Вріжемо дуба?!

Понад 30 років тому знаменита «Суразька дача» отримала статус лісового заказника державного значення. Тодішній український уряд окремою постановою засвідчив, що «унікальні штучно створені модрино-дубово-ясенові насадження — визначний зразок створення хвойно-широколистяних стійких деревостанів. Мають науково-пізнавальну цінність і велике естетичне значення». А тому повинні бути збережені. І зобов’язав обидва республіканські міністерства — лісового господарства та лісової і деревообробної промисловості (саме так розподілялися тоді функції: одне відомство вирощувало і оберігало ліси, інше переробляло деревину) — виділяти необхідні кошти і матеріальні ресурси для утримання і охорони заказника.

Нині тим багатством розпоряджається один господар — Держкомліс України. Сам вирощує, сам рубає. І сам перед собою звітує.

…ДІЛЯНКА (гектарів зо три) недавно зрізаного дуба, що постала перед очима, вразила: марсіанське видовище! Після суцільної рубки зосталися лише пеньки. Про дерева, що понад століття тягнулися до неба, нагадують хіба що глибокі борозни — сумні автографи, які вони залишили на цій землі, коли їх волокли до лісовозів. А ще — розкидані цурпалки гілок і стовбурів. Як згодом пояснив головний лісничий Суразького лісництва Степан Ладан і йому підтакнув директор Кременецького держлісгоспу Ігор Криса, ті дуби «не відповідали вимогам щодо повноти насаджень». А це, мовляв, для господарської діяльності збитково. Виходить, заказник заказником, а плани заготівлі деревини треба виконувати.

Подорожую далі кварталами історичної дачі. Згадую розповіді місцевих селян — вони дуже гордяться нею: «Її ще наші діди-прадіди садили, а батьки і ми доглядали. Тому вона нам дорога. А для зайшлих людей, які в лісництві довго не затримуються, — лише сировина, що приносить гроші. І так уже поспішають урвати, що важкими лісовозами геть дороги порозбивали. Переважно рубають дуб і сосну, тобто найцінніше».

Стежка виводить на ще одну ділянку. Свіжі пеньки вже не всуціль — то тут, то там поміж дерев «світяться». Це сліди так званої санітарної рубки. Тобто вибіркової: котре дерево хирляве, його прибирають, аби інші не захворіли. Але, дивуюся, чому «санітари» не позначили ці пеньки спеціальним клеймом?

— Не може такого бути! — заперечував пізніше головний лісничий Степан Ладан. — Може, клеймо старе, тому не видно.

Мусив його розчарувати: зрізи недавні. Окрім того, кажу, набрів на свіжий пень, прикритий зверху невеликим шаром землі й торішнього листя. Судячи з обхвату, добрячий був дуб. Цікаво, куди подівся? Не повірю, що сільський дядько його коником собі на подвір’я заволік. Як, зрештою, і сосну, що поруч росла. І ту, що була неподалік від неї…

Привернув також увагу квартал, де, судячи із напису на стовпчику, дуби і граби мають пройти процедуру планової санітарної рубки (площа — 6, 4 га). На корі «приречених» дерев видніються сокирою зроблені умовні позначки. Але, стоп! Чому вирішили звалити цього кремезного дуба, який явно «на здоров’я ще не скаржиться»? А от на граба поруч, у якого вже всохло верховіття, навіть уваги не звернули. Ой, загадкова ця справа — лісова «санітарія». Гріховно-загадкова, на крадійство схожа…

Пізніше, коли ділився враженнями од мандрівки заказником із згаданими лісовими чиновниками добродіями Ладаном і Крисою, окрім здивованого «Не може бути!», почув і такий аргумент: «Нас перевіряють КРУ, прокуратура, бувають фахівці з облуправління охорони навколишнього середовища, однак нічого подібного не виявили».

Може, не тими стежками ходили? От якби ті перевіряльники випадково збилися зі звичного маршруту, та… ну, скажімо, пустилися б глибокою колією, прокладеною колесами лісовозів, до молодої соснини, що зеленіє на вигоні за селом Кути. То неодмінно напоролися б на підпільний склад дуба-кругляка, який, вочевидь, потім невеликими порціями (аби не кидалося в очі) доставляється до ближчих приватних пилорам. Щоправда, як на мене, товар цей не найвищого гатунку. Краща деревина, кажуть селяни, обминає ту перевалку: «Прямує туди, де більше платять. А в наших Кутах, Кутянці чи Андрушівці шикарних котеджів не зводять. Тут літні люди доживають у старих хатах, а молодь усе більше полишає села через безробіття».

Лісовий заказник загальнодержавного значення «Суразька дача», яким за завданням редакції випало мандрувати, — потенційна складова національного природного парку «Кременецькі гори», що створюється відповідно до указу Президента України Віктора Ющенка на території Кременецького і Шумського районів. Мета: зберегти неповторні ландшафти тутешнього нагір’я з цінними рідкісними ендемічними і реліктовими видами рослин (їх тут 1080 видів), геологічними утвореннями, пам’ятками історії і культури. Отож лісникам уже зась буде до вікових дубів.

То чи не тому саме так, у темпі злодійського «шухеру», поспішають їх рубати?

СЛУШНУ фразу мовив три роки тому Глава нашої держави під час наради із «лісовими генералами» західних областей України: «Ключова проблема реформи галузі — забрати у лісника бензопилу». Однак… реформа заклякла, а вічно «голодна» пила верещить ще голосніше.

Шумський район

Тернопільської області.