09/12/2025
0Відповіді та пояснення противникам регулювання чисельності диких хижаків
Час відповісти на тезу, яку часто повторюють: мовляв, «під час війни відстріл є морально суперечливим». А що, перепрошую, вважається «несуперечливим» — лише стріляти людей? Чи хтось справді думає, що хижі тварини під час війни зважають на людські моральні конструкції?
Скажений вовк чи лисиця не перевіряє, хто перед ним — військовий у шанці, цивільна людина чи службовий собака, якого бійці тримають для психологічної підтримки та охорони. Неконтрольована чисельність хижаків — це не абстрактна дискусія, це пряма загроза нашим захисникам.
Опоненти чомусь нагадують, що «відстріл у межах населених пунктів заборонений». Ніхто й не пропонує порушувати закон. Більше того — саме мисливські організації зупиняли випадки, коли окремі чиновники вимагали відстрілів у селах чи містах. Ми попереджали: такі «вказівки» незаконні відповідно до ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». До того ж такі діяння суперечать нормам деяких других законів, нарешті за стрільбу в населених пунктах встановлена адміністративна відповідальність (ст. 174 КУпАП).
Тепер до аргументів про «європейський досвід». Ствердження, що регулювання чисельності хижаків перетворюється на «вбивство всього, що рухається», можливе лише тоді, коли повністю відсутній контроль за згаданим процесом. Бо в реальності саме заборона полювання дає ґрунт для браконьєрства. І слід розуміти, що й під час війни, і в мирний час браконьєрство нікуди не зникає.
Так, усі теплокровні тварини можуть переносити сказ — навіть птахи. І так, лисиці та вовки мають високу репродуктивність. Саме тому регулювання чисельності — не забаганка, а нагальна необхідність. Якщо хижаків надмірно багато, то їжі їм безумовно бракує, і вони все ближче будуть підходити до людських господарств та позицій військових.
Аргумент опонентів про те, що «винищення неефективне», є ненауковим. Світова мисливствознавча практика давно визначила оптимальну щільність хижаків. За її підтримки зменшується кількість контактів між тваринами, падає ризик передачі збудника сказу, а хижаки не змушені розширювати ареал у пошуках їжі.
При цьому в містах і селах регулювання чисельності здійснюють не мисливці, а відповідні комунальні служби — саме так передбачено законом.
Ще один безпідставний закид — «негативна реакція громадськості». Реакцію зазвичай формують або необізнані люди, або ті, хто працює на грантових міфах. Закон чітко визначає правила громадського контролю, і жодні самопроголошені «екоактивісти» на кшталт Борейка там не згадані. І слід зрозуміти, що у Борейка та його поплічників чують лише негативні закликами проти мисливства, а знаєте, скільки пересічних громадян телефонують до Асоціації із критикою «бездіяльності користувачів мисливських угідь» через те, що останні не регулюють чисельність мисливських тварин, тому лисиці та інші дики тварини безконтрольно бігають населеними пунктами?
Тепер про альтернативу — пероральну вакцинацію (ORV). Її часто називають «єдиним цивілізованим методом». Так от, відкриємо офіційні «Методичні рекомендації» ІВМ НААН і Держпродспоживслужби (2017–2018). Там чорним по білому:
• у Європі ORV застосовують десятиліттями;
• навіть у маленькій Швейцарії перші результати отримали лише через 4 роки і охопили частину країни;
• успіх залежить від регулярності кампаній і повного охоплення територій;
• у Східній Європі, де ORV проводили нерегулярно, сказ залишається проблемою.
В Україні перші спроби пероральної імунізації проводили у 2001–2005 років, вони, на жаль, були малоефективними через нестачу вакцини та недосконалу логістику. Суттєві результати дали лише довготривалі кампанії у 2006–2014 роках на сході країни та окремі проєкти в Криму. Але слід знати, що пероральна імунізація – процес досить тривали, повинен охоплювати значні території мешкання диких тварин, які є розповсюджувачами сказу, позитивний результат досягається у разі застосування значної щільності розміщення брикетів із вакциною, тому успіх досягається лише за рахунок досить великих видатків на закупівлю та розповсюдження згаданих брикетів. За нашими розрахунками, для досягнення поставленої мети за три роки потрібно витратити майже 2,2 млрд UAH!
Але сьогодні — війна. Сподіваємся, що всі розуміють, де у першу чергу потрібні кошти! На багатьох територіях, зрозуміло, ORV неможливо проводити фізично. Немає авіації для розкидання вакцин, немає безпечного доступу до лісових масивів, а частина областей — у зоні активних бойових дій.
Водночас чисельність хижаків зростає через заборону полювання. Результат — збільшення кількості випадків сказу, зокрема у прикордонних та прифронтових регіонах. Водночас чисельність хижаків зростає через заборону полювання. Результат — збільшення кількості випадків сказу, зокрема у прикордонних та прифронтових регіонах. На жаль, є вже випадки зараження мешканців України цією смертельною хворобою!
Отже, висновок простий:
Пероральна вакцинація — корисний інструмент, але НЕ може замінити контроль чисельності хижих тварин.
У воєнний час регулювання чисельності — питання безпеки, а не «моральних дискусій».
Надмірна кількість хижаків — це ризик для людей, військових, домашніх тварин і цілих територій.
Контроль чисельності + вакцинація = єдина реально працююча модель, підтверджена наукою і практикою.
