08/08/2025
0Поки реальні проблеми галузі множаться, мисливська спільнота зайнята з’ясуванням, хто головніший. Класична історія про те, як дорослі чоловіки влаштували змагання “у кого більше”, забувши про справжню мету
Українське мисливство нагадує стару казку про двох півників, які так захопилися боротьбою за першість, що не помітили, як підкрався лис. Тільки в нашому випадку “лисів” набагато більше — і в прямому, і в переносному сенсі.
Ситуація настільки абсурдна, що аж комічна. Уявіть: країна у війні, галузь у кризі, хижаки розплодилися в геометричній прогресії, система управління розвалена. А що роблять ті, хто має об’єднатися заради порятунку? Правильно — влаштовують публічні змагання, хто з них “справжніший” та “досвідченіший”. Класичний випадок, коли дорослі чоловіки зайняті вимірюванням власної значущості, забувши про реальні справи.
Одні кричать про столітні традиції та досвід поколінь, наче це індульгенція від усіх проблем. Інші розмахують прапором реформ, обіцяючи золоті гори модернізації. При цьому обидві сторони так захопилися взаємними звинуваченнями, що забули — поки вони міряються амбіціями, реальна ситуація стає катастрофічною.
Парадокс у тому, що замість консолідації в критичний момент, спільнота розколота внутрішньою війною. Новостворена структура, якій від роду півтора року, претендує на роль головного реформатора. Організація зі столітньою історією обурена такою нахабністю. І почалося…
“Мисливство — не цирк! Не TikTok!” — кричать одні. “Дохлий кінь, якого час здати на клей!” — відповідають інші. А між цими криками — мільйони гектарів угідь, сотні тисяч мисливців і купа нерозв’язаних проблем.
Найцікавіше в цій історії те, як швидко дорослі серйозні люди перетворюються на дітей у пісочниці. Згадки про родинні зв’язки, натяки на корупцію, взаємні образи — повний набір “дитячого садка для дорослих”. Один коментатор влучно зауважив: “Дорослі дядьки займаються іграшками й тяганням ковдри”.
Це нагадує стару притчу про мудреця, якого запитали: “Чому дурні такі впевнені, а розумні повні сумнівів?” Він відповів: “Тому що дурні не знають, скільки вони не знають”. У нашому випадку кожна сторона абсолютно впевнена у своїй правоті та некомпетентності опонентів.
Тим часом реальність не чекає, поки “півники” закінчать свої баталії. Популяція лисиць зросла в чотири рази. Вовків стало майже три тисячі. Шакали взагалі почуваються як вдома. Випадки сказу множаться. Система районних мисливствознавців фактично знищена. Профільне управління в державному органі скоротили до семи осіб.
Але кого це хвилює, коли можна влаштувати чергову пресконференцію про “маргіналів без досвіду” або “застарілі структури”? Кого хвилює, що звичайні мисливці стали заручниками цього протистояння?
Особливо цинічно виглядають спроби кожної зі сторін представити себе єдиним захисником інтересів простих мисливців. Наче в казці про Червону Шапочку, де вовк переодягнувся бабусею. Тільки у нас два “вовки”, і кожен запевняє, що він справжня “бабуся”.
Теорія дохлого коня, яку згадують учасники дискусії, ідеально описує ситуацію. Замість того щоб визнати проблеми та шукати нові рішення, одні купують нове сідло для мертвого коня, інші організовують семінари “Як воскресити коня”, треті наймають консультантів з дохлих коней.
А що ж державні органи? Вони в ролі класичного “мудрого царя” з казок — далекі від народу і зайняті важливішими справами. Ліміти затвердили — і добре. А там хай самі розбираються, хто кому що винен.
“Хто утримує мисливські господарства? Назовіть хоч одне прибуткове!” — питає один з коментаторів. І сам же відповідає: “Заробити можна на вольєрах та багатих клієнтах, яким правила не писані”. От і вся філософія сучасного українського мисливства в одному реченні.
Ситуація нагадує ще одну притчу — про двох баранів на вузькому мосту. Жоден не хоче поступитися, обидва падають у прірву. Тільки в нашому випадку в прірву летить вся галузь, а “барани” навіть не помічають.
Найсумніше, що поки точаться ці баталії, втрачається час. Галузь потребує термінових рішень, консолідації зусиль, системного підходу. Але замість цього — нескінченні з’ясування, хто “справжніший”.
“Вирішіть питання з військовими адміністраціями щодо відстрілу хижаків, тоді я ваш прихильник. Не словом, а ділом!” — благають звичайні мисливці. Але їхні голоси губляться в гучних деклараціях про реформи та столітні традиції.
У соцмережах жартують: “Чекаємо відкриття сезону полювання” — і додають картинку з казки про лебедя, рака та щуку. Влучніше не скажеш. Кожен тягне в свій бік, а галузь стоїть на місці.
Час припинити цирк
Як редактор, який регулярно спілкується з представниками обох сторін конфлікту, хочу сказати те, що накипіло. Панове, досить! Припиніть міряться амбіціями та займіться нарешті справою!
Ви всі — і ті, хто апелює до столітнього досвіду, і ті, хто обіцяє радикальні реформи — забули головне. Мисливство — це не про крісла, посади та сфери впливу. Це про збереження природи, про баланс екосистеми, про культуру та традиції, які передаються з покоління в покоління.
Поки ви з’ясовуєте стосунки, звичайні мисливці не можуть нормально займатися улюбленою справою. Поки ви ділите повноваження, хижаки знищують худобу селян. Поки ви пишете гнівні пости в соцмережах, галузь деградує.
Сядьте за стіл переговорів. Не для камер, не для піару — для справи. Визначте спільні цілі. Розділіть сфери відповідальності. Об’єднайте зусилля там, де це можливо. Припиніть публічні образи та взаємні звинувачення.
Інакше через кілька років не буде що ділити. Залишиться лише історія про те, як дорослі чоловіки, граючись в політику та владу, прос…али українське мисливство. І це буде не казка, а сумна реальність.
Час показати, що ви справді дбаєте про галузь, а не про власні амбіції. Час довести, що мисливство для вас — це більше, ніж просто слова. Час припинити цей театр абсурду та взятися за реальну роботу.
Бо якщо ні — то навіщо ви взагалі потрібні?
