27/03/2009
0
Хромові чоботи у лісників не те що на кожному дубі, а й на кожній вільсі висять. Про це знають усі, хто читав Григора Тютюнника. Для незакоханих у художню прозу про статки працівників лісового господарства співається у пісні: мовляв, яка багата наречена – донька лісника. Словом, свіже повітря, тихе життя…
Лісівники не люблять прибіднятися. На останній нараді у столиці, присвяченій перспективам розвитку лісової галузі, голова Держкомлісгоспу Микола Тимошенко повідомив присутніх, що український ліс дав продукції у минулому році на 13 відсотків більше (харіківський – майже на 10%), ніж у 2007. І це не віртуальна «чортова дюжина», а майже 3 мільярди гривень до бюджету. Окрім того, посаджено дерев в 1,7 рази більше ніж зрубано… Проте, якими потом і кров’ю даються успіхи, лісівники, зазвичай, мовчать.
ЗАРОБИВ, ТО Й ПОСАДИВ
Вислів «Хлопці, бережіть ліс, він нам ще знадобиться» має не лише анекдотичний, а й екологічний підтекст, який до душі, перш за все, екологам, фахівцям із зеленого туризму. Однак лісівники – люди прагматичні. Вона знають: не зрубаєш, не посадиш, особливо сьогодні, коли держбюджет на посадку виділяє 12 відсотків від потреби, тоді, як раніше, держава давала половину. Все інше потрібно заробити. І з кожним роком усе більше.
Зважте, згідно з програмою «Ліси України», лише в нинішньому році в Україні потрібно посадити 70 тисяч гектарів лісу. Доля Харківської області – 2200 гектарів проти 650 гектарів у 2008 році. Тут і без рахівниці видно, що коштів потрібно утричі більше. Де їх взяти? Відповідь проста: реалізувати деревину.
− Щоб виконати обсяг робіт з лісопосадки, мені потрібно «десь» добути щодня 50 тисяч гривень, – говорить голова Ізюмського держлісгоспу Анатолій Павленко. – Раніше наш обробний цех щодня реалізував продукції на 12 тисяч гривень, тепер, коли криза, ця сума стала вдвічі меншою.
Річ у тім, що з початку року суттєво знизився попит на продукцію. У кращих умовах ті, хто продає бруси та дошки з твердих порід дерев – ясена, дуба. Гірше з сосною. Скажімо, раніше Ізюмський держлісгосп постачав продукцію до Австрії, Німеччини, Туреччини… Сьогодні, якщо представники цих країн зацікавлені в продукції харківських лісівників, та лише в тій, котра має найвищу якість і за ціною, що гарантує не зиск, а збитки.
Усі сподівання на внутрішній ринок. Поки що на ньому – затишшя: будівництво стоїть, шахти, які купували рудстояк, – теж. Причин кілька. Перша – криза будівельної галузі, промислового виробництва. Друга – зависока ціна на деревину. Власне, не важко було передбачити, що зростання цін на газ і вугілля спричинить і збільшення ціни на ліс, яким обігрівають помешкання. За рік кубометр дров стрибнув у ціні з 1,8 до 5,8 грн. Безперечно, це вплинуло і на ціну лісопродукції в цілому.
Як не дивно, найсуттєвіше спричинили зростання ціни не лісники, яким нібито це вигідно, а споживачі. Річ у тім, що деревина останні роки продається на аукціонах. В умовах будівельного буму й зростання виробництва зростав і попит на ліс. У погоні за деревиною споживачі купували ліс достатньо дорого. Тепер, з’ясувалося – ні тим, ні іншим ціна не вигідна, однак немає і способів справитися з цим гордієвим вузлом.
Словом, і лісівники, і споживачі сьогодні чекають пожвавлення ринку. Коли це станеться? Може завтра, а може…
ЧИ СТРАШНА У ЛІСІ КРИЗА?
Експерти Продовольчої та Сільськогосподарської організації ООН (ФАО) переконані, що, розвиваючи лісове господарство, кризу можна подолати. Бо це, мовляв, і нові робочі місця, і скорочення масштабів бідності, і покращення екологічної ситуації.
З цим твердженням заступника голови ФАО Яна Хейно згодні і харківські лісівники. Зокрема, до зведеного бюджету, пенсійного фонду, фондів соціального страхування області ця галузь внесла 43 мільйони грн, що на 5,7 мільйона більше, ніж у 2007 році. У багатьох районах Слобожанщини держлісгоспи стали одними з основних платників до бюджету, чого раніше не було. До речі, сьогодні вони також головні роботодавці для сільських територій, гаранти добробуту багатьох родин.
