17/09/2016
0Судя по всему лесное хозяйство, политику которого формирует Кутовой и ему подобные, эффективным никогда не будет. М.П.
Тиждень поспілкувався з міністром аграрної політики та продовольства України Тарасом Кутовим про нинішні проблеми АПК, лобізм великих землевласників та формування ринку землі.
Які ключові реформи в агропромисловому комплексі планує провести міністерство?
— Ми задекларували стратегію розвитку АПК під назвою «3+5». На сьогодні уже встигли досить широко її обговорити й дістали позитивні відгуки аграріїв та міжнародної спільноти. Стратегія складається з трьох основних завдань і кількох дрібніших. Перше — поступ земельної реформи. Друге — трансформація державної підтримки галузі. Третє — підвищення ефективності держпідприємств та винесення їх на приватизацію. Серед інших пріоритетів розвиток виробництва органічної продукції, ринків збуту, сільських територій, зрошувальної інфраструктури та забезпечення інституційної спроможності Держпродспоживслужби.
За кожним із трьох пріоритетних напрямів ми підготували законопроекти, оскільки через необхідність запровадження значних перетворень успіху в них не можна досягти без змін у законодавстві.
Ми запустили Офіс підтримки реформ. До нього на конкурсній основі залучаються молоді, амбітні кадри, роботу яких фондують донори (ЄС, США, Канада) і які отримують ринкові зарплати. Зараз Офіс займається внутрішнім аудитом. Коли стануть відомі його результати, плануємо провести комплексну зміну структури міністерства.
Якою ви бачите земельну реформу?
— Готовий до розгляду проект закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Ми разом із командою пропонуємо продавати право оренди та віддавати його в банк як заставу для отримання кредитів.
Чому саме така формула, а не ширший, більш комплексний підхід до вирішення земельної проблеми? Бо я вважаю, що це саме той крок, який може мати підтримку у Верховній Раді. На роботу в уряді я прийшов із парламенту, у якому очолював відповідний комітет. Тому досить точно відчуваю настрої, які панують серед депутатів: краще зробити цей невеличкий, але дуже суттєвий крок, аніж замахнутися на щось більше й зазнати поразки.
Обіг прав оренди землі відкриє кілька можливостей. По-перше, завдяки цьому з’явиться ціноутворення на землю сільгосппризначення. Нині основна теза популістів полягає в тому, що після встановлення вільного продажу землі в українців її скуповуватимуть масово й за безцінь. Якщо
права оренди почнуть торгуватися й стане зрозуміло, що за гектар дають тисячу, дві чи п’ять, уже ніхто не занизить різко вартість, позаяк продаж не може коштувати менше, ніж оренда. По-друге, інвестори матимуть змогу планувати свій бізнес на довшу перспективу. Навіть якщо вони раптом вирішать перестати займатися сільським господарством, то легко вийдуть із бізнесу, продавши права оренди на землю.
Чи зміниться обов’язковий термін оренди землі?
— На сьогодні мінімальний термін оренди землі — 7 років, максимальний — 49. Я не змінював би цього. У межах наявного діапазону люди самі нехай визначаються. Тоді картина матиме такий вигляд: наприклад, право 10-річної оренди землі в такій-то області коштує X, право 15-річної — трохи більше, 20-річної — ще більше. І потім люди на свій розсуд визначатимуть, який термін їм підходить.
Тут є один важливий соціальний момент. Дуже багато людей живе з паїв. Продаючи право оренди, ми не продаємо землю. Тобто людина як отримувала плату за пай, так і отримуватиме. Як володіла землею й могла залишити її своїм дітям у спадок, так і далі нею володітиме. Це важливо наголосити.
Якими ви бачите зміни в державній підтримці галузі?
— Ключова зміна — ми хочемо підтримувати грошима малих і середніх фермерів. Ідеться про підприємства, які обробляють до 500 га. На сьогодні їхня частка серед об’єктів господарювання в АПК становить 86%. Цікаво, що лише 2% з них — підприємства, які користуються кредитами. Чому? Бо немає застави, незрозуміла ситуація із землею.
