28/04/2009
0
В статье Виктора Шпака речь идет о после аварийной жизни Народичского района. Проблемы полесских сел , в зоне "гарантированного отселения", это и проблемы лесников, которые там живут и работают. Поэтому, -почитайте. М.П.
Покинуті людьми поліські села, що після аварії на Чорнобильській АЕС потрапили до зони відчуження, стали однією із сумних "візитівок" Народицького району на Житомирщині. Досить побувати тут, щоб у пам’яті назавжди закарбувався страхітливо-сюрреалістичний вигляд напівзруйнованих людських осель, що втопилися у хащах і здичавілих садах.
"ЛАСТІВКА" З "НОВОГО ПОЛЯ"
Здавалось би, буденна для весни картина – посів ярих – тепер сприймається по-особливому. Як щось забуте. Щоби потенційні можливості, а вони неабиякі, цього аграрного краю стали реальністю, в цю землю треба вкласти кошти. Однак інвесторів, саме для Народицького району, поки що не густо. Причому відлякує їх не лише "чорнобильський" статус території, а й низька родючість поліських "пісочків", на яких навіть минулого урожайного року зібрали лише по 15 центнерів зернових з гектара.
Отож німецько-українське підприємство "Нове поле", що взялося обробляти тут чотири тисячі сільгоспугідь, є першою ластівкою. А вона, як відомо, весни не робить. Тим більше, що завдяки застосуванню сучасної техніки і повній відмові від тваринництва в господарстві лише… дев’ятнадцятеро, що впряглися в плуга. Втім, якщо вести мову про собівартість вирощеної продукції, то вона в іноземного інвестора чи не найнижча в районі, а потужні трактори, комбайни і комбіновані агрегати для обробітку грунту, після виконання сільгоспробіт на власних полях, на взаємовигідних договірних умовах допомагають сусідам. Для них "Нове поле" – по суті аналог ще пам’ятних багатьом МТС.
Керівник ТОВ "Норинцівське" Микола Миколайчук твердо переконаний, що на Поліссі без худоби аграріям не обійтись. Адже власне тваринництво дає змогу комплексно вирішувати відразу кілька важливих завдань, починаючи з робочих місць і закінчуючи прагматичним бажанням завжди мати в касі "свіжу копійку" від реалізації молока. Крім того, тваринницька ферма – ще й джерело поживи для полів, на яких у поліській зоні без внесення добрив хліба не буде.
Отже, 900 голів ВРХ, серед яких 340 корів, фактично стали стратегічним ресурсом для сільгосппідприємства. А особливо нинішнього непростого у фінансовому відношенні року, коли тільки завдяки активізації роботи Аграрного фонду вдалось вигідно реалізувати вирощене ще торік збіжжя. Однак отриманих коштів виявилось замало для придбання міндобрив. Відтак основою майбутнього врожаю будуть лише седерати та вивезена з ферм на поле органіка.
Втім, подібні до ТОВ "Норинцівське" господарства – це стратегічний резерв нашої держави. Про це свідчить і дбайливо доглянутий сад, і збережені, як з сумом констатує М. Миколайчук – "для майбутнього", невеликі насіннєві плантації картоплі, і племінна база для нарощування поголів’я чорно-рябої молочної та абердино-ангуської м’ясної порід худоби.
Затримка лише за тим, щоб усім цим було вигідно займатись. Адже нині вирощену худобу м’ясних порід потрібно ще везти за тридев’ять земель, щоб здати її м’ясопереробникам, і навіть молоко має "мандрувати" далеко за межі рідного району. Тим часом господарство могло б утримувати щонайменше по голові ВРХ на кожен гектар сільгоспугідь, що дасть державі молоко і м’ясо, людям – роботу, а полям – потрібну кількість органіки.
ОДИН ЛІСНИК НА 100 ГЕКТАРІВ
Зрозуміло, що відразу ж виникає запитання: а чи є потреба у створенні нових робочих місць на Народиччині? Адже якщо колись тут було майже 28 тисяч жителів, то нині на десять тисяч менше. Попри те проблема безробіття нагальна.
Звісно, можна заспокоювати себе тим, що офіційно на обліку в службі зайнятості перебуває лише близько двох сотень жителів району, але голова Народицької районної ради Анатолій Леончук, якому місцева громада вже втретє поспіль довіряє цю посаду, вважає за краще оперувати іншими цифрами.
Отож бюджет району нині становить 24,5 мільйона гривень, з яких лише 4,5 мільйона – власні надходження, 70 відсотків – податок з доходів фізичних осіб, тобто відрахування із зарплат працюючих, більшість з яких… бюджетники. Відтак чи не по-державницьки було б саме державі стати інвестором та потурбуватись про створення в районі, де поява приватних інвестицій, м’яко кажучи, сумнівна, нових робочих місць у виробничій сфері? Чи хоча б розробити ефективний механізм надання преференцій і податкових пільг (до звільнення від сплати ПДВ включно) для виробництв, що діють тут?
