Ліс, вода, земля і її надра — національне багатство, власність українського народу і перебуває під особливою охороною держави.
Конституція України.
НА ПОЧАТКУ сімдесятих, під час відвідин білоруської Хатині, я запитав екскурсовода: «А де ж ваші знамениті партизанські ліси? Самі тільки понівечені низькорослі сосни, тонесенькі берізки…» Екскурсовод із сумом відповів: «Фашисти біля залізничних і шосейних доріг вирізали увесь ліс, спалили якоюсь горючою сумішшю, аби перешкодити партизанам непоміченими підходити до магістралей». Окупант діяв за жорстоким, антилюдським принципом підкорення вогнем і мечем.
Мені й у страшному сні не могло приснитись, що на початку ХХІ століття подібної пошесті нищення зазнають наші наддністрянські ліси. Тоді жителі мого села Рухотин, що в Хотинському районі, виношували думку про створення заповідного парку, який став би археологічною, історичною, дендрологічною, орнітологічною, ландшафтною пам’яткою. Усі умови для цього були: гарний швидкоплинний Дністер, великий острів на ньому, орнітологічний заказник сірих чапель, добре збережені грандіозні оборонні вали-городища кількатисячолітньої давності, унікальна церква XV ст., оздоровчий табір «Дністрові кручі», джерела, глибинна свердловина з цілющою мінеральною водою і, нарешті, чудовий природний ландшафт.
І дуже боляче, що з цієї краси «новітні українці» зробили тирлище, і рухотинські ліси стали схожими на білоруську Хатинь. У сучасного варвара нема жалю, він взагалі не сприймає красу: замість зеленого дуба бачить купу доларів. За останні кілька років рухотинські ліси майже всі знищено, з допомогою сучасної техніки вирізано стільки, скільки попередні господарі-лісівники спиляли за 80-100 років. Тиждень — і гектарної площі нема, тільки пні і місиво від потужних «Т-150» і «Уралів». Сільчани щоденно зі сльозами на очах проводжають, мов покійників, величезні вантажівки з дубами. А супроводжують їх чорні «мерседеси». Куди, кому везуть цей державний (а не їхній) ліс — ніхто не скаже. Працівники лісництв уже не можуть нічого вдіяти: по три місяці вони не одержують зарплату, їх переводять на півставки, скорочують. Нема грошей навіть на пальне для пилок… Тож в чию кишеню пливуть гроші? Кивають на столичний «дах» — замовників «кубометрів високоякісної ділової деревини». Чи працюють гроші від реалізації «ділової» на державу в такий важкий кризовий час, це великий знак питання! За ним проглядаються хитрі вуха: «Для кого — війна, а для кого — мати рідна». Спішать, поки природоохорона спить.
А наслідки не забарилися. Ліс служив для стримування і розпилювання дощової води. Його не стало, тому почастішали потокові повені, затоплення, ерозії грунту, розмивання доріг. Наш острів — красень, що вистояв століттями на Дністрі, — тепер майже наполовину знесений великою водою, бо нема скріплюючого коріння: дерева давно порубали. Як і ті, що захищали людські оселі, городи від весняного льодоходу і повеней. Тепер під час лиха люди вибігають із хат і рятуються на горбі. Тотально стинають дерева навіть у стародавніх городищах, де заборонено робити це законом. Тому частина укріплення феодального замку «Батарея» вже посунулася. Масштабні зсуви з хатами, садами, дорогами сталися в урочищі Борух, у селі Корнешти. Катастрофічно рідіє парк із гніздами сірих чапель. Обрізали, зробили лисим із усіх боків оздоровчий табір «Дністрові кручі». З нехтуванням закону про захисну прибережну смугу заплановано вирубку широкої зсувонебезпечної території понад самим Дністром, що може спровокувати зсуви цілих масивів разом із табором і людськими новобудовами. Майже зникли занесені в «Червону книгу» підсніжники, проліски, синьоцвіті брендушки (шафран Гейфелів). Не мають де гніздитися пернаті, що полюбляють дупла, високі дерева. Не гудуть, як колись, бджоли в дібровах — нема над чим: медоносні липи, клени, лісові черешні зрізані і машинами під брезентом вивезені, кажуть, у Єгипет чи Туреччину. А на місці колишніх таких гарних пралісів густою щетиною повилазили з понівеченої землі непролазні хащі…
Це все, що ми залишили онукам, правнукам. Ганьба!
с. Рухотин, Хотинського району, Чернівецької області.