24/09/2025
0Ліквідація Міністерства захисту довкілля і приєднання його разом з Мінагро до Міністерства економіки, забудова карпатських хребтів вітряками, ухвалення закону про добросовісного набувача або спроби ліквідувати Державне водне агентство, що ці та багато інших дзвіночків означають для природи, і які наслідки матимуть. Розмовляємо про це з екологами Олексієм Василюком і Петром Тєстовим з Української природоохоронної групи.
Освоїти не освоєне
Коли обговорюють вплив війни на природу, то найчастіше йдеться про її знищення внаслідок воєнних дій. Що не лежить на поверхні і не пов’язано безпосередньо з бойовими діями?
Олексій Василюк: Незадовго до початку повномасштабної війни Міжнародний союз охорони природи випустив звіт про те, як за останні сто років війни (вони їх, звичайно, називають конфліктами) впливали на біорізноманіття в різних країнах. Там є така думка, яка для мене була основною: відновлення після завершення війни, відбудова і переселення людей призводило до значно більших втрат для природи, ніж самі воєнні дії. І це загальне правило для всіх проаналізованих війн на планеті.
Фото: Михайло Русін Олексій Василюк
Що мали на увазі. Природа завжди певним чином страждала. Частина її вже освоєна, і коли відбуваються якісь серйозні зміни, наприклад, в економіці, з’являються нові технології, нові потреби чи ще щось, то починають освоювати те, що до того не чіпали.
На сході України багато міст зруйновані. Коли ми деокупуємо території, то по ідеї їх треба відновлювати. Проте ніхто не будуватиме Бахмут на місці Бахмуту. Можна демонтувати будинки, але як вийняти з бетону, з-під землі старі комунікації, щоб замінити на нові? Тож побудувати два нових Бахмути буде легше, ніж відновити старий. А для цього, згрубша кажучи, необхідно знайти нову територію розміром з це місто і ще більшу, щоб видобути для його спорудження пісок, щебінь і деревину. Так само людям, які виїхали і вже облаштувались в іншому місці, потрібні ресурси, можливості для розвитку бізнесу, працевлаштування. І тому безпечніші регіони стають місцем підвищеного навантаження на природу вже зараз, і тим більше відчують це навантаження, коли почнеться відновлення.
Фото: 93-тя ОМБр Холодний Яр. Знищений Бахмут
Візьмемо Карпати. Багато людей вимушено перебрались туди, зросла кількість туристів. Більше людей ходить у природу, там опиняється більше сміття. Ніби дрібниці, але так від найменшого до найбільшого. Від зростання кількості відвідувачів нацпарку, і до того, що підприємець, який приїхав з іншої області, вимагає висновок оцінки впливу на довкілля, щоб підірвати скелю, яка є заказником, і перетворити її на щебінь. А це означає, що відновлення буде відчутно погіршувати якість життя тих українців, чиєї домівки не торкнулась безпосередньо війна.
Петро Тєстов: Можна насправді не прив’язуватися тільки до релокації. Просто є необхідність чимось компенсувати для економіки втрачені потужності на території активних бойових дій чи окупованих територіях. Це однозначно проблема і ми бачимо показовий приклад Закарпаття, де починають забудовувати вітряками полонини. Або приклад Житомирської області, куди релокувались фермери з Херсонщини. І територію, куди їхали екопоселенці, тому що там дикі місця, фактично перетворили в аграрну плантацію, де все має слугувати лише цілі вирощування картоплі, а інше не важливо.
Тобто такий зараз тренд?
О. В.: Люди все втратили, мусили виїжджати, і це дуже добре, що вони виїхали, але якщо вони хочуть працювати далі, компенсувати збитки, то вони кажуть: дайте нам землю. Я до чого веду, є, скажімо так, нова реальність, в якій з’явилося багато суб’єктів, що хочуть реалізуватися за рахунок природокористування.
Інший блок проблем, пов’язаний з відбудовою і нашими очікуваннями допомоги. Мені здається, що значно більше суб’єктів захоче дати нам гроші під це. Чудово. Але ж нам не привезуть італійську цеглу, щебінь, цемент і пісок. Це все треба буде добувати у нас. Он в Харкові хочуть використати територію нормального лісу для видобутку піску. А всі, хто проти, — негідники, бо це ж на відновлення постраждалого міста. Без вирубки лісу нема де взяти пісок в Україні?
