ДУШУ ВКЛАДЕШ – УСЕ ЗМОЖЕШ

Сьогодні до нього часто йдуть за порадою. Та й не дивно, адже працює в лісовій галузі вже третину століття. Пройшов різні щаблі лісівничого фаху, багато чого бачив на професійній ниві, багато чого особисто творив та впроваджував. Врівноважений, добрий та мудрий, а ще щирий оптиміст, яких небагато, – так говорять про нього колеги. Мова йде про заступника начальника Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства Миколу Рижкова, який наприкінці листопада відзначив 60-літній ювілей.

Народився на Сумщині в селі ЗасулляНедригайлівського району. На вибір майбутньої професії вплинув дядько по татовій лінії, який працював начальником цеху у лісництві. Пригадує Микола Рижков, що в дитинстві часто бував у лісництві. Завжди там було зелено та охайно, а ще на той час лісівники вже маливласну електростанцію, навіть показували кінофільми, що дуже подобалося сільським дітлахам.

Тож після закінчення школи та військової служби, у 1977 році юнак не вагаючись вступив до Української сільськогосподарської академії на лісогосподарський факультет, який закінчив 1983 році з відзнакою та отримав спеціальність "інженер лісового господарства".

Перша робота та пам'ятний ліс – на Канівщині

З теплотою та позитивними емоціями згадує Микола Федорович студентські роки – всіх тих, з ким вчився, той спільний лісівничий дух, який забути неможливо. Саме під час навчання зустрів свою майбутню дружину Наталю – навчалися в одній групі.Та й практику по лісовій меліорації разом проходили на Черкащині – у Бучацькому лісництві Канівської гідролісомеліоративної станції. Ця подія та враження від канівської природи й ландшафтів зіграли згодом величезну і знакову роль у житті юнака. По закінченню навчання, молодий спеціаліст разом з дружиною обрали саме Канівщину для роботи та проживання.

Лісівнича стежка розпочалася з Михайлівського лісництва, з посади помічника лісничого. Потім протягом чотирьох років Микола Рижков працював лісничим цього ж лісництва, згодом – головним лісничим Канівської ГЛМС.

Саме у Михайлівському лісництві зростає той пам'ятний ліс, до якого час від часу навідується, і навіть якщо буває неподалік – обов'язково заверне поглянути, як він росте.

– Багато лісових культур створили, але перші – запам'ятовуються назавжди,– зізнається Микола Федорович. – Сьогодні це вже гарний ліс, що зростає у 53 кварталі на площі в 5 га. То була перша моя посадка, і зараз там такі сосонки ростуть, що аж душа радіє. От саме там у мене виникає відчуття, що життя триває недаремно, раз ми з колегами можемо тішитися такими гарними плодами своєї праці.

22 роки на посаді директора лісгоспу

У 1987 році розпочалася важлива та тривала професійна віха – Миколу Федоровича призначено директором державного підприємства "Канівське лісове господарство". На цій посаді пропрацював 22 роки. Керувати довелося непростим підприємством, адже Канівська гідролісомеліоративна станція з самого початку була створена з метою боротьби з водною та вітровою ерозією. Починаючи з середини минулого століття, саме завдяки лісівникам вдалося стабілізувати екологічну ситуацію в районі, і все це завдяки щоденній праці кількох поколінь лісівників. Тільки комплексними лісомеліоративними заходами закріпили 1990 глибоких урвищ і близько 3,5 тисяч вершин, дію ярів зупинили на площі майже в 20 тисяч гектарів. Комплексні ерозійні процеси вдалося зупинити та відновити оптимальне екологічне біорізноманіття.

Микола Рижков зазначає, що йому більше до душі припадає листяний ліс – саме з таким довелося працювати на ярах і балках Канівського лісгоспу вздовж Дніпра. А ще відчуває там якусь неймовірну енергетику, достеменно знає кожен природоохоронний об’єкт, тож і зараз намагається час від часу бувати там, щоб відпочити душею і тілом та набратися сили й енергії.

На думку Миколи Рижкова, найцінніше для кожного керівника – то колектив. І якщо у колективі є взаєморозуміння, почуття спільної відповідальності, то й працювати легко та комфортно, незважаючи на усі виробничі моменти, які постійно доводиться вирішувати. Проте робота з людьми, на його думку – найважча. Можливо, й неспроста так сталося, що у 2009 році пішов з посади. А ще пригадує тогочасне впровадження польської системи ведення лісового господарства. Про неї говорили багато, але однією з основних вимог цієї системи було скорочення штату працівників.

– Коли почали впроваджувати польську систему лісогосподарства, на підприємстві працювалоблизько 170 працівників, – пригадує Микола Федорович. – Через рік залишилося вдвічі менше – на цьому й завершилося впровадження польської моделі. Але цей процес вже відбувався без мене. Я не зміг переступати через долі людей, з якими працював понад 20 років.

Проте галузь не відпускає професіоналів. Кілька років Микола Федорович пропрацював головним лісничим, мисливствознавцем, інженером з охорони та захисту лісу у тому ж Канівському лісгоспі. З лютого 2014 року працює заступником начальника Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Лісівник-шевченкознавець

Його знанням про великого Кобзаряможна позаздрити, бо збирав він їх роками, десятиліттями. Легко та без підготовки може проводити екскурсії та дивувати рідкісною інформацією про генія українського народу. Звісно, зацікавлення життям та творчістю Тараса Шевченка з'явилося у Миколи Федоровича саме на Канівщині. А почалося все з 1989 року, коли відзначали 175-річчя з дня народження Тараса Шевченка.

– Лісівники були максимально задіяні у підготовці заходів до відзначення річниці, був такий період, що я взагалі три доби практично проживав під Тарасовою горою – тоді ми робили там містечко майстрів, – розповідає Микола Рижков. – У той час я познайомився з керівництвом та науковими співробітниками музею Тараса Шевченка. З того часу у нас склалося взаєморозуміння, співпраця. Так, приміром, Тарасова світлиця, що знаходиться на території музею, у 1991 році зроблена з канівського лісу – на цеху Михайлівського лісництва.А для себез тих пір я більш глибоко почав відкривати Шевченка– великого письменника, художника, а головне – інтелектуала.

Основний показник роботи – виростити гарний ліс

Микола Рижков має численний ряд нагород та відзнак різних рівнів. Найвагоміші з них – нагрудний знак «Відмінник лісового господарства» (2000р.) та почесне звання «Заслужений лісівник України» (2008р.). Проте ювіляр впевнений, що однією з важливих складових його професійного успіху є міцна родина. Разом з дружиною Наталею виховали двох синів – Олександра та Олексія, які не менше за тата люблять ліс та переймаються долею зелених насаджень. Усі разом радіють та пишаються успіхами онука – першокласника Вадима, який приїжджає до дідуся в гості та вже давно і назавжди відібрав його частинку серця.

Микола Рижков зізнається, що незважаючи на посаду, що обіймає, все одно пильніше слідкує за діяльністю Канівського лісгоспу, який завжди буде для нього рідним. Та сьогодні насамперед бажає, щоб лісова галузь була прибутковою й успішною, а працівники жили в добробуті та згуртовано долали усі труднощі, які часом виникають.

– Складнощі в лісівничій професії були і будуть, – наголошує Микола Федорович. – Та головне для кожного лісівника –виростити гарний здоровий ліс, бо це основний показник нашої роботи і вклад у майбутнє життя наших дітей та внуків.

Газета «Природа і суспільство», грудень 2016р.