22/09/2025
0Фото: Віктор Шарапка на посаді директора “Ліси Переяславщини” вже кілька місяців
Віктор Шарапка очолює КП “Ліси Переяславщини”, бере участь у забігах – і все це у 65 років. Про спорт, участь у Революції Гідності, АТО та роботу розповів Інформатору.
Віктор Шарапка (65 років) – відомий у Переяславі спортсмен і ветеран АТО. Із квітня 2025 року очолює комунальне підприємство “Ліси Переяславщини”. Про свій життєвий шлях – участь у Революції Гідності, бойові дії на сході України, заняття спортом, а також про своє бачення розвитку лісової галузі регіону та проблем, з якими зараз стикається його підприємство, розповів у інтерв’ю журналістці Інформатора.
Віктор Шарапка родом із села Хорошки Лубенського району, що на Полтавщині. Там у 1975 році він закінчив вісім класів, після чого у 15 років продовжив навчання у Дніпропетровському технікумі техніки та телемеханіки. Після технікуму поїхав працювати до міста Нальчик на Кавказі, а згодом його призвали до армії. Службу проходив у Коломиї (Івано-Франківська область). Під час служби в армії його направили на військове навчання до Дівичок (тепер – Дівичківська ТГ). Зараз разом із сім’єю живе у селі Велика Каратуль (Переяславська ТГ).
Займатися спортом почав під час навчання у Дніпропетровську (нині – Дніпро).
Спорт
– Розкажіть про ваш спортивний шлях. Як все починалося?
– Всі чотири роки служби в армії я займався бігом. Брав участь в обласних та міських змаганнях. Бігав, зокрема, на стадіоні “Ротор” у Ростові-на-Дону (Росія). Виступав і в Кишиневі (Молдова), де наша команда зайняла перше місце серед команд з усього радянського союзу. Особисто я тоді здобув третє місце в бігу на 3 кілометри.
Під час служби в Коломиї брав участь у змаганнях на першість дивізії у місті Чортків, що на Тернопільщині. Це було взимку – бігав 8 кілометрів по засніженій бетонці. Добре виступив, після чого мене відрядили в 180-й спортивний клуб армії (спортрота), який був у Вінниці при 43-й армії ракетних військ стратегічного призначення.
Я потрапив туди у 1980 році, а вже у 1981-му став чемпіоном 43-ї армії з кросу на 5 кілометрів. Траса проходила на пересічній місцевості поблизу Хмельницького. Завдяки тим результатам я отримав звання кандидата в майстри спорту. Цього ж 1981 року також виграв обласні молодіжні ігри Вінницької області на дистанції 10 кілометрів. Суми, Полтава, всюди, де я працював і навчався – біг був завжди зі мною.
Зараз я не полишаю бігу – тренуюся і постійно беру участь у різних забігах та марафонах. Біг для мене – це не просто спорт, це частина життя, це – воля.
Забіг восени 2024 року
Забіг навесні 2024 року
Віктор Шарапка (ліворуч) на Дніпропетровському стадіоні “Металург”
Революція Гідності
– Ви брали участь у Революції Гідності. Були там від самого початку?
– Так, був на Майдані буквально з перших днів. У мене чіткі проукраїнські національні переконання. Тож, коли тодішній президент відмовився від європейського курсу, коли стало зрозуміло, що Україну хочуть знову затягнути назад у московську орбіту, я не міг залишатися осторонь. Був серед свідомих українців, які вийшли боротися за своє майбутнє.
Не всі пам’ятають, але Майдан спочатку збирався не на Майдані Незалежності, а на Європейській площі біля Українського дому. Там були перші мітинги, туди приїжджали політики, зокрема, й тодішня президентка Литви Даля Грибаускайте. Згодом, після побиття студентської молоді, усе перемістилося безпосередньо на Майдан Незалежності, де вже поставили сцену. Одним із головних голосів Майдану був Євген Нищук – він потім став міністром культури. Також активно виступала Руслана Лижичко, були блогери, журналісти. Вони стали справжніми рупорами Революції.
Я був на Майдані до останнього дня. Це не просто була присутність – я справді боровся разом із переяславцями. Це були дні надзвичайної напруги – і психологічної, і фізичної. Спершу нам навіть не було де ночувати, ми тулитися до рухівців. Потім все-таки переяславський намет поставили – це зробили брати Олександр та Віталій Яреми.
Боротьба була дуже важкою. Це була боротьба не на життя, а на смерть. Ми розуміли, що якщо програємо, то Україна стане придатком московської імперії. А це означало повернення до тоталітарного минулого, до “ординського устрою”, який не має нічого спільного з Європою та її цінностями.
– Ви отримали поранення на Майдані. Що тоді сталося?