Фото: з fb Олексія_Васлюка Олексій Василюк
І скільки таких випадків, коли бізнес хоче отримати дозвіл на кар’єр, наприклад, у заказнику на Хмельниччині. І теж — “це на відновлення України”. Нічого собі відновлення. Звісно, і раніше була купа кар’єрів на природоохоронних територіях і всякої іншої біди, але тепер випадків порушень значно більше.
Тепер з’явилось виправдання, з яким важко сперечатися, — завжди опинятимешся в невигідному становищі.
О.В. Бо тепер на аргументи “за природу” тобі кажуть, що ти “проти відновлення України”.
Це як з вітряками: “Ви що проти зеленої енергетики? Росія ж знищила наші енергетичні потужності”.
О.В. Так. Ще дуже зручно стало опонувати тим, що “хлопці на війні, а ви тут займаєтесь незрозуміло чим”. На місцях це супер аргумент: “Що ви причепилися? Ви що, не знаєте, що в країні війна?”. І те, що відбувається зараз, то просто верхівка айсберга порівняно з тим, що може бути потім після закінчення війни.
А чому вітряки саме в Карпатах? Вітер є в різних місцях, але полонина нічийна, вона не розпайована. Тільки тому. Тим паче, коли йдеться про велику площу ділянок. Їх можна отримати винятково в природі, яка, як правило, нікому не належить. Ну і все це зі словами: Росія погана, вона зруйнувала енергетику, нам треба енергетика. Таким збоченим чином начебто і логічно вимальовується відповідь: прекрасно, є інвестори, вони раніше не змогли отримати висновок оцінки впливу на довкілля, то ми можемо зараз зробити так, щоб вони взагалі не проходили цю процедуру, вони ж працюють на відновлення вже зараз. Та вони на своє збагачення працюють.
А якщо будувати вітряки, то це прокласти дороги, по яких зможуть везти 50-метрові лопасті якісною технікою. Тобто необхідні якісні траси на хребет з такою вирубкою лісу навколо, щоб у повороти вписувалася 50-метрова деталь. Це супер руйнування.
Фото: з fb-сторінки Save Пікуй. Будівництво фундаментів для вітряків на полонині Руні_з fb-сторінки Save Пікуй (1)-1.JPG
І це так схоже на все те, що описали в світовому звіті: люди просто користуються можливістю.
Друге, про що там відзначають і що робили всі держави, які постраждали, — вони послаблювали своє законодавство, як тільки можна, аби лишень отримати більше допомоги, намагались все максимально продати, щоб залучити кошти. І те, що в нас відбувається зараз, так само підкоряється цим тенденціям. Звичайно, можна зрозуміти, чому так. Але від того, що така реальність, не легше.
Ось, приміром, дуже хотіли відмінити оцінку впливу на довкілля до кінця відновлення України. Хто з нас, вибачте, доживе до кінця відновлення України? Нам обіцяють лише розмінування через 750 років. Добре, звісно, що ніхто не каже, що це станеться за 2-3 дні, але це показує масштаб проблем. І це означає, що відновлення настане через кілька століть. Тобто на цей час ми маємо дозволити знищення всього?
Односторонній рух
Як загалом правила гри змінювались після повномасштабного вторгнення?
П.Т.: Усе почалося з того, що в березні 2022-го обмежили проведення перевірок бізнесу і на той момент не було жодних виключень, які стосувалися б довкілля. Лише в червні нарешті внесли пункт, що у випадку, якщо є загроза для довкілля, то на основі звернення фізичної особи екоінспекція проводить позапланову перевірку. Відтоді нічого не змінилося, хоча багато говорили, що треба дозволити перевіряти хоча би державні підприємства.
Фото: з fb сторінки Олексія Василюка Петро Тєстов
Чому це проблема в принципі очевидно. Якщо ти виявив якісь порушення, доки інспекція зможе виїхати, треба дочекатися погодження органів, яке не завжди буде. Або пройде два тижні, і за ці два тижні, зрозуміло, природу вже знищать і її не відновиш. До ліквідації Міністерства захисту довкілля, Державна екологічна інспекція розробляла проект постанови Кабміну, яким мали знову дозволити екологічні перевірки, але, на жаль, воно не пройшло.
