Промислова цінність ільмових лісів

У природі нараховується понад 30 видів ільма, розповсюджених, передусім, у зоні помірного клімату північної півкулі. Найбільше значення мають три види: в’яз гладкий (U. laevis) – Turopeanwhiteelm, який росте тільки в європейській частині СНД; в’яз шорсткий, або ільм гірський (U. Glabra – Wychelm), який розповсюджений там же; берест (карагач), або в’яз польовий (U. Carpinifolia) – Commonelm, smooth-leavedelm– росте на півдні європейської частини СНД та в Середній Азії.

В’яз гладкий(Ulmuslaevis) – дерево з прямим стовбуром висотою 25-30 м (іноді до 35 м) і діаметром 60-80 см, з густою розкидистою кроною і тонкими гілками, що звисають. Кора стовбура сіра, відшаровується пластинами. Листя асиметричне, крилатки на довгих плодоніжках у пучках, що звисають. Трапляється як незначний домішок в широколистяних лісах на рівнинах у першому та другому ярусах разом з дубом черешчатим, кленом гостролистим, липою серцеподібною. Іноді переважає в деревостанах.

Ільм гірський, або в’яз шорсткий(Ulmusglabra) – лісове дерево з прямим стовбуром висотою до 30 м і діаметром до 80 см, з високо розміщеною кроною і великим шорстким листям. Розповсюджений в Європі і горах Малої Азії. У широколистяних лісах зустрічається як домішок до першого ярусу основного дерево стану, у хвойно-широколистяних – у другому ярусі. До ґрунтів вибагливий, не терпить засолення і посухи. У лісовій зоні під час суворої зими може бути пошкоджений морозами.

Берест, або в’яз польовий, карагач (Ulmuscarpinifolia) – невелике дерево висотою 6-10 м (іноді до 25 м) з низько розміщеною кроною, гілки якої часто покриті пробковими наростами. Розповсюджений на півдні України, у Закавказзі, Казахстані, країнах Центральної Азії, у Західній Європі, Малій Азії та Північній Африці. Перевагу надає рівнинним відкритим місцям за межами лісової зони, в південній частині широколистяних лісів росте на галявинах, у лісостепу – в балках і водорозділах посеред чагарників. Цей вид має багато морфологічних форм, які іноді відносять до самостійних видів.

Умови росту

Більшість видів ільму цвітуть ранньою весною до розпускання листя і плодоносять наприкінці травня – на початку червня. Плоди розносить вітер. Вони проростають протягом декількох днів. У ранньому віці ільм росте дуже швидко, середній вік його 80-120 років. Зустрічаються і довгожителі. У Німеччині відомий в’яз гладкий віком понад 500 років. У Великобританії росте в’яз, якому 400 років.

Для закладання лісових культур сіянці ільма вирощують на легких суглинках, добре дренованих ґрунтах. До важких ґрунтів додають мінеральні та органічні добрива. Сіють свіжозібраним насіння, яке попередньо зволожують протягом 2-3 діб і протравлюють фунгіцидами. Спосіб посіву чотирирядковий стрічковий, норма посіву – 4 г насіння на погонний метр. Посіви прикривають мохом або соломою і до появи паростків 5-7 діб поливають. Після появи паростків частину мульчі забирають, а коли вони зміцніють, її видаляють з поміж рядків і розпушують ґрунт. Поливання теж скорочують, а в другій половині літа припиняють зовсім. Сіянці вирощують протягом 1-2 років. З одного гектара отримують 500-600 тисяч сіянців. Вони потрібні для створення лісових культур і для вирощування саджанців (2-3 роки). У лісових культурах ільм використовують як супутню породу. Його вводять в культури дуба або сосни чистими рядами або впереміж з чагарниками. Частка ільма у лісових культурах обмежується 20-30%.

Ільмові ліси мають високу промислову цінність, водоохоронне та водорегулювальне значення, рубки в них виконуються загалом насіннєво-лісосічні і групово-вибіркові. Їх найкраще виконувати у віці захисної стиглості. Рубки догляду виконують переважно комбінованим методом.

Деревина

Ільмові – ядрові породи. Річні шари добре розпізнаються – на поперечному розрізі в пізній деревині видно світлі волокнисті безперервні лінії, спрямовані вздовж річних шарів (у в’яза, ільма) або під кутом до них (у береста). Деревина в’яза має порівняно широку жовтувато-білу заболонь, яка повільно переходить у світло-буре ядро. Серцевинні промені у в’яза помітні тільки на радіальному розрізі у вигляді коротких штрихів, вони такого ж кольору, як деревина, відрізняються лише блиском.

У деревини ільма ядро темно-буре, заболонь вузька. Серцевинні промені помітні на поперечному розрізі, вони створюють характерну рябуватісь. Берест за зовнішнім виглядом дуже подібний до ільма.

Деревина основних видів ільма схожа за своїми властивостями. Вологість свіжозрубаної деревини – 78%. Деревина ільма має високу в’язкість і її важко розколювати: опір розколюванню у радіальній площині – 16,7 Н/мм, у тангенційній – 18,2 Н/мм. її також складно обробляти ріжучими інструментами (особливо стругатиі), але полірувати і склеювати просто. В опорядженні потребує попереднього заповнення пор і нанесення грунтів. У процесі сушіння майже не скручується, стійка до розтріскування, термін сушіння від природної вологості до вологості 8-10% такий, як у дуба. Висушена деревина малостійка до гниття в атмосферних умовах, Її відносна стійкість – 2,3 (у бука – 3,3, у дуба – 5,2). Однак у землі та воді вона поводить себе так, як і модрина. Тому її використовують для нижніх ланок колодязних зрубів і для свай гідротехнічних споруд та мостів. За стійкістю до зношення деревина ільма майже не поступається таким породам, як бук та ясен.

Особливістю деревини ільма є здатність до згинання.

Деревина в’яза, ільма та береста приблизно однакова за своїми якостями і застосовується в одних і тих же галузях: для виробництва меблів, струганого шпону, у машинобудівництві, обозному виробництві. Деревина в’яза, ільма та береста мають гарну текстуру й, передусім, використовується як матеріал для опорядження, а також художніх виробів (капи береста).

За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"