залагоджувати справу. Там на знаменитому на весь Радянський Союз автозаводі виготовляли як ширвжиток лопати і в комплекті з нашими держаками відправляли за кордон. З’ясувалося, що зберігали нашу продукцію в сирому приміщенні. Оскільки завод затримався з виготовленням лопат, держаки, звісно, посиніли, втратили товарний вигляд. Конфлікт вдалося пригасити і, що найбільш порадувало, домовитися про значне скорочення обсягів виробництва. Дуже вже складно було знайти сировину для десятків тисяч держаків.
Змусив і парторга працювати
У міжгосподарському лісгоспі Микола Повшук змінив директора, у якого не склалися стосунки із секретарем партійної організації. Колектив роздирали протиріччя. Новому директору незабаром вдалося згуртувати колектив, налагодити роботу. Лісгосп дедалі міцніше ставав на ноги. Великі поставки підпор для виноградників йшли в Молдавію. Знайшлися споживачі і в сусідній Білорусі. Самостійність керівника не сподобалася секретарю партійної організації. Він щораз настирливіше і не завжди компетентно роздавав вказівки, як кому працювати, як виконувати програми, як слід поводити себе. Колектив знову залихоманило. Оскільки посада парторга не була звільнена, і він теж як працівник мав би виконувати якийсь обсяг робіт, Микола Олександрович викликав його до себе і сказав: «Ось ваш обсяг робіт, виконуйте його». Парторг визнав цей наказ небаченим зухвальством. Місяць не виконав завдання, другий. І отримав сувору догану. Це була небачена на ті часи сміливість.
— Мене відразу ж на партбюро, другий секретар райкому викликає до себе, — пригадує директор подробиці події більш як двадцятирічної давнини. — «Вас бюро райкому партії звільняє з роботи, — каже». «Будь ласка, — відповідаю, — ви послали, ви можете і звільнити». Всіляко тиснули, щоб зняв цю догану з парторга. Але я твердо стояв на своєму. Тим більше, як проконсультувався у прокурора, виніс догану правильно. Вирішив не поступатися тиску, хоч жив на той час у службовій квартирі й міг позбутися її разом з посадою директора. Цей чоловік нарешті зрозумів, що не лише ідеями він може жити, але треба ще й працювати. Ми порозумілися з ним і в подальшому нормально співіснували.
Поклич у друзі арифметику
Економічна криза боляче вдарила по лісовій галузі. Вдвічі скоротилися обсяги експорту деревини, обвалився внутрішній ринок. Ціни на продукції лісгоспів в Україні упали на чверть. Та, попри труднощі, підприємство «Любомльліс» намагається втриматися на для плаву. Тут організували завезення дров для населення, виготовляють усі деталі, необхідні для спорудження житла і господарських будівель: крокви, балки, різні дошки, вагонку, рейки, відправляють, хоч і в менших обсягах, продукцію на експорт. Є наміри підписати угоду з нещодавно відкритим у Нововолинську заводом «Кроноспан», який перероблятиме низькосортну деревину на технологічну тріску і деревностружкові плити. Не збираються полишати тут і лозоплетіння та виготовлення сувенірної продукції. Не скорочують в лісгоспі і посадку лісу. Цього року нові лісові культури посаджено на 156 гектарах, з них 30 — на деградованих, в основному піщаних землях. У березні цього року підприємство змінило свій статус з міжгосподарського на дочірнє комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Любомльліс».
— Лісгосп, який очолює Микола Олександрович, завжди входив в трійку кращих підприємств, — зауважує генеральний директор комунального підприємства «Волиньоблагроліс» Степан Ковальчук. — Його керівник — вдумлива, вимоглива як до себе, так і до підлеглих людина, прекрасний економічний стратег, який вміє прораховувати свої дії на кілька років вперед, знає, як забезпечити роботою і заробітною платою 157 своїх працівників. Хочеться відзначити також його вміння виховувати молодих спеціалістів. У колективі працює п’ятнадцять чоловік з вищою освітою, ще чотири отримають її цього року. Всі три лісничі — його вихованці. Це свідчить про те, що директор дивиться в майбутнє, працює на перспективу. Добре знаю прекрасну дружину ювіляра Світлану Борисівну, яка вже на пенсії, сина Ігоря, який працює в Любомльській міжрайонній прокуратурі помічником прокурора. Це прекрасна сім’я.
А ще він чудовий оповідач. Скільки цікавих мисливських історій розповів нам, скільки щирого гумору почули з його уст. А як тепло відгукувався ювіляр про своїх колег і підлеглих, які цікаві пропозиції з вдосконалення лісової справи тримає він у своїй мудрій сивочолій голові.
Волинська область.
На знімках: директор дочірнього комунального спеціалізованого лісопідприємства «Любомльліс» заслужений працівник сільського господарства України Микола Повшук; ось такі прекрасні вироби з лози виходять з-під рук майстрів підприємства.