А що із закриттям земельного кадастру?
П.Т.: Кадастрову карту закрили в тому ж 2022-му і її досі не відкрили для всіх. Лише в минулому році органам влади повернули доступ до неї. Для громадськості й досі ні. І це реально проблема для екологів, журналістів-розслідувачів. Приміром, дуже важко виявити дерибан природно-заповідних територій, бо і карти об’єктів природно-заповідного фонду теж закриті. Так само досі закрита карта лісів, причому не просто доступ до даних про ліс, а й до загальної інформації — де розташована та чи інша ділянка, де рубають по тому чи іншому лісорубному квитку. Це в свою чергу створило перешкоди не тільки екологам для контролю, але і для бізнесу. Бо з 1 січня 2026 року, коли деревообробники експортуватимуть дошку в ЄС, вони мають додавати геокоординати місця, де її заготовили. І бізнес, і громадські активісти просять відкрити карту лісів, проте держава вперто відмовляється, хоча стратегічної цінності вона не несе. Бо рубки для військових цілей у реєстрі і так не відображаються, тому якщо відкриють карту їх теж не буде видно .
Олексій каже про тенденцію послаблення екологічного законодавства.
П.Т.: Я бачу системні спроби його спростити по самих різних галузях. По тому ж лісу кожні півроку з’являється якась нова ініціатива. Від неї доводиться відбиватися, в результаті десь від чогось відбились, а щось не вдається відстояти. Наприклад, минулого року хотіли скасувати оцінку впливу на довкілля для суцільних рубок лісу. Тоді громадськість домоглася відхилення законопроєкту. Зараз економічний комітет зареєстрував новий законопроект про ринок деревини 13227-д, в який включив цю норму про скасування ОВД. І уряд у своєму плані дій написав, що вони підтримують саме цей законопроект і саме в частині ОВД.
Фото: Закарпатська обласна прокуратура Наслідки незаконної вирубки лісу в Карпатах.
Ще одна ініціатива, яка істотно відкотила нас в екологічній сфері — це ухваленя закону 12089 щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, який активно лобіював бізнес і який легалізує незаконні дерибани лісів та прибережних смуг і земель природно-заповідного фонду. Вже є практика його застосування. І це сотні рішень, в яких держава не може повернути свої землі.
Але якщо говорити про екополітику об’єктивно, то приміром, спеціалізована екологічна прокуратура навіть під час повномасштабного вторгнення працює ефективно. Як приклад, це робота по самосійних і необлікованих лісах, в яких раніше відбувались незаконні рубки і ніхто за цим не стежив. Прокуратура цим зайнялася, в одній області спільно з екоінспекцією вони відпрацювали механізму захисту, виграли суд, і тепер по такому ж прикладу роблять це в інших областях. У результаті такі ліси нарешті починають зберігати.
Загалом прокуратура, що стосується екологічної сфери, стала нормально працювати. Саме внаслідок цього і з’явився закон 12089. Бо побачили, що є ефективна робота, яку треба зупинити.
Якщо говорити про Міндовкілля, поки воно ще існувало, чи були в його рішеннях ознаки якогось стратегічного бачення, куди рухатися в умовах повномасштабного вторгнення?
П.Т.: Все було максимально хаотично. Приміром, у 2021 році в пропозиціях до плану дій уряду на наступний рік був законопроект, який запроваджував механізми залучення інвестицій в лісорозведення, зокрема карбонові кредити (компанії, які не можуть зменшити свої викиди, можуть купити кредити в тих, хто навпаки їх зменшив, — LB.ua). І оці всі речі механічно перекочували в план дій уряду на 2022 рік, причому його не оновили після повномасштабного вторгнення. Зараз цей законопроект знов набуває актуальності, але він точно не був актуальним у 2022-му і 2023 році.