У межах держпідтримки з’явилася новела, яку я спочатку озвучив лише на рівні філософії, а тепер вона вже стала майже реальністю, оскільки прем’єр заявив про неї публічно як про позицію уряду. Ми виступаємо за те, що 1% валового виробництва продукції сільського господарства має йти на держпідтримку. На сьогодні це 5,5 млрд грн — сума, яка наступного року спрямовуватиметься на підтримку сільського господарства, якщо за це проголосує Верховна Рада. Для порівняння: у 2016-му на цю статтю виділено 300 млн грн. Тобто йдеться про кардинальне збільшення обсягів державної підтримки агровиробника з фокусом на малих та середніх підприємствах. У його межах ми зможемо змінити філософію роботи на цьому ринку.
Період незалежності засвідчує, що державна підтримка завжди стає розплідником корупції.
Які інструменти підтримки слід використовувати, щоб не створювати простору для корупції?
— Перше — рішення повинні ухвалювати не комісії у складі голів адміністрації, податкової і так далі. Це мають бути відкриті фермерські конференції. Фермери прекрасно знають, хто працює, а хто землю здає в суборенду, у кого виходить заробляти, а в кого ні. Тобто рішення вони повинні прийняти самі, хоч би якими бурхливими обговореннями це супроводжуватиметься.
Друге — польський досвід вчить ніколи не давати підтримку в одні руки. Хочете побудувати сушку? Ось вас п’ятеро фермерів в одному районі, кожному по 2 млн. Уже навіть вкрасти на п’ятьох — це треба домовлятися, тобто тут ризик корупції менший.
Третє — абсолютно типові, чіткі, зрозумілі проекти. Тобто гроші виділятимемо, скажімо, на морозильні установки для молока, на сушки, на зберігання тощо. Через допомогу фермерам треба підтягти розвиток промисловості (наприклад, машинобудування). Не хочу образити сільгоспвиробників, але аграрне виробництво — це низькомаржинальна продукція. Потрібно його використати для того, щоб наростити галузі з інтелектуальним і технологічним потенціалом, які створюватимуть додану вартість у насінництві, машинобудуванні, навіть у космічних технологіях. У Китаї, наприклад, обприскування здійснюють за допомогою не тракторів, а дронів. У високотехнологічних тракторах кермо ніхто не крутить, бо вони їздять по точках, уведених на карті. А тракторист лише сидить і стежить за тим, щоб нічого не загорілося.
Такі проекти проводитимуть групами на прозорих тендерах. Можливо, локальним виробникам, наприклад сушок, надаватимуться преференції.
Інший інструмент стосується кредитування. Чому фермери не беруть позики? Бо не мають початкового внеску 50–70%, якого вимагає банк, щоб прокредитувати решту 30–50%. Як міністерство ми могли б, не торкаючись цих грошей, передавати їх комерційним фінустановам, зокрема й державним, і казати, мовляв, ось перший внесок для фермерів, які визначаться на конференціях. Банки детально розглядатимуть відповідні проекти на кредитних комітетах і, додаючи свою частину у формі кредиту, фінансуватимуть інвестиційний проект. Тоді держава до цього практично не матиме стосунку, а банк вболіватиме за державну частину грошей, виділених на проект, так само, як за свою. Такий механізм буде абсолютно прозорим і повинен мати хороші перспективи.
Великі аграрні корпорації домінують на ринку, бо мають лобі в органах влади. Ви виступаєте за підтримку фермерства, але міністри змінюються, а лобі залишається. Як змістити політичний ландшафт на користь фермерів і зробити їхню підтримку довготривалою?
— На мій погляд, кажучи про лобі, ми дискутуємо про спецрежим оподаткування аграріїв. У ньому справді багато перекосів. Завдяки прямій підтримці їх можна вирівняти. Звичайно, великий бізнес відстоюватиме спецрежим. Я так само вважаю, що спецрежим суто для тваринництва — дуже позитивний механізм. Якщо в межах прямої підтримки ми не знайдемо як підтримати тваринників, то скасування спецрежиму буде дуже болісним для цієї галузі.