Ця ситуація, на думку експертів, збережеться у наступні кілька років – зрозуміло, за певних умов. Перша – орієнтація на місцевий попит, виробництво продукції у власних обробних цехах. До речі, поки що зарплату платять вчасно ті держлісгоспи, котрі не позбулися власних виробничих цехів. А на ласий шматок, під виглядом реформування лісового господарства, дивилося багато приватних очей.
Здається, енергетична криза теж на руку нашим лісівникам. Впровадження технологічного виробництва паливної тріски для галузі набуває, за словами Миколи Тимошенка, доленосного характеру. Ресурси деревини в Україні для цієї мети дорівнюють 1 мільярду кубометрів газу.
Проте, щоб «догнати й перегнати» Європу, потрібне сучасне обладнання не лише для її спалювання, а й для виробництва. Скажімо, у згаданому Ізюмському держлісгоспі на тому обладнанні, що є, далеко не заїдеш. Адже для того, щоб отримати кубометр тріски, необхідно затратити 38 кВт.год електроенергії. Тобто кожух не вартий вичинки. Словом, без технічного переоснащення – як без рук.
До речі, нова техніка потрібна не лише для вирішення енергетичних проблем, а й для садіння лісу, догляду за ним. Кажуть, вона вже багато років не мінялася. Як це зробити в умовах кризи, поки що не відомо.
МОНОПОЛІЯ
Так уже історично сталося, що ліси в Україні – державна монополія. Це добре. В іншому випадку, за роки «дикого ринку», на місці дерев були б переважно пеньки. Скажімо, як на межі XIX і XX століть, коли під час бурхливого промислового розвитку Росії вирубали під корінь слобожанські ліси. Як наслідок, територія сучасної Харківщини почала потерпати від піщаних бур.
Вже у наші дні скільки лісу було виведено з державної власності задля того, щоб якийсь олігарх чи депутат зміг збудувати собі палац. І хоча рішенням уряду така практика призупинена, але, напевне, кожен, хто мав можливість, скористався нагодою мати свій гектар лісу з хатинкою.
Отож, навчена далеким і не дуже історичним досвідом держава повинна піклуватися про власну монополію. Але не завжди так буває.
Скажімо, така ситуація: іншій державній монополії – Укрзалізниці – потрібен ліс для шпал. Мінвуглепрому – рудстойка. Держлісгоспи готові постачати їм продукцію. Найпростіше, здається, зробити це через прямі договори. Насправді ж, довкола залізниць і шахт стільки посередників, що час кричати «Гвалт!» Утім, чи перекричиш кожного, хто хоче заробити на лісі?
Не просто й отримати землю запасу, щоб посадити ліс. Навіть ту, котра вважається малопродуктивною. Тут постає проблема відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. 86 тисяч гривень за гектар – немала сума. Таких грошей у держлісгоспів немає. А без сплати цієї суми державного акту на землю не бачити. Це навіть за умови, що отримав дозвіл органів місцевого самоврядування, райдержадміністрації, заплатив за проект, виготовлення технічної документації… Той, хто не стримався і посадив ліс на такій землі, мав справи не лише з прокуратурою, а й з органами, про які ніколи не чув. Звинувачення у самозахопленні – серйозна стаття кримінального кодексу.
До речі, земельне законодавство визначає виведення таких земель із господарського обігу з метою заліснення, але не визначає конкретних спрощених процедур надання права користування. Отож роботи по залісненню таких земель, розпочаті в 2004 році, під загрозою, хоча у сусідній Полтавській та Луганській областях вони успішно проводяться.
До речі, кілька мільйонів коштів екологічного фонду на Полтавщині працюють на заліснення, тоді як у нас минулого року лісівники не отримали жодної копійки. Хіба берегам наших річок менше потрібний захист, ніж полтавським? Здається, Україна одна, а вирішуються проблеми по-різному. Невже там управління земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища інші?
Так чи інакше харківські лісівники і нинішньої весни почали садити ліс. Власне, через 5 років лісистість України має складати 20 відсотків, Харківщини – 15. Така, кажуть, науково обґрунтована норма. На моє запитання, навіщо так надривати живота, начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Дмитро Овчаренко відповідає: така доля лісівника – садять ліс одні покоління, а користуються ним – інші. Вони ж не питатимуть, які були причини, щоб не робити цю справу…