Разом з тим неочікувано запровадили збереження самосійних лісів, ухваливши влітку 2022-го закон 5650. Інший позитивний приклад — прийняли закон про промислове забруднення. Але це така смішна історія, бо народні депутати його двічі відхиляли і ухвалили лише з третьої спроби в 2024 році, коли дізнались, що Європейський Союз прямо вписав це, як умову фінансування по програмі Ukraine Facility (програма фінансової підтримки України від ЄС, — LB.ua). Ну і були якісь локальні зміни: щось покращили по процедурі ОВД або заборонили висадки лісу в степах. Але це якісь зовсім невеличкі кроки, а не системні реформи.
Фото: cdu.edu.ua Петро Тєстов
Системні реформи навпаки завмерли. Важливі закони про екологічний контроль, про Смарагдову мережу (європейська мережа територій особливого природоохоронного значення, важливих для збереження біорізноманіття, — LB.ua) стоять на паузі. Загалом мушу констатували, що жодної системності в сфері захисту довкілля немає, тільки коли Євросоюз щось терміново просить зробити, от тоді це з’являється.
Чарівний пендель.
П.Т.: Інакше воно не працює.
І ліквідація Міндовкілля влітку, точніше його злиття з Мінекономіки та Мінагро — це просто відзеркалення теперішніх пріоритетів, щоб вже ніхто не сумнівався, що на першому місці?
П.Т.: Візьмемо новий план дій уряду. На початку цього року презентували звіт, розроблений спільно WWF, Національним агентством запобігання корупції, Базельським інститутом урядування і Офісом генерального прокурора. Поважна українська громадська організація, поважна європейська і два державних органи показують, як боротися з корупцією в лісовій галузі. Жодна з пропозицій цього звіту не увійшла до плану дій уряду. Так само в минулому році екологічний комітет Верховної Ради проводив комітетські слухання і розробив величезний список рекомендацій. З цього списку теж нічого не увійшло. Та ж доля спіткала пропозиції, озвучені у звітах Європарламенту і Єврокомісії.
Таке враження, що наш уряд прочитав усе це і вирішив зробити навпаки. Наприклад, включив законопроект про лібералізацію земельних відносин, за яким, умовно кажучи, будь-хто, якщо бачить вільну землю в громаді, може вимагати виставити її на аукціон і громада не може відмовитися.
Як на мене, це найбільш антиекологічний план з тих, що були. А вся охорона довкілля для нового уряду зводиться до постів у Фейсбуці, де згадують про охорону довкілля. По сферах, якими я займаюся, з позитивного, що запланували, — реформа природно-заповідного фонду і створення окремої агенції з управління заповідними територіями. Проте немає нормальних пропозицій по розширенню природно-заповідних територій, як і багато чого іншого.
Фото: Вікіпедія Панорама національного природнього парку «Дністровський каньйон», Чортківський районТернопільської області. Парк створений з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів лісостепової зони в районі середньої течії річки Дністер.
Схоже, що це цілком свідома позиція Мінекономіки ігнорувати всі природоохоронні ініціативи. Бо вони проігнорували навіть пропозицію розробити постанову про режим використання торфовищ, що взагалі прямо вимагає земельний кодекс. І програма ООН з навколишньої середовища UNDP давно працює в цьому напрямку, аби надати уряду всю необхідну допомогу.
Питання надання надр під видобуток корисних копалин — інший приклад, де чітко видно, як змінилась позиція з появою нового міністерства. Як було раніше? Хтось хоче видобувати широко поширену корисну копалину — бурштин, пісок, торф, він надсилає документи в Міндовкілля, там дивляться, де ця територія, що це за територія, і вирішують, виставляти на аукціон чи ні. Якщо це ділянка з лісом, не пошкоджена бурштинокопачами, або територія, яка межує з нацпарком, то бізнесу пропонували шукати альтернативу. Зараз же з оприлюднених рішень Міністерства економіки бачимо, що воно віддало під видобуток бурштину незруйновані ділянки просто посеред лісу.
Або можна подивитися в урядовому законопроєкті про дерегуляцію, що Мінекономіки пропонує спростити для бізнесу, щоб йому було добре. Перше, — прибрати необхідність погоджувати з місцевими радами і Держводагентством будівництво гребель на річках і створення нових ставків. Друге — відміна дозволів на роботи на території водного фонду. Фактично під цю дерегуляцію планують пожертвувати річки. Наступне — спрощення законодавства по тваринному світу. Тобто під видом дерегуляції і полегшення життя бізнесу хочуть фактично скасувати певні екологічні норми. І це теж дуже сумно.