Щодо лобі. Чому я казав про 1%, а не про 5,5 млрд грн для підтримки фермерів? Бо це закладає філософію державної підтримки. Аби щороку аграрії могли розраховувати на цей відсоток. Аби не було так, що змінилися прем’єр і міністр АПК — і підтримку фермерів скасували як таку. На сьогодні про цю новелу говорять як про доконаний факт. Можливо, з часом, коли в держави буде більше фінансових ресурсів, ми виділятимемо 3% на АПК, але ця філософія збережеться. Якщо так, то на селі з’являться реально сильні та впливові фермери, які вже не відпустять ситуацію назад. Коли вони відчують, що державну допомогу можна отримувати без хабарів, коли ця допомога становитиме не 250 грн, які нічого не вирішують, а 2–3 млн грн, коли вони в кооперації з іншими зможуть зробити якийсь інфраструктурний прорив, коли почнуть продавати зерно не з поля, а на вагоні й матимуть 200–250 грн додатково на тонні, то, якщо з’явиться уряд, який захоче все це поламати, потуга фермерів не допустить того. Мені хочеться, щоб люди в це повірили, почали цим жити й потім уже цього не відпустили.
І третій напрям у стратегії — держпідприємства. Які реформи стосуватимуться їх?
— Дотепер завжди всі державні підприємства галузі сукупно були збитковими. І коли ті, хто виступає проти їх приватизації, кажуть, що сьогодні невдалий час продавати держкомпанії, існує політичне та військове напруження, це звучить дивно. У нас довгий період не було війни, і теж був не час для приватизації. Тож, думаю, справжні мотиви тих, хто виступає проти приватизації, має корупційну природу: дуже зручно сидіти на держпідприємствах, керувати ними, не мати майже ніякої відповідальності, показувати низьку ефективність та перерозподіляти грошові потоки.
Ми зараз подали на розгляд 86 підприємств, із яких 24 заборонено приватизувати, але, сподіваюся, Верховна Рада зніме цю заборону. Серед них Укрспирт, Артемсіль, Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ). Чому таке рішення? Бо такий світовий досвід. Держава може бути ефективним власником в одиничних випадках. Нехай інвестори платять податки, розвивають підприємства й борються з корупцією, що в них значно краще виходить, ніж у держави.
Чи займатиметься міністерство підготовкою відповідних підприємств до приватизації, тобто чи вичищатиме фінансову звітність та чи оптимізуватиме бізнес-процеси?
— Звичайно. Візьмімо для прикладу Укрспирт. Ключове кадрове рішення по цій корпорації має бути ухвалене буквально на одному з наступних засідань уряду. Основна робота, яку тут слід провести, — наведення господарського ладу на всіх заводах Укрспирту. Але, що дуже важливо, для того щоб горілчані компанії, які є першими потенційними клієнтами на приватизацію, виявили реальний інтерес до купівлі спиртових заводів, вони мають зрозуміти, що лівого спирту не буде. Це головне з того, що ми зараз робимо.
На сьогодні обсяг продажу горілки в Україні в перерахунку на спирт утричі перевищує обсяг виробництва спирту. Потрібно закривати тіньовий ринок горілки, а це комплексна робота всієї державної машини. Міністерство АПК з директором Укрспирту абсолютно не в силах проконтролювати 64 заводи по Україні. Це має бути спільна робота поліції, правоохоронців, ревізорів тощо. Бо якщо буде ліва горілка, то горілчаників усе влаштовуватиме й вони виступатимуть не за приватизацію, а за збереження нинішнього стану справ. Водночас після того, як вони куплять спиртові заводи, самі почнуть гасити тіньовий ринок спирту, намагаючись окупити інвестицію шляхом усунення з ринку тіньових конкурентів легальними способами.