Наскільки важлива і потрібна така державна турбота для єдиного в Україні району з постійним населенням, уся територія якого є зоною безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення, можна судити вже з того, що переселення нині очікують 570 осіб, тимчасом як торік вдалось переселити 24 сім’ї, а в нинішньому – поки що лише 4. До того ж більшість жителів Народиччини не збираються покидати рідну їм землю. Отже в цих людей мають бути нормальні умови життя та можливість не виживати за рахунок соціальних пільг, а повноцінно жити.
Стосовно перспективи створення нових робочих місць, то, на думку голови Народицької райдержадміністрації Василя Савлука, має йтися передусім про аграрну і переробну галузі. Зокрема розпочати можна зі створення в районі міні-маслозаводу, комбікормового виробництва та вже не раз обіцяних державою потужностей з переробки зерна ріпаку на біодизель та високоцінний кормовий шрот. Тим більше, що саме реалізація цих проектів якнайкраще відповідає постчорнобильським реаліям району, що наочно доводить досвід білорусів, вироблене в яких вершкове масло нині масово… імпортується в Україну.
Але чи варто купувати за кордоном навіть те, що завжди давала нам рідна земля? Особливо враховуючи, що радіаційна ситуація у сусідніх з Народиччиною областях Білорусі не краща, а застосування при годівлі худоби спеціальних комбікормів із радіопротекторними властивостями і переробка молока на масло, завдяки чому навіть незначні кількості шкідливих речовин залишаються у сироватці, не гарантують цілковиту безпеку виробленої харчової продукції.
Не менш перспективний напрямок – насінництво. У вже згадуваному ТОВ "Норинцівське" серйозною статтею доходів стало вирощування насіння багаторічних трав, олійної редьки, конюшини. А повернення у великотоварне сільгоспвиробництво картоплі потребуватиме відповідних обсягів якісного посадкового матеріалу, досвід отримання якого тут не втрачено.
Не можна обійти увагою одне з головних багатств краю – ліс. У Народицькому спецлісгоспі 330 працюючих. Здавалось би, чимало, але якщо врахувати, що землі лісового фонду займають 55 тисяч гектарів, то нескладно підрахувати: на одного лісівника в районі припадає 167 гектарів лісу. Наскільки ефективною за такого розкладу може бути охорона "зеленого багатства", сказати важко. А ось те, що основним методом переведення у "лісовий статус" близько 28 тисяч гектарів земель, виведених після чорнобильської аварії із господарського використання, стало їх природне заліснення – безсумнівний факт. І хоча останніми роками лісівникам вдалось засадити рукотворним лісом близько 400 гектарів колишніх лісів, якісного прориву за збереження нинішніх темпів очікувати не доводиться. Відтак маємо ще один перспективний напрямок вкладення відносно невеликих для держави коштів у майбутнє лісів України.
ПЕНСІЙНА МЕДИЦИНА
Народичі – один з небагатьох райцентрів України, жителі якого минулої зими не мали проблем із своєчасним початком опалювального сезону. Пояснення просте: тут ще кілька років тому відмовились від затратного централізованого опалення, спрямувавши повсюдно дефіцитні кошти не на латання "дірок", а на облаштування автономних міні-котелень у бюджетних установах та індивідуальних котлів у житлових багатоповерхівках. Нині вже всім зрозуміло, що прийняте тоді непросте рішення було не лише правильним, а й своєчасним.
За цим же принципом концентрації всіх фінансових можливостей бюджету на вирішенні першочергових завдань згодом було проведено оснащення районної лікарні сучасним медичним обладнанням.
Однак є проблеми, які за всього бажання на місцевому рівні не розв’язати. Чи не найболючіша з них – профілактика важких хвороб і своєчасне виявлення перших симптомів. Та, хоч як важко в це повірити, в районній лікарні нині не укомплектовано посади онколога, фтизіатра, травматолога, а половина лікарів – пенсійного віку. Причому більшості з них піти на заслужений відпочинок не дає лише почуття обов’язку перед пацієнтами, яким просто нікому буде надавати медичну допомогу.
Причина цієї патової ситуації як для медиків, так і всіх без винятку жителів району доволі проста – без добровільної згоди направляти на роботу молодих фахівців до зони добровільного відселення, в якій розташовані Народичі, заборонено. Тим часом проблему досить просто розв’язати відновленням уже колись діючої контрактної системи, завдяки якій працюючі на території гарантованого добровільного відселення лікарі отримували б більш високі зарплати, що, разом з можливістю отримати житло, служило б найкращим стимулом при виборі місця роботи. Причому не лише для випускників медичних вишів, а й "безквартирних" висококваліфікованих лікарів.
Не менш важливими для жителів району є їхні на перший погляд "містечкові" проблеми. Чи не найнаочніша з них – залишені переселенцями і відтак передані до комунальної власності сільських і селищних рад житлові будинки, більшість з яких через свій вік і технічний стан ремонту не підлягають. Отож навіть на вулицях райцентру поряд з ошатними і доглянутими оселями народичан височать аварійно- і пожежонебезпечні будівлі, на демонтаж і утилізацію яких бракує коштів.
Ще парадоксальніша ситуація із колись залишеними жителями райцентру кількома міськими багатоповерхівками, які нині доцільно відремонтувати і знову заселити. Адже чисельність мешканців Народичів зростає, а у черзі на поліпшення житлових умов перебуває 67 сімей.