Ще й розмови про ліквідацію Держводагентства.
П.Т.: Завдяки активній позиції громадськості і депутатів екологічного комітету Верховної Ради це відтермінували. Наразі воно залишається. І тут цікава історія. До того законопроєкту, який дозволяє будувати греблі на ставках по спрощеній процедурі, Держводагентство надало зауваження, що документ поганий, ухвалювати не треба. А от Державне агентство з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, до якого і планували приєднати водне агентство, звернуло увагу на якісь проблеми по рибі, а по решті зауважень не мало.
Ми, екологи, часто критикуємо органи влади за бездіяльність, але сама їх наявність дозволяє хоча б пробувати захищати якісь екологічні норми. Що ми маємо зараз. Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства провело одну зустріч з екологами під камери, що вони такі молодці, і все. А де інші зустрічі? Натомість постійно читаєш пости про те, як мінекономіки зустрілося з бізнес-асоціаціями, з одною, з іншою. Важливо, щоб міністерство слухало бізнес. Але ж має бути якийсь баланс, маєте слухати і тих, і тих. Для того і потрібні окремі міністерства, щоб одне відстоювало інтереси бізнесу, інше природи, і вони шукали якісь компроміси. А зараз ми бачимо просто однобокий рух у підтримку бізнесу.
Я розумію, чому вони ставлять економіку на перше місце. Це нормально. Але без окремого Міністерства захисту довкілля у нас буде катастрофічна ситуація в довкілевій сфері. Бо раніше в екологів був якийсь, але все ж союзник, а тепер його немає.
Фото: з fb сторінки Петра Тєстова Петро Тєстов
Натомість є конфлікт інтересів у межах одного органу. Є шанси, що все відіграють назад?
П.Т.: Враховуючи ту кількість європейських екологічних директив, які має імплементувати Україна, то без окремого міністерства не вийде. І, я думаю, в якийсь момент розуміння цього все ж прийде, і Міністерство захисту довкілля відновлять. Але прикро, що ми втратимо багато часу, і, як наслідок, на жаль, природи.
З того, що постійно на порядку денному, — відступи від правил оцінки впливу на довкілля. Хоча запровадження цього законодавства теж було однією з умов набуття Україною членства в ЄС. Наскільки реальні ризики того, що цей запобіжник зникне?
П.Т.: Зараз ті, хто займається сільським господарством, хочуть відмінити процедуру ОВД, лісівники так само. Всі хочуть. І тут, в принципі, ситуація залежить від того, наскільки Європейський Союз буде жорсткий в контролі над дотриманням своїх же вимог. Бо якщо Європейська Комісія пише “не робіть нових відступів з ОВД”, якщо це пише Європейський парламент, то напевно треба дослухатися. Але, на жаль, я бачу протилежні дії. І якщо зараз ухвалять рішення, яке скасує ОВД для лісу, завтра його відмінять для чогось іншого, і це буде така снігова куля. Але все ж я оптиміст. Сподіваюся, в уряді залишився якийсь здоровий глузд, який не допустить переходу червоних ліній в питанні охорони довкілля.
Європейці теж могли б і жорсткішу позицію зайняти.
П.Т.: У своїх документах вони постійно пишуть про ці проблеми, але публічно мало комунікують. Насправді, з одного боку, в ЄС не хочуть критикувати Україну під час війни. Хоча кейс з НАБУ показав, що коли вмикається ця критика, то це лише допомагає українцям. З іншого боку, в них зараз теж є певні групи впливу, які пробують розвернути екологічну політику назад у бік експлуатації природних ресурсів.
У новому складі Європарламенту збільшилось представництво правих консервативних партій, а вони здебільшого виступають за обмеження екологічних норм. Але, незважаючи на це, все одно основоположні екологічні речі, як зелений курс, під сумнів не ставлять.