Я думаю, що ми в силах змінити нинішній стан справ. Мій особистий маркер, моя внутрішня амбіція — доконаний факт приватизації Укрспирту. За всі роки незалежності ніхто не підійшов до цього так близько. Я хочу, щоб приватизація відбулася й почалася на зламі 2016–2017 років. Звичайно, спротив системи колосальний. На міністра через таку ініціативу ллється величезна кількість бруду, і міністерство не має й близько стільки ресурсу, скільки треба для того, щоб хоча б якось протистояти цій інформаційній війні. Розумію, що ці кампанії наростатимуть, але амбіція залишається.
Щоправда, потрібно ще зняти заборону на приватизацію Укрспирту. Всі, хто каже, що Укрспирт — мегастратегічний об’єкт для держави, а монополія у виробництві спирту — це щось дане Богом, не знають, що у світі є тільки дві держави, які мають монополію на виробництво спирту: Україна та Білорусь. Більше таких немає. Тому, хай там хто що розказує, це абсолютна неправда.
Крім того, спирт — то одне питання. Інше — більшість заводів на сьогодні є просто майданчиками для виробництва біоетанолу, сумішей, тобто мають колосальні можливості для подальших інвестицій. Треба не кукурудзу продавати на експорт, а робити в Україні похідний продукт та експортувати його. У цьому контексті не останнім є питання енергонезалежності. З огляду на потенціал рослинництва масштабне виробництво біоетанолу має стати неодмінною складовою всіх енергетичних стратегій.
Практично з 2011-го глобальні ціни на зернові падають, і нинішній рік не виняток. Наскільки це тисне на українських аграріїв? Чи можливі масові банкрутства агропромислових підприємств?
— Дохідність сільгоспвиробництва падає. Однак на сьогодні агробізнес ще прибутковий, тому не можна говорити про банкрутства через погіршення фінансового становища внаслідок падіння глобальних цін. З фінансової звітності публічних компаній видно, що дохідність є і досить значна. Якщо говорити про малих і середніх фермерів, то для аграріїв ціна ніколи не є хорошою. Найкраще — ворог хорошого. Звичайно, усім хотілося б отримувати більше.
Інша річ — диверсифікація. Кожне підприємство вирощує кілька культур, серед них є і високорентабельні, які забезпечують загальну прибутковість сільгосппідприємства. Наприклад, погляньте, який у нас прорив по сої (одна з найдорожчих культур масового виробництва. — Ред.): зростання посівних площ у десятки разів. Бізнес відчуває, куди йти.
Якщо говорити з фермером, то він скаже, наприклад, що по кукурудзі спрацював у мінус, а витягла пшениця і так далі. Природа тут допомагає. Одна культура любить більше сонце, інша — вологу. Тобто за належної сівозміни якщо одна культура не дала в конкретний рік урожаю, то інша вродить понад норму. Якщо аграрій правильно диверсифікує свої ризики, він десь завжди буде в плюсі.
У державній власності перебуває близько 10 млн га сільськогосподарських земель. Що буде з цим активом?
— На сьогодні більша частина цієї землі перебуває в оренді, щось у держпідприємств, частина на балансі Академії аграрних наук. Я розглядав би цю землю в контексті закону, який ми запропонували. Чому? Наприклад, держпідприємство має ферми й землю на актах постійного землекористування. Ми хочемо приватизувати це підприємство, але не можемо передати йому ті акти. Тобто в разі зміни власника акт постійного землекористування скасовується, підприємство втрачає головний актив, без якого його приватизаційна вартість кардинально менша. Інвестор має розуміти, що в разі приватизації державного сільгосппідприємства він купує цілісний майновий комплекс і право працювати на цій землі. Тоді за відповідні держкомпанії буде велика конкуренція. А коли не зрозуміло, що буде із землею після приватизації підприємства та його майнового комплексу, то інтерес до відповідних активів буде невеликий.
———————————————
Тарас Кутовий народився 1976 року в Києві. Закінчив Національну академію Служби безпеки України, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Міжнародний інститут менеджменту. Народний депутат України VII та VIII скликань. Голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, заступник керівника фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді України VIII скликання. З квітня 2016 року призначений міністром аграрної політики та продовольства України.