– Це було 18 лютого 2014 року. Ми билися на перехресті Інститутської та Шовковичної. У той день усе було дуже жорстко. У нас в руках була бруківка, а проти нас екіпіровані та озброєні внутрішні війська. І хоча це були не “беркутівці”, небезпека була серйозною – використовували світлошумові гранати. Вони використовуються лише проти терористів і їх не можна кидати в скупчення людей, але вони це робили. Під час тієї сутички одна граната влучила в мене та вибухнула. Вона вдарилася мені в ногу – пощастило. Допомогу мені надавали безпосередньо в наметі.
Віктор Шарапка з переяславцями на Майдані
Служба в АТО
– Де проходили підготовку та яку посаду займали у війську?
– Я був мобілізований у травні 2015 року. Тоді якраз почалася чергова хвиля мобілізації. Мені вручили повістку. Підготовку проходив у військовому інституті університету імені Тараса Шевченка. Дуже хороший заклад. На скільки я знаю, мене мобілізували через мою військову спеціальність.
Під час проходження підготовки звертався до командування направити мене до підрозділу спеціального призначення, зокрема в 4-й полк. Після завершення підготовки направили в 93-ю окрему гвардійську Харківську механізовану бригаду. На той час вона так називалася, зараз – це “Холодний Яр”. Служив там на посаді заступника командира батальйону оперативно-тактичного угруповання “Донецьк”.
У 2016 році після виходу бригади з району виконав завдання продовжив службу в 43-й окремій артилерійській бригаді на посаді заступника командира самохідного артилерійського дивізіону неподалік від Костянтинівки – біля міста Мирноград. Маю військове звання майора ЗСУ.
– Як військовий досвід вплинув на вас? Як відобразився у подальшому житті?
– Війна назавжди змінює. Хто був там, у того зовсім інше світобачення, загостене відчуття протесту проти несправедливості. Повертаючись додому, я відчув різкий контраст між цивільним життям та життям на фронті.
Українська армія має свою глибоку історію – від козацької звитяги, армії Петлюри, через Організацію українських націоналістів до Української повстанської армії. Це наш віковічний дух боротьби за Волю, Незалежність. Його не знищити. І тому такий у нас сьогодні український солдат – відповідальний, сильний, незламний, вмотивований. Так, в армії є певні недоліки, залишки радянської системи. Але основна маса наших бійців – це чесні, стійкі, гідні люди. Завдяки ним ми сьогодні маємо надію. Поки є український солдат – Україна непереможна.
Віктор Шарапка в АТО
Віктора Шарапку мобілізували у 2015 році
Підготовку проходив у військовому інституті університету імені Шевченка
Про “Ліси Переяславщини”
– До війни і служби в АТО я працював директором у лісовому господарстві “Білоозерське”. У 2021 році за розпорядженням керівного органу очолив комісію зі створення Національного природного парку “Білоозерський” на базі лісгоспу. Так за безпосередньо моєї участі був створений цей парк. Після того, у квітні 2025-го, я очолив новостворене комунальне підприємство “Ліси Переяславщини”.
– Розкажіть про це підприємство. Що це за структура і чим вона займається?
– “Ліси Переяславщини” створили у 2023 році рішенням депутатського корпусу міської ради Переяслава. На території громади є ліси – це комунальна власність, і потрібно було навести лад у цій сфері. Я маю відповідну освіту: закінчив НУБіП, магістр екології. До цього мав справу з лісовим господарством. Знаю, як воно працює, з ким співпрацювати, які процеси потрібно запускати. Тому, коли мені запропонували очолити підприємство, я погодився.
До підприємства входить близько 1100 гектарів лісу. Найбільші масиви – це Великокаратульський старостат, також Вовчківський та Гланишівський. Це колишні колгоспні ліси, які потім перейшли до районних адміністрацій, але землі не були передані офіційно – не було постійного користувача, тож господарювання велося напівлегально.
– З якими проблемами ви стикнулися, коли прийшли на посаду?
– Перша проблема – повна захарашеність лісів. Сухостій, вітровальні, хворі дерева. Це загроза пожеж, поширення хвороб і шкідників. Все це шкодить екосистемі та біорізноманіттю лісів. Друга проблема – відсутність документів. Не було лісопорядкування, не було права постійного користування землею. Третє – масове засмічення. Люди просто звалюють сміття в ліс. І четверте – самовільні рубки.
За перші кілька місяців роботи ми офіційно зареєстрували юридичну особу, оформили всю документацію, зареєстрували речове право на землю, стали офіційним лісокористувачем. Почали прибирати сміття, охороняти ліс. Робота тільки починається, але ми вже маємо перші результати.
– Яка ваша основна мета?
– Очистити ліс, зробити його безпечним, доступним і корисним для людей. Ліс має рекреаційну, оздоровчу, екологічну та соціальну цінність. Це він повинен служити громаді – і для відпочинку, і як джерело деревини. Але головне – зберегти його для наступних поколінь. Ліси – це скарб! Це наша земля, наш спадок. Ліс – це легені природи. Ми не маємо права перетворювати його на смітник.
Віктор Шарапка на толоці