І, до речі, я постійно про це кажу: “Що ми, як член ЄС, можемо принести Євросоюзу?”. Ми їм можемо принести добре збережену природу. Бо природа в Україні, якщо порівняти її з континентальною Європою, краща. У нас є велика кількість пралісів, природних лісів, а не штучних, як в Чехії або Німеччині. У нас є такі річки, як Десна, які розливаються весною на кілометри. В континентальній Європі немає таких великих незарегульованих річок, у них все понищене. Тобто гроші, які зараз там витрачають на відновлення природи, на нас не треба буде витрачати. Вони прийдуть в Україну як механізм дотацій за збереження природи.
І я пробую донести думку, що нам би не припуститися їхніх помилок. Але інколи здається, що в цьому немає жодного сенсу, що це еволюція і ми маємо все знищити і лише потім зрозуміємо цінність.
Фото: Володимир Тертишник / wikipedia Шацькі озера
Граблі — наше все.
П.Т.: Що дуже прикро, бо це створить нам економічні проблеми. Відновити гектар території на порядок дорожче, ніж його просто зберегти. І виходить така ситуація. Зараз ми фактично знищимо свої збережені ліси, болота, степи, а потім витрачатимемо величезні гроші на їх відновлення.
Я був на заході, присвяченому зеленим фінансам. Туди приїхали європейські, американські інвестори, які казали, що їх цікавлять зелені інвестиції в Україну. Є такі штуки, як кредити за збереження лісів, за висадку лісу, за збереження природи, карбонові кредити, кредити по біорізноманіттю. І якби було якесь стратегічне бачення, то представники Мінекономіки не тільки казали б “так, нам це цікаво”, але й хтось би цим системно займався. Але ж там думають тільки про найпростіше. Знаєте, як у школі вчили, — інтенсивний і екстенсивний спосіб використання. Ось тут здається бачать лише самий простий шлях: більше зрубали, більше засадили сої чи соняшника, більше заробили.
Маємо ситуацію, коли у природи різко поменшало захисників.
П.Т.: Нині фактично, єдиний, хто на рівні держави говорить про екологію, — це комітет екологічної політики в Раді. Це вони відстояли Держводагентство.
О.В.: Водночас багато активістів, які на місцях домагались створення природоохоронних об’єктів або захищали якісь ділянки, пішли воювати добровольцями. Частина з них загинули. Хтось повернеться, але їм треба буде відновлювати своє життя. Можливо, не всі зможуть одразу включитися в захист природи. А бізнес, він уже дуже серйозно організовується. І йдеться не про те, що десь хтось хоче вкрасти дерево, яке не так лежить, люди лобіюють серйозні зміни до законодавства, які готують підвалини до потужного захоплення природних ресурсів, які в нас лишилися.
Природа не чекає
А що, до речі, із заповіданням територій в останні роки?
П.Т.: Воно дуже пригальмувало. Фактично є поодинокі приклади, коли деякі адекватні громади щось роблять. Але на великих територіях системне створення природоохоронних об’єктів фактично заблоковано і, насамперед, через позицію ДП “Ліси України”. Причому вони ігнорують екологічний комітет Верховної Ради, Міндовкілля, які давали рекомендації створити ці об’єкти.
Зараз багато говорять про створення Чорноліського нацпарку на Кіровоградщині (це єдина область, де немає національного парку).
П.Т.: Мені здається, що у випадку з Чорним лісом, то тут більше імітація процесу створення з боку лісівників. По законодавству аби створити національний парк на лісових землях необхідні тільки два погодження – від ДП «Ліси України» і Держлісагентства. Це лісова вертикаль.
Фото: wownature.in.ua Національний природний парк «Холодний Яр»
Часто громади теж налаштовані сильно проти. Чому?
П.Т. Це пов’язано з тим, що вони не бачать іншого шляху для отримання доходів, як збільшити інтенсивність використання природи. Інколи це свідома позиція керівництва, а інколи така загальна — люди живуть сьогоднішнім днем і не думають, що буде завтра, тому намагаються використати сьогодні максимальну кількість природних ресурсів. Хоча це нераціонально, бо коли ти продаєш свої землі для того, щоб покласти плитку на центральній площі, це означає, що за п’ять років не матимеш ресурсу для розвитку взагалі.
