07/02/2009
0
У лісовій галузі я вже чверть віку. Працюю на Чернігівщині, другій за розмірами території області в Україні. На її теренах майже 354 тис. зелених гектарів. За якісними показниками, основними з яких є збільшення середнього запасу деревини на один гектар вкритої лісом площі, заготівля насіннєвого матеріалу, вирощування сіянців тощо, область посідає одне з чільних місць у галузі.
Однак, зауважу, досвід минулих років щодо ведення лісового господарства не завжди був позитивним. Вважалося, що ліси -це щось на зразок парків, стежками яких зручно ходити або навіть комфортно їздити. Такі собі стилізовані осередки природи. Ще й на додачу з безліччю диких тварин, щедрими грибними та ягідними місцями. Але світова наука дійшла висновку, що ліси – це складний організм, який живе і відтворюється за своїми особливими законами, знати які дано не кожному.
Зокрема за міжнародними стандартами, наявність у лісових масивах визначеної кількості окучених гілок, дерев з дуплами є обов’язковою вимогою з точки зору підтримання життєдіяльності птахів, комах та інших зовні непомітних мешканців лісу. За нашими застарілими правилами, лісівники змушені все підчищати "під мітлу" після вирубки, не залишаючи бодай частину гілок для перегнивання в органіку. Потім дивуємось, чому в лісах не чути співу птахів. А що пернатим там робити, коли їсти нічого? Такі погляди сформувалися і в пересічних громадян, які обурюються, що їм у пошуках грибів доводиться пролазити крізь хащі, спотикатися об гілки. Мовляв, занедбали ліси: нічого не робиться щодо їх відновлення, тільки все вирубується й продається за кордон. Це помилкові думки хоча б тому, що основним споживачем лісопродукції є вітчизняна промисловість. На експорт припадає незначний відсоток. Вирубка дерев і лісовідновлення проводяться відповідно до діючих, науково обгрунтованих, регламентуючих документів і під "невсипущим" контролем екологічних служб.
Хибними є також висновки щодо збіднення лісів України взагалі, і угідь Чернігівщини зокрема, на поголів’я диких тварин. Можу довести, що мисливське господарство, як галузь, котра тісно пов’язана з лісовим та сільським господарством області, перебуває в задовільному стані. Протягом останніх двох-трьох років стабілізувалася чисельність основних видів звірів.
На жаль, світова фінансова криза зачепила нас своїм крилом загальносуспільних негараздів. Крім того, існували й посилилися негативні чинники регіонального характеру. Так, за останні місяці цього року скоротилися обсяги реалізації деревинної продукції, а це означає, що галузь втрачає свою кров – обігові кошти. Промислове і цивільне будівництво в Україні майже зупинилося. У зв’язку з цим на складах лісгоспів накопичилася велика кількість нереалізованої сировини, працівникам галузі обмежується виплата заробітної плати.
Важливим, певною мірою навіть вирішальним фактором погіршення ситуації в лісовому господарстві стала висока собівартість його продукції. Якість була і залишається пристойною, але утримувати ціни на рівні ринкових пропозицій з кожним роком ставало дедалі важче. Невпинно зростали тарифи на залізничні перевезення. Навіть за умов здешевлення усіх видів пального держава чомусь не вживає заходів адекватного реагування на непогамовні апетити перевізників. Як наслідок страждають не тільки лісівники. Таке становище, вважаю, слід терміново виправити.
Шукаючи нові шляхи та джерела надходження коштів, маємо ефективніше використовувати побічні продукти лісу, провести реабілітаційні заходи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та відродити промислову заготівлю ягід, грибів, соків, інших продуктів. А також реорганізувати деревообробний сектор, що дасть можливість підвищити ефективність переробки деревини.
Одним із специфічних внутрішніх факторів наших негараздів є проблема кадрів. Лісова галузь має достатньо освітніх закладів підготовки фахівців. Але низка лісистих районів області межує з Київщиною (та ще й поряд зі столицею). Отож спеціалісти, яких направляють, наприклад, у Козелецький, Носівський та Бобровицький райони, мають можливість не тільки порівняти рівень зарплат "тут" і "там", а ще й влаштуватися на роботу в Києві, мешкаючи в райцентрі. Крім того, наші працівники на місцях обслуговують великі і віддалені лісові ділянки, але транспортне питання й досі не вирішене.
Є ще немало проблем виробничого, організаційного, законодавчого характеру, які гальмують сталий розвиток лісової галузі та доведення лісистості області до оптимальної – 23 відсотків. Йдеться насамперед про передачу деградованих, малопродуктивних сільськогосподарських земель під створення нових лісів, недостатнє фінансування реалізації Державної програми "Ліси України на період 2002 – 2015 рр.". А що вже казати про так звані весняні сільгосппали, які призводять до виникнення майже кожної четвертої лісової пожежі, внаслідок чого гинуть десятки гектарів дорогоцінного лісу, плоди праці кількох поколінь лісівників…
У місцях масового відпочинку населення та біля доріг лісівники області влаштували понад 70 рекреаційних пунктів. Ми прагнемо зробити відпочинок людей на природі організованим, щоб запобігти пожежам, забрудненню лісу. Але, на жаль, стихійних сміттєзвалищ з року в рік стає дедалі більше, зростає й кількість лісових пожеж з вини населення. Невже через нинішній шалений темп життя, всілякі політичні, соціальні негаразди ми почали забувати, що ліс – це наше спільне багатство і берегти його маємо всією громадою?
