02/10/2026
0Продаж державою деревини не означає автоматичного права громадянина на частину доходу: ВС пояснив умови відшкодування шкоди.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 вересня 2026 року у справі № 757/49906/25 вирішував питання, чи може громадянин вимагати від держави частину прибутку від реалізації деревини лісів України та відшкодування моральної шкоди через відсутність механізму виплати такої частини прибутку.
Питання стосується застосування положень про відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, зокрема статті 1173 ЦК України.
Обставини справи
У жовтні 2025 року громадянин звернувся до держави Україна в особі Державного агентства лісових ресурсів України з позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позивач вважав, що його вимоги є правовою претензією на компенсацію за фактичне користування державою ресурсами, зокрема деревиною лісів України, які є власністю народу України. На його думку, держава реалізує деревину та отримує від цього дохід, однак не розподіляє його між громадянами, не створила механізму компенсації та не інформує громадян про обсяги реалізації.
Позивач звертався із запитом до органів державної влади, щоб з’ясувати обсяги реалізованої деревини. Після цього, визначивши середню арифметичну вартість деревини за різними регіонами, він розрахував розмір майнової шкоди у 13 872 грн. Моральну шкоду позивач оцінив у 10 млн грн.
Він просив визнати порушення його права на частку у доході від реалізації або використання деревини лісів України, визнати право на компенсацію за використання частки цього ресурсу, визнати порушення його майнового права як громадянина України, а також визнати заподіяння моральної шкоди. Загалом позивач просив стягнути з Державного бюджету України 10 013 873 грн.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 листопада 2025 року відмовив у задоволенні позову. Київський апеляційний суд постановою від 18 березня 2026 року залишив це рішення без змін.
У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення судів та задовольнити позов. Зокрема, він посилався на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, а також на процесуальні порушення під час розгляду справи.
Державне агентство лісових ресурсів України заперечувало проти касаційної скарги. Воно зазначало, що право користування лісовими ресурсами може бути загальним або спеціальним, а заготівля деревини здійснюється в порядку спеціального лісокористування на підставі відповідних дозволів. На думку відповідача, позивач не довів наявності незаконного рішення держави, яким йому було завдано майнової чи моральної шкоди.
Суди встановили, що у 2023 році було видано 32 468 спеціальних дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, у 2024 році — 87 446, а у 2025 році станом на 1 вересня — 57 146. Загальний обсяг заготовленої деревини становив 15,2 млн куб. м у 2023 році, 14,9 млн куб. м у 2024 році та 5,8 млн куб. м у 2025 році станом на 1 липня.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що за змістом частин 1–3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є реальні збитки та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 56 Конституції України гарантує кожному право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень.
Водночас Суд зазначив, що стаття 1173 ЦК України встановлює спеціальне правило відповідальності держави.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними нормами, які встановлюють особливості деліктної відповідальності органів державної влади та посадових осіб. Однак вони не скасовують необхідності доведення інших елементів складу цивільного правопорушення.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов:
- неправомірні рішення, дії чи бездіяльність;
- наявність шкоди;
- причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою».
Суд окремо наголосив, що відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Верховний Суд також зазначив, що саме позивач у деліктних правовідносинах має довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв’язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача».
При цьому причинний зв’язок як обов’язковий елемент відповідальності означає, що шкода має бути об’єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а протиправні дії мають бути причиною, а шкода — наслідком такої поведінки.
Окремо Верховний Суд проаналізував правовий статус лісів.
ВС зазначив, що відповідно до статті 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Водночас ліси можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Суд також навів положення Лісового кодексу України щодо постійного і тимчасового користування лісами. Зокрема, тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право отримувати продукцію і доходи від її реалізації, а також зобов’язані своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів.
ВС вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили: позивач не довів, якими саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Державного агентства лісових ресурсів України йому було завдано шкоди, не надав доказів незаконності таких дій та не довів завдання шкоди саме внаслідок здійснення агентством владно-адміністративних повноважень.
Так само позивач не надав доказів факту наявності шкоди та її розміру, крім власного розрахунку, здійсненого на основі даних про обсяги заготовленої деревини суб’єктами, які діяли на підставі спеціальних дозволів.
Верховний Суд також погодився з висновком про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Суд зазначив, що суди не встановили доказів заподіяння позивачу моральної шкоди незаконними діями відповідача. Водночас позивач не довів порушень відповідачем чинного законодавства, які могли б призвести до завдання йому як майнової, так і моральної шкоди.
Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а попередні рішення — без змін.Таким чином, у цій справі Суд виходив із того, що для стягнення з держави шкоди за статтею 1173 ЦК України необхідно встановити сукупність обов’язкових умов: незаконність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв’язок між незаконною поведінкою і шкодою.