О.В. Коли створювали нацпарк “Холодний яр”, то, пам’ятаю, як у громаді виходили на мітинги з плакатами “Пошесть нацпарків повзе Україною”. І це було до повномасштабної війни, коли громади ще не отримували гранти на підтримку переселеного бізнесу.
П.Т. Ну і дуже часто самі лісівники налаштовують їх проти створення природоохоронних об’єктів. Бо де екологи хочуть створити заповідні території? Це ж не просто в якомусь рандомному лісі, а в лісі, який має природну цінність. Зазвичай це старі ліси, яких не торкалися.
Водночас лісівники замість того, щоб підвищувати ефективність своєї роботи, найпростішим варіантом бачать побудувати лісову дорогу в той ліс, який ніхто не рубав 50 років, щоб зрубати і показати цифри. Тобто отримати доступ до раніше недоступного ресурсу. Вони прямо про це говорять.
Але ж Україна має певні зобов’язання в природоохоронній сфері і щодо заповідання.
О.В.: Судячи з усього, в це віримо тільки ми і ви. Але я ще раз повторюсь. Те, що відбувається в Україні зараз, вкладається у світові тенденції. Це не те, що українці якісь особливо погані. Так діє будь-яка постраждала країна. Водночас ми ж про це знаємо і держава мала б щось і на противагу зробити. А по-друге, мали б бути якісь екологічні запобіжники, як умова використання міжнародних коштів на відновлення. Проте, я поки не чув, що таке є.
Фото: Анна Олексій Василюк
На сайті Екозагроза опубліковані дані щодо збитків, завданих довкіллю внаслідок війни. Чи ми насправді знаємо реальну картину?
О.В.: Я вважаю, що не знаємо. Більш-менш точно ми можемо сказати тільки про те, скільки чого згоріло. Від цього не відмахнешся, просто тому що можна рахувати по супутникових знімках. Крім того, щоб оцінити втрати природи, треба знати, а що було до. Для цього мала би бути інвентаризація, як це працює в Євросоюзі. Але ми не можемо клацнути на якусь ділянку на електронній карті і отримати список видів, ким і в який день вони були задокументовані. У нас цього просто ніколи не робили.
Але найбільша біда в тому, що якби ми знали більш-менш реалістичну цифру, вона була б настільки великою, що ми не повірили би в неї. Колись я працював в організації «Екологія-Право-Людина» і ми в 2015 році рахували для регіонального ландшафтного парку “Донецький Кряж”, на яку суму там згоріли ліси. І вийшло приблизно 14 млрд. грн. Це лише вартість деревини, яка згоріла під час однієї пожежі в одному заповідному об’єкті. А зараз йдеться про чверть країни, включно з цінними заповідними територіями. І не всі втрати довкілля можна відновити. Можна викупити всі поля навколо Мирнограду і за якісь донорські кошти відновити там степ. Але ми за жодні гроші не заберемо забруднення з ґрунту або вуглець з повітря. І це безповоротні втрати.
Взагалі жодного позитиву, навіть маленького промінчика.
О.В.: Головний промінчик зовсім в іншому. В тому, що природа не чекає на наші рішення. Колишнє Каховське водосховище — дуже гарна ілюстрація того, що поки ми собі думаємо, зважуємо, природа вже щось робить. Є ділянки, до яких розмінування дійде через 750 років, а хай навіть через 75 років. Там що, буде стерильний простір до того? Зараз, якщо подивитися на супутникові знімки, вся лінія фронту — це широчезний зелений пояс серед степової зони. Немає сільського господарства і все це заростає. Звісно, воно може заростати інвазійними акаціями і маслинками і це теж погано. Але так чи інакше, як було раніше, більше не буде. Це треба прийняти.
Фото: Анна Куземко
Піщані відклади дна колишнього Каховського водосховища
І всюди, де ми не матимемо можливості щось робити, відновлюватиметься природа. Ми вже зараз європейський лідер по відновленню лісів, завдяки тим вербам і тополям, що виросли на дні Каховського водосховища. І варто було б мудро тим скористатися. Це горе, що не можна кудись повернутися, бо до кінця нашого життя, територію не розмінують. Окей, хай вона стане європейським проєктом номер один з відновлення природи, чом би й ні?
